Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Це пекло почалося зі мною в п’ятому класі і переслідує мене донині. Ще в минулому столітті мене маленьку й затюкану відправили до оздоровчого табору. Все як завжди в такі моменти: повні радості штани, мрії зустріти перше кохання (а як пощастить, то й поцілуватися), нестримне бажання їсти щодня морозиво і танцювати на дискотеці біля того хлопця, якому ти сподобаєшся. Та марно я раділа. Лихо не спить. Мить жаху настала в той вечір, коли діток вожаті зібрали до купи і вимагали відповіді на питання: «А ти звідки до нас приїхав(ла)?» Всі раді старатися і з уст дітей пролунало: «С Полтавы, с Кременчука, с Миргорода...» і т.д. «А ти ж звідки до нас завітала, Наталочко?» Я тоді не знала, які наслідки це матиме, тому і відповіла: «Я приїхала з міста Кобеляки». Перша реакція добрих дітей – та яке це місто, а друга оє-оє-о Кобеляки, а це не місто, не село. Отак мене «попустили» в п’ятому класі. А одного разу старший парубок назвав мене отим словом, з яким зазвичай асоціюється назва нашої з вами малої Батьківщини. Пригадую, в той вечір я так гірко плакала і задавала собі лише одне питання: «Ну яка з мене кобила?!» Мої ніжки нагадували два худюсінькі сірнички, а живіт був приклеєним до хребта. Може, я і була схожа, ну скажімо на мангуста, але на кобилу аж ніяк ні. Далі почалася епоха студентського життя в Полтаві. Майже на сто відсотків впевнена, що більшість студентів, які тут навчалися чули не один анекдот про Кобеляки. Два з них користуються шаленим попитом і всі намагаються тобі їх розповісти, аж слина з рота летить. Перша оповідка, як всі мені казали, правдива, це не видумка, всі її чули на власні вуха. Значить, заходить воно (чи то дівчина, чи то хлопець) на вокзал (на авто або на залізничний). Воно приїхало в Полтава-сіті і, як годиться в Україні, говорить у місті «па-руськи». Підходить до каси і каже: «Дайте мне билет к Лошадиновке». Ну ти подивися, який синхронний переклад!!! Хто б це чмо не було, хай знає, що власні назви не перекладаються. Друга оповідь вражає не меншою правдивістю, а як стверджують достовірні джерела. Розповідає мені мій знайомий: «Вчора їхав на змагання в Кременчук. Проїжджаю поворот на Кобеляки, а на щитку написано «Ласкаво просимо в Кобилград». Після цієї репліки він перестав бути мені другом, навіть знайомим. Як він не клявся, що це правда, як він не божився, я не змогла цього йому простити. А тепер думаю, може то була правда, може, й справді там було написано Кобилград? Минулого тижня до мене в гості приїхала подруга. Йдемо з нею гуляти і раптом вона говорить: «Наташо, а чому ти ображаєшся, ви ж самі себе з кобилами асоціюєте». Ловлю її погляд і ледве не падаю замертво, спочатку від подиву, потім від тупості і нарешті від дибілізму зображеного. Висить плакат. В профіль стоїть українка, а з її заднього проходу виткнулася кобила. Думаю, всі бачили це потворство. Ану покажіть мені цього надзвичайно обдарованого дизайнера!!! Бо лише геній міг створити таку sexy кобило-дівчину. Він провів паралель між Кобеляками і кобилами, між кобилами і дівчатами. Як це талановито!!! Як це геніально!!! Познайомте мене з тим, хто так креативно підійшов до символіки фестивалю. Я хочу подарувати йому квіти, продати свою хату і збудувати на його честь тріумфальну арку. Виходить, якби цей фестиваль проходив в Лохвиці, на плакаті мав би бути лох; якби в Ганджівці – растаман з конопляними очима; а якби в Решетилівці, то на плакаті посміхався б голова нашої райдержадміністрації Решетило? Мене цікавить одне, як можна було затвердити цю графіку? Я надіюся, що творець кобило-дівчини не з Кобеляк, а якщо з Кобеляк, то я з радістю кину в нього або в неї шматком чого-небудь. Підказує мені серце, що графіку робила чоловіча стать. Я знаю, це ваше споконвічне бажання принизити інь, за винятком тих випадків, коли ви бажаєте наблизити інь до свого янь. Не гарно виходить. Думаю, дівчатам би сподобався плакат, на якому б кінь виткнувся із хлопця. І бажано, щоб цей хлопець був змальований із креативного дизайнера символіки фестивалю. Якщо ми таке кобиляче місто, то давайте поставимо пам’ятник цій благородній тварині і нехай кобили і коні ходять по місту і гадять, як священні корови в Індіїї. Ці афіші розклеєні по всій Полтаві. Іду я з американцем по місту і він запитує мене: «What does it mean?» (Що це значить?) Ну, я розповідаю йому всю кобилячу історію. Він лише відповів: «The idea is stupid» (Тупіше не буває). І без тебе знаю, що stupid. Не сип сіль на відкриту рану. Ну як тепер жити? Скоро по Полтаві серед студентів ходитиме новий анекдот. Я й зміст його знаю: «Їхав одного разу я через Кобеляки, а по цьому не місті, не селі ходять дівчата-мутанти, кобило-дівчата. Чесно, на власні очі бачив».
Наталіє. Ми без будь-яких відмовок виклали в газеті вашу позицію, а потім позицію Мирослава Кувалдіна. Таким чином ми не порушили ніяких журналістських чи загальнолюдських правил - показали дану проблему з обох сторін. Тепер ми вважаємо її на даний момент вичерпаною - кожна людина змогла прочитати обидві думки і зробити для себе висновки. Подальші дискусії перетворяться у всього-навсього перепалку двох людей, яка не нестиме вже нової інформації, а буде лише займати місце сторінок газети. В другій статті було оприлюднено е-мейл Кувадліна. Якщо маєте до нього ще претензії чи пропозиції - пишіть.
Якщо ж вже ви дуже хочете подискусувати відкрито, то можете зареєструватися на нашому форумі і створити відповідну тему. Там ви зможете також почуєти думки інших людей, якщо вони вам цікаві.
ЯКЩО СИМВОЛ СТВОРЮВАЛА ЖІНКА - ХОТІВ БИ Я ВСТАВИТИ ЇЇ В ЗАДНІЙ ПРОХІД КОНЯ І ГАЛОПОМ ПО ВСІХ КОБЕЛЯКАХ ПРОЇХАТИСЯ, ЩОБ ВОНА ЖИТЕЛЯМ МІСТА ПОЯСНИЛА СВОЇ НІЧИМ НЕ ОПРАВДУВАНІ БОЖЕВІЛЬНІ ІДЕЇ! КОРОТШЕ КАЖУЧИ ЗАПРОПОНУВАТИ ЇЇ НА СУД ЛЮДЬСЬКИЙ!!!
Я Б ОСОБИСТО З ВЕЛИКИМ ЗАДОВОЛЕННЯМ ЗАКИДАВ БИ ЇЇ ТУХЛИМИ ЯЙЦЯМИ ТА ГНИЛИМИ ПОМІДОРАМИ Й ЗМУСИВ БИ ЧЕРВОНІТИ, ТАК ЯК ВОНА ЗМУСИЛА ЧЕРВОНІТИ НАЙПРЕКРАСНІШУ ПОЛОВИНУ ТА РОЗДРАТУВАЛА СИЛЬНУ Й МУЖНЮ ПОЛОВИНУ "СТОЛИЦІ УКРАЇНИ" - КОБЕЛЯК!!!
Ти вірно кажеш Бассмен. Тож абзац про клятого мужика недоцільний. Псевдо-кентаврицю робила жінка, при чому доволі відома в "креативних кругах". Я дивився деякі її роботи. Побачив немало і хороших. Так що у мене зявилася думка що на цій афіші вона просто схалтурила :)
Головна 
