Пятниця, 22.09.2017, 15:25
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3238
    Нових сьогодні: 1
    Нових учора: 0
    Нових за тиждень: 2
    Нових за місяць: 4
    Із них:
    Новачків: 863
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2531
    Жінок: 707
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 4995
    Форум: 508/31531
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Файли » Література » Навчальна література
    « Додати матеріал »


    Просимо вас зареєструватися, або увійти на сайт під своїм логіном.
    Якщо ви бажаєте завантажити якийсь файл для загального доступу, то просимо вас користуватися файлообмінниками, наприклад www.exo.ifolder.ru.
    Давайте разом економити наш хостинг.
    Також рекомендуємо вам прочитати коротеньку інструкцію як качати з файлообмінників на українській та російській мовах
    Курсова «Порядок надання щорічних відпусток»
    14.04.2011, 20:46
    План

    Вступ
    Розділ 1. Відпустка як один із видів часу відпочинку
    1.1 Визначення поняття "відпустка”
    1.2 Види відпусток
    Розділ 2. Порядок надання щорічних відпусток
    2.1 Щорічні основні відпустки
    2.2 Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці
    2.3 Щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці
    2.4 Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством
    2.5 Черговість надання відпусток
    Висновки
    Список використаних джерел

    Вступ

    В курсовій роботі я розкрию тему про порядок надання щорічних відпусток, які передбачені законодавством України. Дана курсова робота є актуальною, так як трудове право України є однією з провідних галузей права і в даний час воно знаходиться в процесі реформування та становлення.
    Виходячи з теми даної курсової роботи, перш за все необхідно з'ясувати, що розуміється під терміном «відпустки», в яких випадках та в яких обсягах надається той чи інший відпочинок.
    Мета роботи полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності, особливостей порядку надання щорічних відпусток, в розробці рекомендацій та пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення.
    Предмет дослідження - особливості надання щорічних відпусток різним категоріям працівників.
    Об'єкт дослідження - суспільні відносини в сфері надання щорічних відпусток.
    Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов'язково повинна чергуватись з відпочинком. Адже без відпочинку людина втрачає здатність плідно працювати. Тривала безперервна праця виснажує людину. Саме тому у законодавстві України суттєву уваги приділено врегулюванню питання щодо реалізації права людини на відпочинок, зокрема права на щорічні відпустки.
    Трудове законодавство - дзеркало, яке відображає становище людини і праці в суспільстві, відношення суспільства до людини. Велике значення в цьому аспекті має забезпечення реальної реалізації прав і свобод людини та громадянина, що є однією з найважливіших ознак демократичної, правової держави. Для досягнення даного результату необхідно пріоритетним завданням діяльності держави визначити вдосконалення правових норм, які забезпечують реалізацію громадянами своїх трудових прав та прав на щорічну відпустку.
    Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робітники і службовці звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Чинним законодавством про працю передбачені такі види відпочинку: перерви в робочому дні; щоденний (міжзмінний) відпочинок; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні неробочі (святкові) дні; щорічні відпустки.
    Державні гарантії права на відпустку, умови та порядок їх надання працівникам встановлюються Конституцією України (ст. 45), Законом України "Про відпустки” від 15 листопада 1996 року, Кодексом законів про про працю України (КЗпПУ), іншими законними та підзаконними актами.
    За статею 74 КЗпП, громадяни, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працює за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна, додаткова) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
    Правом на відпустку користуються також працівники, з якими укладено контракт (ч.3 ст. 21 КЗпП України), позаштатні, сезонні, тимчасові працівники та сумісники, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях на умовах трудового договору чи контракту.


    Розділ 1. Відпустка як один із видів часу відпочинку

    1.1 Визначення поняття "відпустка”

    В юридичній літературі радянської доби існували різні визначення поняття "відпустка”, які неодноразово змінювались і доповнювались. Л.Я. Островський визначає поняття "відпустка” в широкому розумінні як звільнення від роботи з передбачених законодавством підстав на певну кількість днів із збереженням місця роботи або посади, тобто звільнення від виконання трудових обов'язків відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. М.Г. Александров і А.Є. Пашерстник визначали відпустку як звільнення працівника від роботи для відпочинку на певну кількість робочих днів на рік із збереженням за ці дні заробітної плати.
    Таким чином, слід наголосити на тому, що всі види відпусток, які були врегульовані радянським законодавством, є різними за своїм цільовим призначенням (або метою) та підставами, що породжують їх виникнення. В радянській юридичній літературі існували не тільки різні підходи щодо класифікації та визначення відпустки в широкому розумінні, а й щодо визначення окремих видів відпустки та застосування різноманітних термінів.
    У 1952 році з'явились ознаки: "відпочинок”, "збереження заробітної плати”; у 1954 році - "безперервність”. Всі ці визначення суттєві, але не повністю охоплюють всі ті ознаки, які характерні для відпустки.
    Загальною рисою для всіх видів відпусток є звільнення працівників на деякий час від виконання основних трудових обов'язків при збереженні місця роботи (посади). В іншому ж кожен вид відпусток має свої певні особливості.
    Після здобуття Україною незалежності, в 1996 році 15 листопада Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про відпустки”, але і він не дає нам точного визначення поняття "відпустка”.
    Вивчаючи законодавство України про відпустки, можна сказати, що відпустка - це чітко визначений проміжок часу, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам з метою відновлення власних життєвих потреб та інтересів із збереженням місця роботи і заробітної плати (крім відпусток без збереження заробітної плати).
    Державні гарантії та відносини, пов‘язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими нормативно-правовими актами України.
    За законодавством України право на відпустку мають громадяни України, які перебувають в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р.). Право на відпустку мають також працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.
    Вперше в національному законодавстві у ст. 3 Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) на невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно з ч.2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'язку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встановленому порядку, продовжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.

    1.2 Види відпусток

    За статею 4 Закону України "Про відпустки” передбачені наступні види відпусток:
    1) щорічні відпустки:
    основна відпустка (ст. 6 цього Закону);
    додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);
    додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону);
    інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
    2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
    3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону);
    4) соціальні відпустки:
    відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цього Закону);
    відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 цього Закону);
    додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону);
    5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
    Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Щорічну основну і щорічні додаткові відпустки ще називають трудовими відпустками.

    Розділ 2. Порядок надання щорічних відпусток

    2.1 Щорічні основні відпустки

    Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право працівників на щорічну основну відпустку не залежить від місця роботи, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки необхідний лише один юридичний факт - перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна відпустка від усіх інших видів відпусток.
    Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділяється на мінімальну і подовжену.
    Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила мінімальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних дні за відпрацьований повний робочий рік. Робочий рік відрізняється від календарного тим, що він рахується з дня укладення трудового договору тим чи іншим працівником, а тому кожному працівнику відповідає тільки для нього визначений робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку. Щодо відпустки сезонним і тимчасовим працівникам, то вона надається їм тривалістю, пропорційною відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні.
    Для деяких категорій працівників законом встановлені щорічні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для неповнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 календарний день, інвалідам І і II груп незалежно від причин інвалідності - 30 календарних днів, інвалідам III групи - 28 календарних днів. Працівникам вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також особам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні, але при цьому за кожних два відпрацьованих роки на зазначених роботах відпустка їм збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки для цих працівників не може перевищувати 28 календарних днів. Закон передбачає також надання відпустки більшої тривалості працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, тривалістю не менше 28 календарних днів незалежно від стажу роботи. Якщо ж працівники зайняті на роботах в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м, то відпустка надається їм тривалістю 24 календарних дні. При наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні.
    Відпустки більшої тривалості надаються також воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин. Передбачається, що їх щорічна основна відпустка не може бути меншою 30 календарних днів. Невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин відпустка надається тривалістю 24 календарні дні, але за кожних два роки стажу на зазначених роботах відпустка збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки цим категоріям працівників не може перевищувати 28 календарних днів.
    Існують подовжені відпустки також для працівників лісозаготівельних, лісогосподарських, лісозахисних, лісовпорядних підприємств і виробничих обєднань, що займаються заготівлею воску і добуванням живиці, а також для працівників підприємств агролісомеліорації, міжгосподарських лісгоспів, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, лісопунктів, лісництв і лісозаготівельних дільниць, а також лісництв, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, для яких щорічна основна відпустка надається тривалістю 28 календарних днів, при умові, що вони зайняті на роботах, посадах і за професіями, зазначеними у Списку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 570.
    У лісовпорядних підприємствах правом на цю відпустку користуються працівники лісовпорядних експедицій та партій, які виїжджають на місце лісовпорядних робіт на польовий період, але не менше ніж на З місяці протягом року.
    Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, праця в яких дає право на зазначену відпустку, є виробничі підрозділи щорічної дії, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезення деревини не менше ніж 4 тис. куб. метрів на рік.
    Правом на відпустку тривалістю 28 календарних днів не користуються працівники деревообробних підприємств, цехів (крім шпалорізних цехів і цехів з виробництвом технологічної дранки), житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, які діють як самостійне виробництво, так і в складі лісогосподарських підприємств і об'єднань.
    Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка надається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання відпустки зазначеним категоріям працівників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346.
    Тривалість такої відпустки диференціюється залежно від посади, яку займає працівник, від 28 до 56 календарних днів. Право на таку відпустку мають працівники дошкільних закладів освіти, позашкільних закладів освіти, середніх закладів освіти, закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти, навчально-методичних центрів і кабінетів, науково-дослідних та інших наукових установ і організацій, науково-дослідних та наукових підрозділів установ, організацій, підприємств, якщо їхня посада передбачена у названій постанові Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.
    Законом України «Про відпустки» тривалість щорічної відпустки не ставиться у залежність від тривалості стажу роботи працівника, за винятком окремих категорій працівників, що передбачено статтею 6 цього Закону.
    Слід зазначити, що щорічна основна відпустка надається працівникові з таким розрахунком, щоб вона була використана, як правило, до закінчення робочого року.
    Право працівника на щорічну основну відпустку повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.
    Разом з цим, працівникові може бути надана щорічна основна відпустка до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи. При цьому тривалість щорічної основної відпустки визначається пропорційно до відпрацьованого часу.
    У виняткових окремих випадках окремим категоріям працівників до настання шести місяців надається щорічна основна відпустка повної тривалості.
    Такими працівниками, яким відпустка повної тривалості може надаватися до настання шести місяців, є:
    1) жінки, яким така відпустка надається перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
    2) інваліди;
    3) особи віком до вісімнадцяти років;
    4) чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
    5) особи, звільнені після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
    6) сумісники - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
    7) працівники, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
    8) працівники, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;
    9) працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування.
    Законом України «Про відпустки» визначені категорії працівників, яким щорічна основна відпустка надається у літній період незалежно від часу прийняття їх на роботу.
    Так, керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.
    Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва також щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.
    Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з денною і заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.
    Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються також в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.
    Стосовно перенесення щорічної основної відпустки на інший період або продовження її слід зазначити таке.
    Законом України «Про відпустки» передбачено, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у таких випадках:
    1) в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
    2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
    3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
    4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
    Щорічна відпустка може бути перенесена на інший період за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
    При цьому, у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період.
    Слід зазначити, що забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.
    Забороняється також ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
    Також доцільно зазначити, що щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
    При цьому, невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
    Отже, тривалість щорічної основної відпустки встановлюється законами та іншими нормативними актами і вона диференційована залежно від категорії працівників. Це видно не тільки з положень ст.6 Закону України «Про відпустки», а й згаданих вище законів. Виходячи з цього, можна стверджувати, що в Україні при наданні щорічної основної відпустки встановлено на законодавчому рівні диференційований підхід з урахуванням складності та особливостей виконуваної роботи.

    2.2 Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці

    Законом України «Про відпустки» передбачені додаткові відпустки, що пов'язані з умовами праці й режимом роботи. Такі відпустки спрямовані на всебічну охорону здоров'я працівників, які працюють у важких та шкідливих умовах праці, їх призначенням є компенсація негативного шкідливого впливу на організм людини особливостей виробництва. Для таких працівників передбачено ряд пільг, які спрямовані на охорону умов праці та інших сторін життя. Однією з них є надання в якості компенсації додаткової відпустки з метою відновлення здоров'я.
    Відповідно до умов надання щорічні додаткові відпустки, пов'язані з умовами праці і режимом роботи, можна об'єднати у такі групи:
    1) за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
    2) за особливий характер праці;
    3) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
    Відповідно до ст.7 Закону України «Про відпустки», щорічна додаткова відпустка за роботу з шкідливими та важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
    Відповідно до ст. 9 Закону до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, зараховується:
    - час фактичної роботи зі шкідливими і важкими умовами праці або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менш як половину тривалості робочого дня, встановленої для працівників такого виробництва, цеху, професії або посади;
    - час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці і за особливий характер праці;
    - час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
    Конкретна тривалість відпустки, вказаної в ч. І цієї статті, встановлюється колективним або трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
    Список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, був затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 17 листопада 1997 р. №1290 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679).
    Проте цією ж постановою від 13 травня 2003 р. передбачено максимальну тривалість такої відпустки для кожного виробництва, професії і посади, що очевидно суперечить пункту 2 статті 7 Закону України «Про відпустки» і обмежує права роботодавця та трудового колективу на встановлення конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці. Право на цю щорічну додаткову відпустку мають лише ті працівники, які виконують роботи, передбачені вищезгаданим Списком. Зазначений Список складається з пяти книг. Кожна книга поділена на розділи за галузями економіки. Список складається з двох додатків. За Додатком 1, що має назву: «Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», надається додаткова відпустка, яка передбачена ч. І ст.7 Закону України «Про відпустки». Додаток 2 — «Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці» передбачає надання додаткової відпустки відповідно до п.1 ч.І ст.8 Закону України «Про відпустки».
    У тому випадку, коли виробництво зазначене без переліку конкретних професій чи посад, то правом на вказану додаткову відпустку користуються всі працівники, які там працюють.
    Зазначена додаткова відпустка надається працівникам, які працюють у цих умовах не менше половини робочого дня. Тривалість вказаної відпустки встановлюється пропорційно фактично відпрацьованому часу в цих умовах і зазначається в колективному договорі. У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах зі шкідливими умовами праці не менш як половину тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад. Облік часу, відпрацьованого в таких умовах, проводиться власником або уповноваженим ним органом.
    Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці для працівників відповідного підприємства встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці. Така атестація робочих місць за умовами праці відбувається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 1 серпня 1992 р. № 442. При її проведенні враховується гігієнічна оцінка умов праці відповідно до «Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, повязаних з негативним впливом на здоровя шкідливих виробничих факторів», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 р. № 383/55.
    На виконання п.З Постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року №1290 Міністерство праці та соціальної політики наказом від 30 січня 1998 року №16 (зареєстровано в Мін'юсті України 30 січня 1998 р. за №58/2497) затвердило «Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», за яким:
    1. Щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах праці надають працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами зазначеного Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва й цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ.
    Назви професій і посад керівників, фахівців, службовців і робітників, передбачених у Списку, наведено відповідно до Класифікатора професій ДК 003-95, затвердженого наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 року №257.
    2. Робочі місця за умовами праці атестують згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року №442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року, №41.
    3. Працівникам, професії та посади яких не передбачені у Списку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених Списком, додаткову відпустку надають на тих самих підставах, що й працівникам, які мають право на таку відпустку.
    4. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками й критеріями, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 року №383/55 «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів» та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28 січня 1998 року.
    Міністерство праці та соціальної політики України розяснило, що у випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, вказану у Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства. Оскільки максимальна тривалість такої відпустки для конкретного виробництва чи професії визначена вже згадуваною постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р., то Міністерство праці та соціальної політики України не мало достатніх підстав, аби передбачати тривалість відпустки більшу ніж передбачено цією Постановою. Проте, з огляду на ч. 2 статті 7 Закону України «Про відпустки», можна вважати правомірним надання додаткової відпустки більшої тривалості за результатами атестації ніж це встановлено Списком лише в тому випадку, якщо її тривалість визначено у колективному договорі.
    2.3 Щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці

    За ст.8 передбачено додаткову відпустку за особливий характер роботи та її тривалість. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:
    1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних та геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров'я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 13 травня 2003 р. відповідно до Додатку 2, про який вже зазначалося;
    2) працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
    Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, робота яких передбачена «Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких повязана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоровя, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679). При визначенні конкретної тривалості таких відпусток у календарних днях існує також законодавча недоречність, як і при визначенні тривалості відпусток за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці. Тобто як і у попередньому випадку ч. 2 статті 8 Закону України «Про відпустки» визначає, що конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором. Натомість, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. зроблено спробу нормативно встановити тривалість відпусток за роботу з особливими умовами праці для конкретних виробництв і робіт.
    Тривалість цієї відпустки залежить від часу зайнятості працівника в умовах, що дають на неї право. Право на вказану відпустку мають працівники при умові зайнятості в цих умовах не менше половини тривалості робочого дня.
    І нарешті, додаткова відпустка передбачена для працівників, які працюють на умовах ненормованого режиму робочого часу. При наданні щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день необхідно врахувати, що ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу і ця робота не вважається надурочною.
    Щодо працівників, які працюють за ненормованим робочим днем, Міністерством праці та соціальної політики було видано наказ від 5 лютого 1998 р. №18 «Про внесення змін до Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці», в якому зазначалось, що конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій або посад чи трудовим договором. Крім того, на законодавчому рівні в деяких сферах діяльності визначений орієнтований перелік посад працівників з ненормованим робочим днем.
    Тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день не обов'язково має становити 7 календарних днів, її тривалість може бути і меншою. Право на цю відпустку працівникові визначається в кожному випадку із урахуванням конкретних обставин виробництва безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Важливим є те, що саме положення про надання додаткової відпустки відповідно до ст.8 Закону України «Про відпустки» має бути закріплене в колективному чи трудовому договорі.
    Додаткова відпустка, яка надається за ст.8 Закону України «Про відпустки», є компенсацією за підвищене розумове та нервове напруження та за роботу понад нормальну тривалість робочого часу, якщо така праця не може бути нормована через специфіку виконуваної роботи. Щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі чи посаді, що дають право на цю відпустку.

    2.4 Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством

    Законом України «Про відпустки» передбачена можливість надання деяким категоріям працівників щорічних відпусток, що не передбачені цим законом. Такі види щорічних відпусток можуть встановлюватися як спеціальним законодавством, так і колективним договором.
    Законом України «Про державну службу» передбачено, зокрема, що державним службовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Крім щорічної основної відпустки тим державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається щорічна додаткова відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з другого року вона збільшується на 2 календарні дні за кожний наступний рік. При цьому тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Аналогічно надається відпустка посадовим особам органів місцевого самоврядування. Звичайно, такі додаткові відпустки носять не тільки компенсаційний, а й заохочувальний характер. Крім того, у випадку з державними службовцями бачимо, що право на отримання додаткової відпустки пов'язане не тільки з особливостями цієї роботи, а також із тривалим перебуванням у трудових правовідносинах. Таким чином, підставою для надання додаткової відпустки для державних службовців є стаж роботи.
    Законом України «Про статус суддів» передбачено право суддів на щорічну основну відпустку тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу. Суддям, що мають стаж роботи на посадах судді, слідчого чи прокурорських працівників понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
    Прокурорам і слідчим прокуратури згідно із Законом України «Про прокуратуру» надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і у зворотному напрямку. Цим же особам за стаж роботи в органах прокуратури надається щорічна додаткова відпустка при стажі роботи понад 10 років тривалістю 5 календарних днів, понад 15 років - 10 календарних днів і за наявності понад 20 років стажу - 15 календарних днів.
    Посадові особи митних органів залежно від вислуги років мають право на щорічну відпустку при стажі до 10 років тривалістю 30 календарних днів, при стажі від 10 до 15 років - 35 календарних днів, від 15 до 20 років - 40 календарних днів, при стажі понад 20 років - 45 календарних днів. Це врегульовано «Положенням про порядок та умови проходження служби в митних органах України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 р. № 97.
    Законом України «Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ врегульовано право народних депутатів на щорічну відпустку у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати.
    Громадянам України, які проходять альтернативну (невійськову) службу надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. За перший рік такої служби вказана відпустка надається після відпрацювання одинадцяти календарних місяців.
    Членам добровільних пожежних дружин Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р. № 3745-ХІІ передбачає можливість надання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за активну участь у роботі цих дружин тривалістю до 10 робочих днів на рік. Така відпустка надається за рішенням роботодавця. Аналогічна відпустка тривалістю до 5 календарних днів за рішенням трудового колективу може надаватися членам громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону за поданням керівників цих органів. Можливість надання такої відпустки передбачена Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-ІІІ.
    Законами України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 р. № 1841-ІІІ і «Про професійно-технічну освіту» вiд 10.02.1998 № 103/98-ВР передбачено право педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти на щорічну основну відпустку тривалістю не менше 42 календарних днів. Порядок надання цих відпусток врегульований постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам» від 14 квітня 1997 р. № 346, яка була прийнята відповідно до Закону України «Про відпустки».
    Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР передбачає право журналістів незалежно від форми власності органу масової інформації, у якому він працює, на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів. До журналістів за цим Законом належать працівники, які професійно збирають, одержують, створюють і займаються підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконують посадові службові обовязки у засобах масової інформації (в штаті або на позаштатних посадах).
    Ще один вид відпустки передбачено Законом України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 12 грудня 1991 р. № 1972-ХІІ. Медичні працівники, які були заражені вірусом імунодефіциту людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обовязків, мають право на щорічну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час.
    Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вiд 28.02.1991 № 796-XII врегулював тривалість надання щорічних відпусток працівникам, які працюють або перебувають у відрядженні на територіях радіоактивного забруднення. Особам, які працюють на території зони відчуження і безумовного відселення, відпустка надається тривалістю 44 календарні дні, а працівникам, зайнятим у зоні гарантованого добровільного відселення - 37 календарних днів. Ті ж, хто працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю, мають відпустку 30 календарних днів. Ці відпустки надаються пропорційно відпрацьованому на зазначених територіях часу. Якщо працівник має право на щорічну додаткову відпустку, то вона надається понад основну, передбачену Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
    2.5 Черговість надання відпусток

    Черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджується в установленому порядку керівником підприємства за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
    При складанні графіка ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та положення ст. 10 Закону України "Про відпустки", а саме:
    - щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникам з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року;
    - щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості можуть надаватися працівникові у перший рік роботи після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (установі, організації);
    - щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну роботи на даному підприємстві можуть надаватися, за бажанням:
    1) жінці - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінці, яка має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
    2) інваліду;
    3) особі віком до вісімнадцяти років;
    4) чоловіку, дружина якого перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;
    5) особі, звільненій після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вона була прийнята на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
    6) суміснику - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
    7) працівнику, який успішно навчається в навчальному закладі та бажає приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломної, курсової, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
    8) працівнику, який не використав за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну відпустку і не одержав за неї грошової компенсації;
    9) працівнику, який має путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
    10) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;
    11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
    Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.
    Згідно з цією ж статтею щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:
    1) особам віком до вісімнадцяти років;
    2) інвалідам;
    3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;
    4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
    5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері);
    6) опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
    7) дружинам (чоловікам) військовослужбовців;
    8) ветеранам праці та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;
    9) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
    10) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;
    11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
    Конкретний період надання щорічної відпустки у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем.

    Висновки

    Роблячи висновок, хочу сказати, що законодавство України про відпустки не є ідеальним, так, як ні в одному законі та жодному нормаотивно-правовому акті немає точного визначення відпустки. Відпусткою можна назвати вільний від роботи час протягом встановленої законом або угодою сторін кількості днів з виплатою заробітної плати або без її збереження.
    З вищесказаного можна зробити висновок, що всі громадяни, зайняті суспільно-корисною працею, незалежно від форм власності і форм господарювання, які перебувають у трудових відносинах і підлягають державному соціальному страхуванню, мають право на одержання щорічної оплачуваної відпустки. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, зайняті суспільно-корисною працею, незалежно від форм власності і форм господарювання, які перебувають у трудових відносинах і підлягають державному соціальному страхуванню, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.
    Вивчаючи законодавство України про працю, можна побачити, що в деяких випадках проявляється так звана "законодавча недоречність”: одна стаття суперечить іншій або ж постанова має певні розбіжності із статтею чи іншою постановою. Все це є суттєвими недоліками нашого і без того недосконалого законодавства. Такі випадки призводять до того, що люди не знають своїх прав і як можна захистити свої права та інтереси в тому чи іншому випадку.
    Визначаючи основні етапи становлення і розвитку законодавства України про відпустки, враховувалися особливості соціально-економічного розвитку суспільства, прийняття та дія певних нормативних актів та закріплення в них основних положень. Ставши на шлях розвитку ринкової економіки, Україна потребує переосмислення та вдосконалення регулювання суспільних відносин, у тому числі й трудових. Ті норми, що були прийняті майже 30 років тому, не можуть працювати в нинішніх умовах, оскільки жорстке регулювання трудових відносин вичерпало себе. Тому назріла нагальна потреба реформування трудового законодавства відповідно до розвитку економіки та суспільних відносин.
    При проведенні реформи трудового законодавства важливим є визначення понятійного апарату, який повинен являти собою не просто низку певних термінів, а сукупність взаємоузгоджених і взаємопідпорядкованих понять, кожне з яких має своє місце і призначення.
    Для реформування трудового законодавства важливим є не тільки економічне обгрунтування, а й економічне забезпечення, тільки за цих умов Трудовий кодекс України буде ефективно працювати. Крім того, не слід забувати, що сутність трудового законодавства завжди полягала в забезпеченні захисту працівника, як найбільш слабкої сторони трудових правовідносин. Саме наявність правових норм, спрямованих на захист працівника, дають можливість урівноважити становище обох сторін трудових правовідносин: працівника і роботодавця. Новий Трудовий кодекс повинен бути спрямований на підвищення рівня захисту працівника та поліпшення умов праці в сфері заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку.

    Список використаних джерел

    1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К., 1996.
    2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. – ВВР УРСР, 1971, №50 .
    3. Про відпустки. Закон України від 15.11. 96. – ВВРУ. – 1997. - №2.
    4. Рекомендації про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. №7 (із змінами внесеними наказом Мінпраці України від 5 лютого 1998 р. №18) // Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1997. — №12; 1998. - №3.
    5. Бенедиктова В. Регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки // Право України. — 1999.
    6. Бойко М.Д. Трудове право України. Навчальний посібник. Курс лекцій. К.: "Олан".
    7. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар.
    8. Грузінова Л.П, Короткін В.Г. Трудове право України. Частина 3: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: МАУП, 2003.
    9. Домбругова А. Основна щорічна відпустка: правові гарантії забезпечення. – Юридичний вісник України. – 2004.
    10. Законодавство України про працю: Збірник нормативно-правових актів. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2003.
    11. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997.
    12. Коментар до Конституції України. - К., 1998.
    13. Людина і праця: Довідник з правових питань / Укладач І.П Козинцев, Л.А. Савченко. – К., 1997.
    14. Мурашко М.І. Довідник. Практичні питання реалізації положень законодавчих та нормативних актів, що пов'язані з трудовим законодавством. – К., 1995.
    15. Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій. – К., 1996.
    16. Рабинович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина. – К.: Атака.
    17. Стичинський Б.С., Зуб І.В., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – К.:„Видавництво А.С.К.", 2003р.
    18. Цибулько П.Р. Забезпечення права на відпустку – обов'язок, а не право роботодавця // Інформаційне право. – 2006.
    19. Цибулько П.Р. Проблеми надання відпусток в окремих галузях народного господарства: шляхи вирішення // Інформаційне право. – 2006.
    20. Цибулько П.Р. Право на відпустку та його захист в Українській державі // Інформацйіне право. – 2007.
    21. Преамбула Закону України „Про відпустки" від 15.11.1996р. – ВВР України, 1997, №2.
    22. Умови праці й додаткові відпустки, інші компенсації за роботу в шкідливих умовах // Праця і зарплата. — 1999. — № 20. — Серпень.
    23. Цивільне право України: Академічний курс: У двох томах / За заг. ред Я М. Шевченко. — Т.І. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» 2003.

    Категорія: Навчальна література | Додав: | Додано: 14.04.2011, 20:46 | Автор: Ася
    Перегляди: 3988 | Рейтинг: 2.0/1 | | Непрацююча ссилка!
    Всього коментарів: 0
    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • 10.10.2018 - Очень... >>
  • ЧТО МЫ ИЩЕМ В &quo... >>
  • Секція карате в Ко... >>
  • Самый популярный з... >>
  • Интернет-магазин M... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2017, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net