Субота, 21.10.2017, 01:21
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Розділи новин
Новини Кобеляччини [1620]
Твоє рідне місто, в якому ти живеш, навчаєшся, працюєш... Гадаєш, тут нічого цікавого не стається? Помиляєшся!
Новини Новосанжарщини [246]
Є таке чудове і чисте місто на Полтавщині - Нові Санжари. І живуть в ньому чудові люди. Але от казуси і там бувають цікаві
Новини України [9826]
Новини з Батьківщини
Новини світу [4403]
Тут усі найважливіші світові новини! Будь у курсі того, що відбуваються далеко, але все-таки навколо тебе!
Відео-новини [119]
Відео-новини зняті нашими кореспонентами. І не тільки нашими...
Новини Царичанки [0]
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3240
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 0
    Нових за тиждень: 0
    Нових за місяць: 3
    Із них:
    Новачків: 865
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2533
    Жінок: 707
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 4993
    Форум: 508/31532
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Головна »2010 » Листопад » 5 » Сестри-самітниці закарпатських Кужбеїв так і не дочекалися візитерів з урною для голосування



    Сестри-самітниці закарпатських Кужбеїв так і не дочекалися візитерів з урною для голосування
    15:26
    Предковічні Кужбеї — одне з наймалочисельніших сіл на Міжгірщині. Тут мешкають всього-на-всього дві жінки в одній хатчині — сестри Анна та Калина Бряники. До речі, за скупістю кількості жителів у верховинському краї у цьому осідку у ведмежому куті, що підпорядковується Соймівській сільраді, поступаються хіба що ще два відлюдкуваті присілки.
    У Буркушах біля В. Студеного єдиним обивателем залишився Михайло Медулич, а на Косому Верху поблизу Негрівця анахоретичний спосіб життя веде Йосип Беля. Знову відвідати Кужбеї після кількарічної перерви диктували дві головні причини: довідатися про життя-буття скитниць та й чи голосували, бо саме у день минулих виборів помандрували до них у гості з своїм звичним супутником — 67-річним Іваном Блиндою. Він родак самітниць — одружений на сестрі Єві, з якою живуть у райцентрі.

    Дві жінки на ціле село
    Щоправда, спонукав ще один мотив до мандрівки — помилуватися чарівними видноколами з високогір'я, тим паче, що останній день жовтня справді виділився напрочуд красною погодою: ранковий заморозок помінявся на лагідний сонячний полудень. Не менше і не більше, а рівно через годину без перепочинку найкоротшим путівцем у піднебесся викарабкуємося у населений пункт, зусібіч обперезаний лісом, де кругом мертва тиша. Найперше впадає у вічі те, що вже ледь не повністю щезає слід поголовно покинутих хазяїнами хат у 60-70 роки минулого віку. Сад, який колись був гордістю села, теж вщент зачах. Бездоглядні плодові дерева обросли мохом або, як і житла, повалені крилатими вітрами. Зате нівроку міцно на ногах тримається церква, збудована без двох десятків років століття тому. Свята споруда — найвизначніше тепер місце Кужбеїв. Завдяки ремонту в ній, про необхідність якого била в набат неодноразово і райгазета "Верховина", вже десять років поспіль проходить храмове свято, на яке з'їжджаються вірники з навколишніх поселень. Охоронці Божої обителі Брянички часто її відмикають і за візитів туристів здалека.
    Зупинившись під косогором на цвинтарику, де вічним сном спочивають місцеві давні предки, в тому числі батьки сестер — Анна і Михайло Бряники, нарешті німоту глухомані порушив собачий гавкіт. Він став сигналом виклику на подвір'я обійстя наймолодшої 54-літньої Калини. Повагом з смерекової хащі у супроводі теж двох симпатичних песиків нам назустріч вийшла і 69-річна Анна. Та ще з сумками в руках, повних грибів. У такий пізній час, коли довкруж вже білілися острівки першого снігу, з лісового вояжу повернутися з солідним урожаєм голубінок, що не кажи, а несподівана і приємна дивина.

    Земля є, а сили нема

    Виявляється, що жінки очікували цієї неділі зовсім інших прибульців. Обіцяли їм, що з Соймів сюди ще на 10 годину завітають з урною або їх відвезуть туди на виборчу дільницю, аби проголосували, як інші люди. Але панам-візитерам ні слуху ні духу. Калина каже, що віддали б голоси передусім за віру в ліпше життя, бо в них страждницька доля, особливо із-за хвороб — обидві інваліди другої групи. Глухоніма Анна до всього цього літа втратила і зір на одне око. Біда сталася зненацька. Під час збору лісових дарів наткнулася на колючі голки хвої, внаслідок чого виникло запалення, яке затягнула. Довелося аж три тижні лікуватися в обласній лікарні.
    За нашої бесіди Калина, яка із-за нестерпної болі в ногах просить у Всевишнього то порятунку, то навіть смерті, здогадується дати команду: "Анно, час годувати худобу". В хліві тримають корову, теля, двоє поросяток. Жури на ґаздівстві повно назбиралося, як ніколи. Недуги перешкодили косовиці, а з торішнім сіном важко буде дотягнути до весни. І запас дров для печі тане. А тут ще й свинчатам дошкуляють глисти — хоч всім разом гинути.
    На руку, на щастя, виявилося те, що Оля Галащук з Майдану погодилася підсобити газдиням з фізичними вадами — зібрати на ниві вирощену картоплю, але за платню. Однак у бідних Бряничок у кишенях не знайшлася зайва тисячка, яку запросив один косар за сінокіс у сусідстві з убогим дворогосподарством. Тепер такий світ — за найдрібнішу послугу, як кажуть, викладай гроші на бочку. На просторих грунях — куди не кинь оком — нескошена трава. Безгосподарність Калина прокоментувала так: "Колись люди билися за ці землі, а тепер нікому ні косити, ні садити". Що було — то було: у пройдешньому тут підзбирували сіно до стеблини, лантухами возили і носили булі, капусту, дині та іншу городину.

    Аскетизм поєднався з комфортом
    Всього кілька років тому аскетичне життя жінок скрасила цивілізована зручність у побуті: як у кімнаті, котра служить за спальню і кухню водночас, так і хліві заблимали електролампочки. Комфорт стався за сприяння майданця Василя Рекіти. Займаючись автоперевезенням земляків на заробітки, добрий челядник з Ленінградщини доставив генератор за помірковану вартість. Апарат у пригоді і за підживлення мобільного телефону, завдяки якому самітниці дають про себе знати родичам у різних кутках їхнього проживання. Проте користуються імпортним пристроєм розсудливо, бо він ненажерливо "з'їдає" дорогий бензин. Як правило, пальним та найнеобхіднішими продуктами харчування — борошном, макаронами, рисом, сіллю, іншим першочерговим товаром припасаються раз на рік. Закуплений крам здебільшого у Міжгір'ї вивозить у гори тільки потужна вантажівка, якій під силу таранити гірське бездоріжжя. У найближчі Сойми спускаються практично щомісячно, бо треба вибрати пенсію на пошті. Останнім часом путь у них сміливіша, бо вже давно стерся слід вовків і диких кабанів. А колись, бува, ведмідь ліз майже під поріг самої оселі... Не виключено, що звірів відлякали надійні домашні четвероногі сторожі, що мають мудрі клички — Чіпчик, Дружок та Лиска. Мали ще одного гавкуна, якого бажали подарувати священику з підниззя. Та о. Василь Вако вперто настояв на своєму, заплативши 100 грн. за приємне цуценятко.
    Свояк Іван Блинда — основний опікун сестер Бряників. І цього разу став у помічі — полагодив зламаний замок на дверях. Звичайно, за чергового провідування з порожніми руками не прийшов — вручив ще один радіоприймач, який служить за зв'язок з світом. Калина, переконуємося за розмови, у курсі всіх новин. "Світ пропадає, — каже, сплеснувши долонями. — За день по радіо наслухаюся лиш про одні біди".
     — Не страшно тут наодинці? — перепитую у співрозмовниць.
     — Ми привикли вже до всього, — відповідає молодша за віком.
    За нашого першого знайомства, яке відбулося рівно 14 років тому, сестри зізналися, що у "мертві" Кужбеї перекочувати з Соймів, де в злагоді жили у будинку на два входи з сестрою Оленою, змусила їх вітцизнина. Тобто земля батьків, до роботи на якій просилися мозолясті руки. Як-не-як, а тоді мали сили, так важко не хворіли. А зараз недуги непокоять і удень, і вночі. Родаки, земляки то благають, то молять повернутися на колишнє нажите місце, щоб старість провести серед людей, гарантуючи як сімейний, так і соціальних працівників догляд. Та ба, сестри регулярно категорично протестують. Виходить, що лиш дух предків прикував сестер до Кужбеїв, у яких вони воскресили людське життя.
    ...Прощаємося з сестрами, які так і не дочекалися бюлетенів, і ще раз солодко зачаровуємося навколишніми осінніми краєвидами, які повільно окутують перші вечірні сутінки. Справді: природа — то є диво. Можливо, її лоно теж полонило душі і серця самітниць. Бо ще як інакше можна аргументувати факт відчайдушного і відважного їх кроку в житті?..


    Василь Пилипчинець, "Верховина" для mizgir.com.ua
    Категорія: Новини України | Переглядів: 323 | Додав: Admin


    Всього коментарів: 0

    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Календар новин
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Новий Рік вже скор... >>
  • 10.10.2018 - Очень... >>
  • ЧТО МЫ ИЩЕМ В &quo... >>
  • Секція карате в Ко... >>
  • Самый популярный з... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2017, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net