Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Хижа тварина. Хижий звір. Якщо ж говорити про людиноподібних істот, то в переносному сенсі слова, це індивідууми зі звірячими інстинктами ті, хто наживається, збагачується за рахунок грабежу та розбою, не зупиняється перед найжахливішими злочинами.
Словник української мови, том ХІ. Видавництво «Наукова думка», Київ 1980 р.
Слово, винесене в заголовок цієї розповіді, на мою думку, відповідає особам та злочинам, про які піде мова. З етичних міркувань прізвища злочинців та їх жертв змінено. Всі ж інші деталі, як і в кожній моїй розповіді документально достовірні. Трапилася ця жахлива подія в кінці серпня 1991 року. Близько 11-ої години в Кобеляцький райвідділ міліції від жителів села Яблуневе надійшло повідомлення про те, що в своєму будинку знайдена мертвою 75-річна Марія Заворотько, що проживала одиноко. Терміново на місце пригоди виїхала слідчо-оперативна група в складі працівників прокуратури та судово-медичного експерта Олександри Єрмолової. Оглянувши труп потерпілої Олександра Федорівна повідомила, що смерть насильницька, а це означає, що треба шукати вбивцю. На той час слідчого в прокуратурі не було, що значно ускладнювало роботу по збору доказів та пошуку злочинця. Стажером на посаді слідчого тоді працював зовсім юний Сергій Костян, який тільки-но закінчив юридичний інститут і звичайно ніякого досвіду цієї роботи не мав. Через це я змушений був одночасно, керуючи розслідуванням справи, робити огляд місця події і злочину. Сергій же добросовісно заносив в протокол те, що диктував йому прокурор. До речі, пізніше Костян виявився кмітливим працівником і дійшов до посади прокурора відділу Генеральної прокуратури України. А тоді я терпляче йому розтлумачував прості істини при написанні протоколу огляду. Дякуючи оперативності тодішнього начальника міліції Івана Рябеки, його першого заступника Олександра Письмака та їх підлеглих цей злочин було розкрито вже на другий день. Підозрілим виявився 18-річний онук потерпілої Мегера Петро, який проживав з батьками в Кобеляках, а до бабусі частенько навідувався. Інколи допомагав по господарству, а частіше просто випрошував грошей. Будучи затриманим, Петро після декількох невдалих спроб вибрехатися, розповів…. Про те, що бабуся має трохи грошей він звичайно знав. Адже старенька, жаліючи онука, давала їх йому на різні потреби. Але тих грошей Петру не вистачало. А з часом парубку хотілося їх мати більше. Працювати ж він не хотів. Поступово в нього визріла нав’язлива думка викрасти в бабусі всі гроші. Як відкрити засув дверей з допомогою дротика він знав, так як цікавився цим питанням заздалегідь. Прийшовши до будинку бабусі, він почекав доки в помешканні погасне світло. Коли ж пройшла ще година, Петро вирішив, що бабуся заснула і тепер можна спокійно зайти до будинку, знайти гроші і зникнути. Спочатку все виходило так, як він і задумав. Проникнувши в будинок, злодійкуватий внук тихенько в темряві почав шукати гроші, але зачепив каструлю і та загуркотіла по підлозі. Від цього шуму прокинулася бабуся. Вона встала з ліжка і пішла до вимикача, намагаючись включити освітлення. Підбігши ззаду до бабусі парубок схопив її за шию, зірвав з себе шапочку, якою закрив рота потерпілій і почав душити. Коли жертва вже лише харчала в агонії, то цей звір у людській подобі вчинив таке… В психіатрії це називається некрофілією, тяжким сексуальним збоченням. Тобто Петро зґвалтував мертве тіло своєї рідної бабусі. Ця обставина шокувала не тільки рідних та знайомих потерпілої, а й правоохоронців. Справу по обвинуваченню Петра Мегери у зв’язку з тяжкістю злочину розглядав Полтавський апеляційний суд під головуванням судді Батрака В.В., який не дивлячись на слізне каяття і прохання пом’якшити вирок, виніс Мегері справедливу міру покарання – 14 років позбавлення волі суворого режиму. Як склалося життя засудженого в місцях позбавлення волі невідомо. Але і там до таких відношення з боку співкамерників особливе. Їх, м’яко кажучи, не поважають. …Була неділя, 14 серпня 1994 року. Ще до сходу сонця житель Кобеляк, майстер виробничого навчання Кобеляцького СПТУ-43 Микола Величко, прихопивши вудочки сів на велосипед і поїхав на рибалку. Місце вибрав малолюдне. Певно хотів чоловік, щоб ніхто не заважав вдихнути на повні груди ранкової свіжості. Трохи пізніше, з Кобеляк в цьому ж напрямку пішов з саморобним обрізом 16-го калібру сорокарічний Василь Крятенко, який у свій час вже відбув 14 років у місцях позбавлення волі за навмисне вбивство і крадіжку. Як потім пояснив Василь на досудовому слідстві, він в той злощасний ранок пішов до річки з метою полювання. Проходячи понад берегом, на схилі річки Ворскла Крятенко побачив велосипед і вирішив його вкрасти. Потихеньку став цупити чужу веломашину. Почувши шурхіт, Величко повернуся і крикнув: «Стій!». Але не тій людині він крикнув. Для Крятенка, який стягував в своє обійстя все, що погано лежить, навіть старі іржаві кришки, підібрані на смітнику, майже новий велосипед був цілим скарбом. А чуже життя для нього цінності ніякої не мало. Вистріливши з обріза в потерпілого і не зважаючи на його передсмертні крики, Крятенко сів на велосипед і поїхав до цегельного заводу в Кобеляках, де заховав обріз і патрони під кущами, а сам поїхав велосипедом в Білики, де виміняв на нього радіодеталі. В детективній літературі та художніх фільмах все було б набагато простіше, а в нашій ситуації пішло немалу часу на те, щоб вирахувати вбивцю, а ще більше, щоб довести його вину. З місць позбавлення волі, відкіля Крятенко повернувся в 1992 році він характеризувався виключно з негативного боку: лицемірний, брехливий, порушував встановлений режим утримання, здатний до вчинення нового злочину. Ось з такою людиною, якщо Крятенка можна так назвати, довелось проводити кропітку роботу по збиранню та закріпленню доказів працівникам прокуратури і особисто мені. По вказівці заступника прокурора Полтавської області Костенка Ю.А., вказану справу я прийняв до свого провадження і всі основні слідчі та процесуальні дії проводив особисто. До речі, негативні риси Крятенка, відображені в характеристиці з місць позбавлення волі в повній мірі проявились на досудовому слідстві. Він всіляко викручувався, прикидався недужим, імітував душевну хворобу та погрожував поквитатися зі мною, коли повернеться з місць позбавлення волі. З метою доведення вини цієї особи, було допитано багато свідків, детально відтворено обстановку і місце події і злочину, проведено безліч різних експертиз, в тім числі і стаціонарну судово-психіатричну. Згідно висновку якої, Крятенко був визнаний психічно здоровим. Внаслідок цієї наполегливої роботи Крятенку було пред’явлено звинувачення в тодішній редакції кримінального Кодексу України по ст.ст. 93 п. п. «а», «з» «навмисне вбивство з корисливою метою, вчинене повторно», 142 ч.3 КК України «розбій, поєднаний з спричиненням смерті потерпілому», 222 ч.1 КК України «незаконне виготовлення, зберігання і носіння вогнепальної зброї». Крятенко ж, звичайно, свою вину визнав частково. Але докази річ переконлива, і як не викручувався злочинець, як кажуть, приперли його до стіни. Справу Крятенка розглянула судова колегія в кримінальних справах Полтавського апеляційного суду під головуванням судді Гавриш В.М., який скрупульозно дослідивши в судовому засіданні всі деталі цієї кримінальної справи та враховуючи особу винного, засудив Крятенка до найвищої тоді міри покарання – смертної кари з конфіскацією майна. Але Верховний суд України чомусь зглянувся на прохання Крятенка і і замінив смертну кару на позбавлення волі терміном 15 років особливого режиму. Тож мабуть цей вбивця незабаром буде на волі. …На околиці міста Червонозаводське Лохвицького району Полтавської області одиноко проживала 80-річна Клименко М.В. Взагалі-то в неї ще був 45-річний син, але той вже декілька місяців лікувався від туберкульозу і додому навідувався рідко. Здоров’я в нього було нікудишнє і по господарству син мамі нічим помогти не міг. Тим більше, нарубати дров, перекопати город чи виконати іншу тяжку фізичну роботу. В зв’язку з цим Марія Василівна наймала постійно когось із сусідів. На початку грудня 2000 року, близько 14-ої години в Лохвицький райвідділ міліції від сусідів Клименко Марії надійшло повідомлення про те, що остання знайдена в своєму будинку мертвою. На місце виявлення тіла потерпілої виїхали автор цих рядків, тоді прокурор Лохвицького району, слідчий прокуратури Кузьменко В.О., перший заступник начальника райвідділу міліції Козін Г.П., начальник кримінального розшуку Карась В.В., судово-медичний експерт, експерт-криміналіст та інші оперативні працівники міліції. Тіло потерпілої лежало на долівці в будинку в калюжі засохлої крові. Голова і обличчя Клименко було в рваних ранах різного розміру. Поряд лежала солідних розмірів закривавлена палиця, вірніше держак від лопати. Було видно, що удари потерпілій наносились цим предметом і з великою силою. Хто і за що так жорстоко розправився з пристарілою жінкою було невідомо. Судово-медичний експерт, оглянувши труп повідомив, що смерть потерпілої настала 2-3 дні тому. Після короткої наради слідчий прокуратури з судово-медичним та експертом-криміналістом приступили до детального огляду трупу, місця події фіксації слідів злочину. А оперативні працівники міліції зайнялися звичною для себе справою – відпрацюванням підозрілих осіб. Я ж, щоб не гаяти часу пішов в сусідній будинок дізнатися, хто був вхожий до бабусі і кого останнього вони бачили в її господарстві. Молоді господарі будинку, чоловік і його дружина зразу ж і розповіли, що їхня сусідка Клименко М.В. часто наймала хлопців та чоловіків, щоб її нарубали дрівець або виконали іншу роботу. Інколи в її господарстві виконував ці роботи 30-річний Микола, що жив неподалік від Клименко. Останнім часом Микола близько двох-трьох днів тому рубав у потерпілої дрова, а потім вони ні його, ні бабусі не бачили. Отримавши відповідну вказівку працівники міліції відразу ж і встановили наступне… Цей 30-річний хлопець проживав з батьком і матір’ю, ніде не працював, був неодруженим. Інколи Микола вчиняв дрібні крадіжки. Характер мав нібито спокійний, в конфлікти ні з ким не вступав, коли був нетверезий, то тихенько ішов додому спати. Правда, майже ні з ким не товаришував, був якимось замкнутим, відлюдькуватим. Поскільки його бачили останнього в господарстві потерпілої, його треба було обов’язково допитати. Микола разом з іншими підозрюваними був доставлений в райвідділ для дачі пояснень. Відповідаючи на питання, цей молодик вів себе замкнуто і невпевнено. Говорив, що в потерпілої він вже давно не рубав дров, хоча сусіди його там недавно бачили. Не знаючи що відповідати, Микола мовчав, а потім трохи подумавши, розповів, що рубав дрова в потерпілої він неодноразово, а також виконував іншу роботу. Розраховувалась Марія Василівна грішми. Останній раз, 2 дні тому, він рубав дрова аж до темна, а потім зайшов до будинку отримати розрахунок. Бабуся, як завжди, витягнула гаманець з грошима, а коли його розгорнула і Микола побачив там великі купюри, його наче перемкнуло. Схопивши кілок, він почав немилосердно гамселити бабусю по голові та різних частинах тіла. Від першого ж удару вона впала, але нелюд бив доки вибився із сил. Потім забравши гроші пішов з будинку… Пізніше, на досудовому слідстві Микола декілька разів змінював свої покази. Вирок суду був суворим, але справедливим.
Головна 
