Шість українських міфів - 28 Грудня 2010 - Інформаційно-розважальний портал "ЕХО"
Вівторок, 17.01.2017, 10:58
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Розділи новин
Новини Кобеляччини [1620]
Твоє рідне місто, в якому ти живеш, навчаєшся, працюєш... Гадаєш, тут нічого цікавого не стається? Помиляєшся!
Новини Новосанжарщини [246]
Є таке чудове і чисте місто на Полтавщині - Нові Санжари. І живуть в ньому чудові люди. Але от казуси і там бувають цікаві
Новини України [9826]
Новини з Батьківщини
Новини світу [4403]
Тут усі найважливіші світові новини! Будь у курсі того, що відбуваються далеко, але все-таки навколо тебе!
Відео-новини [119]
Відео-новини зняті нашими кореспонентами. І не тільки нашими...
Новини Царичанки [0]
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3208
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 0
    Нових за тиждень: 2
    Нових за місяць: 4
    Із них:
    Новачків: 833
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2504
    Жінок: 704
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 3508
    Форум: 511/31532
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Головна »2010 » Грудень » 28 » Шість українських міфів



    Шість українських міфів
    16:55
    Міфи, за якими живе Україна сьогодні, блокують її суспільний, економічний, політичний розвиток, формулюючи неправильні проблеми і ставлячи хибні завдання. Їхнє існування робить неможливим вирішення реальних проблем. Розвінчування цих міфів життєво необхідне для України.

    Міф 1. Реформи в україні непопулярні
    Міф 2. Бізнес в україні — це злочинець і кровопивця
    Міф 3. Україна мала таку ж допомогу втрансформації, як і інші країни
    Міф 4. Україні потрібна децентралізація
    Міф 5. В Україні занадто жорсткий контроль
    Міф 6. Янукович і його команда наведуть порядок

    Міф 1. РЕФОРМИ В УКРАЇНІ НЕПОПУЛЯРНІ
    Українці не просто хочуть, а спраглі реформ, які принесуть зміни на краще, проте їх в Україні ще навіть не розпочинали. Під гаслом реформ чиновники сподіваються залишити все без змін: можливість тероризувати населення та красти з бюджету. Історія з Податковим кодексом — яскрава ілюстрація цього. Податкова реформа в теперішньому вигляді є закономірно непопулярна. Бізнес виступає проти Податкового кодексу, представленого як радикальна реформа, але насправді він шкідливий для бізнесу. Бізнес звинувачують у небажанні та неприйнятті реформ. Насправді він бореться з тим, що все залишається, як є: податкова адміністрація — репресивна, великий бізнес — у тіні, малому бізнесу треба продовжувати хитрувати.
    За індексом економічної свободи, тобто щодо умов для інвестицій і підприємництва, 2010 року Україна посіла 162-ге місце зі 179-ти, опинившись позаду Білорусі, Росії та Узбекистану. Це жахливий доказ того, що через майже двадцять років після краху комунізму економічна свобода в Україні відсутня. За даними Міжнародного валютного фонду, у 2010 році ВВП на особу в Україні становить 2 542 дол. США, тим часом як у Росії — 8 693 дол. США, а в США — 46 400 дол.
    Не дасть бажаного результату — не забезпечить ефективного державного управління — і адміністративна реформа, що нібито розпочалася. По-перше, скорочення не змінить якості державної адміністративної машини. По-друге, скорочення не буде, тому що воно розтягнено на цілий рік і ніяким чином не допоможе владі. Окрім того, скорочення дуже дороге: пенсіонер, якого скорочують, має одразу отримати десять місячних зарплат, не пенсіонер — три. По-третє, оголошення реформи, яка не має плану і не може відбутися, вже деморалізувало залишки працюючих державних службовців.
    Хоча державні службовці, яких мають звільнити, не вийдуть на вулиці, як бізнес, і не почнуть розказувати, чим вони займалися в уряді, очевидна нерозумність адміністративної реформи ще більше знизила популярність реформ в Україні.
    Всі говорять про те, що істинним мотивом цієї реформи є концентрація влади. Але в цьому якраз немає нічого поганого. Україна давно страждає від відсутності концентрації влади. Концентрація управління за пріоритетами є дуже потрібною і важливою. Чотири віце-прем’єри — це чотири стратегічні пріоритети: інфраструктура, соціальна сфера, регіональний розвиток та економіка-торгівля.
    Проблемою є те, як бачиться забезпечення ефективної роботи державної адміністрації для виконання пріоритетів: через скорочення. Це неможливо, самі скорочення не можуть змінити якості державної служби. Тільки через жорстке визначення нових стандартів роботи державного апарату і конкурсну відповідність стандартам можна досягти ефективного управління та необхідного скорочення.
    Всі визначені пріоритети є очевидно необхідними для країни, крім єдиного, який є неповним. Економіку та торгівлю потрібно інституційно поєднати з інтелектуальним потенціалом нації, якщо ми хочемо мати інноваційну економіку: НАУКА (дослідження) створює інновації, що перетворюються на нові виробництва, ПРОМИСЛОВІСТЬ виробляє нові продукти, що перетворюються на товари, ТОРГІВЛЯ, перетворює товари на гроші (для науки теж).
    У всіх реформах наразі ми бачимо системну проблему відсутності інформаційної кампанії під час підготовки реформ. Йдеться про кампанію не радянського типу, коли на з’їзді ЦК КПСС проголошують остаточну істину, а європейську кампанію — широкі консультації із зацікавленими сторонами, робота з аргументами опонентів, мобілізація прибічників реформи.
    Базова реформа, без якої не обійдеться Україна, — це ліквідація уламків радянських державних інституцій і створення на їхньому місці демократичних та ринкових.
    Щодо податків і підприємництва, то Україні потрібна одна-єдина реформа — абсолютна мінімалізація взаємодії бізнесу з владою та державний контроль над податковою службою, який зробить корупцію дуже небезпечною.

    Міф 2. БІЗНЕС В УКРАЇНІ — ЦЕ ЗЛОЧИНЕЦЬ І КРОВОПИВЦЯ
    Бізнес, малий і великий, несе на своїх плечах утримання України. Коли приватний бізнес з’явився в незалежній Україні як новий суспільний клас, він одразу став основою сучасної економіки України, проте ані радянська машина державного управління економікою, ані радянське суспільне стереотипне сприйняття бізнесу як злочинця і кровопивці досі не змінилися.
    Бізнес, який займається виробництвом, торгівлею, створює робочі місця, додану вартість, наповнює бюджет країни, вже живе в нових ринкових умовах. Але оскільки в Радянському Союзі не було ані приватної власності, ані бізнесу, ба більше — така діяльність вважалася злочинною, політично важливим і гостро необхідним для держави було підтримання у суспільстві ставлення до підприємця як до куркуля та кровопивці.
    Сьогодні саме бізнес утримує державу: підприємець самостійно працює і дає роботу іншим, сплачує державні борги та податки, завдяки яким держава утримує владу, міліцію, армію, податкову інспекцію, збиткові державні підприємства, платить пенсії та соціальну допомогу.
    Підтримування тоталітарного іміджу бізнесу-кровопивці — умова політичного виживання нереформованої корупційної бюрократії. Ще в СРСР було розроблено ідеологічну машину для знецінення приватної ініціативи. Нереформований державний апарат живе за рахунок бізнесу, а виживає — завдяки ідеологічному знищенню його.
    Результати опитування Центру «Соціс» на тему «Реформи, бізнес та політика», проведеного 2007 р. на замовлення МЦПД, свідчать, що хоча більшість громадян вірить у примат приватної власності, хоче чесної конкуренції й уже адаптувалася до умов вільного ринку, українці досі перебувають у полоні радянських стереотипів і ліво-популістських гасел щодо грошей, великої приватної власності й бізнесу. Цей розрив між внутрішніми цінностями громадян і звичними стереотипами очевидний, коли респонденти повторюють ідеологічні штампи, що залишилися з радянських часів, але принципово інакше відповідають на запитання про особисті плани та пріоритети. У підсумку ми живемо в стані соціальної шизофренії, що заважає нам розібратися із власними установками й відповідно будувати своє майбутнє. Ми готові важко працювати, щоб купити авто, будинок, відкрити свою справу, й водночас повторюємо, як папуги, зношені гасла «Забрати й поділити!».
    74% українців вважають, що держава повинна захищати приватну власність і заохочувати розвиток національного бізнесу, але це не заважає майже 70% громадян підтримувати гасло реприватизації об’єктів великого бізнесу в Україні.
    73,5% переконані, що бізнес сприяє підвищенню добробуту суспільства, і водночас 50,4% опитаних вважають, що нагромадження грошей у руках бізнесу робить бідними державу й громадян.
    50% респондентів хочуть відкрити свою власну справу, майже 40% мали досвід підприємництва або надавали послуги, а підприємці й банкіри — найбажаніші професії для дітей і онуків. Проте понад 38% українців вважають, що великому бізнесу вдалося домогтися успіху нечесними способами, одержуючи пільги або, ще гірше, обкрадаючи державу. Великий бізнес пов’язують з корупцією й збереженням непрозорих правил гри (65%); із прагненням заробити побільше й утекти за кордон (56%).
    Ставлення народу до приватної власності парадоксальне: «своя» власність бажана й недоторканна, а чужу, особливо велику, можна піддавати сумніву. Настільки ж двозначне ставлення до бізнесу й підприємництва. З одного боку, народ негативно сприймає роль великого бізнесу в сучасній Україні, а з другого — приватна власність вважається найефективнішою. Більшість людей висловлюють готовність зайнятися підприємництвом або працювати на приватному підприємстві. Третина українців вважає, що великий бізнес має брати відповідальність за здійснення економічних реформ і вирішення соціальних завдань.
    Роль бізнесу вже є ринковою і демократичною, а його імідж — радянський і тоталітарний. За винятком пострадянського простору в світі практично більше немає країн, де сприйняття бізнесу суспільством є негативним. Навіть у Китаї та на Кубі розуміють, що без розвитку бізнесу суспільство приречене на занепад, бідність та авторитаризм. Лише Північна Корея досі підтримує негативний експлуататорський імідж бізнесу. Але навіть її уряду дуже важко пояснити своїм громадянам, чому без злочинного бізнесу вони не мають що їсти, а їхні південні сусіди та компатріоти — одна з найбільш розвинених та заможних країн світу.

    Міф 3. УКРАЇНА МАЛА ТАКУ Ж ДОПОМОГУ В ТРАНСФОРМАЦІЇ, ЯК І ІНШІ КРАЇНИ
    Однакові умови трансформації — це ширма, якою ЄС прикриває свій не-вибір України. Технічна та фінансова допомога, що надається країнам-кандидатам і країнам із перспективою членства, кардинально відрізняються.
    Рішення про приєднання Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини та балтійських країн до ЄС було прийнято попри невдоволення Росії. Політична воля керівництва найбільших держав ЄС була основою для відновлення ЄС у кордонах Європи 1939 року. Недовіра населення у новоприєднаних країнах до ЄС — 32% в Литві, 44% в Естонії та 53% в Латвії за дослідженням Eurobarometer «Осінь-2004» не відіграла ключової ролі. Україну ЄС не розглядав як можливого кандидата на приєднання — до 1939 року вона була у складі СРСР.
    Україна ніколи не мала від ЄС таких порад, умов та вимог при наданні технічної допомоги, які ставили за завдання приведення у відповідність до європейських українських державних інституцій. Перед Україною ЄС ніколи не ставив вимоги інституційних змін. Лише пояснити, якою має бути державна політика та яким має бути демократичний державний апарат, недостатньо для того, щоб він працював. Однакові стартові можливості для всіх країни — це ілюзія. Поки Польща, Угорщина та інші країни-кандидати працювали над упровадженням Aquis communautaire, використовуючи обов’язкову систему всіх необхідних інституційних змін для виконання умов вступу до ЄС, Україні пояснювали, що таке лібералізація.
    Гроші фінансової та технічної допомоги йшли в Україні на громадянське суспільство, на допомогу в приватизації, але не на зміну державних інституцій та приведення їх у відповідність до європейських. Проте радикальна трансформація державних інституцій була найважливішою у процесі європейської інтеграції країн-кандидатів. Оскільки у ЄС не було жодних планів вводити Україну в свою державну спільноту, то і завдання такого перед українцями не ставилося — лише поради покращання, посилення та вдосконалення, які дозволяли посилюватися, легітимізувати свою корупційну активність та чутися дуже впевнено в переговорах з ЄС українським чиновникам.


    Міф 4. УКРАЇНІ ПОТРІБНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ
    Всі говорять тільки про децентралізацію, в той час як в Україні взагалі не існує централізованого державного контролю над виконанням Конституції, дотриманням прав людини, збереженням територіальної цілісності та національної безпеки.
    У демократичних країнах децентралізація співіснує з політикою централізації та забезпечення національного інтересу. Представники державної влади на місцях забезпечують контроль за виконанням Конституції, захистом національного інтересу, територіальної цілісності, національної безпеки та загальнонаціональних програм, наданням якісних державних послуг та дотриманням прав людини. Місцеві громади мають повну автономію у плануванні та виконанні свого бюджету та соціально-економічних програм розвитку своєї території. Обидві функції забезпечені окремими адміністративними апаратами (наприклад префекти і ради у Франції).
    В Україні державні інтереси на місцевому рівні не представлені в інституційних формах. Нібито існують представники Президента — голови обласних і районних адміністрацій, але вони повністю втиснуті у функції колишніх секретарів обкомів та райкомів. Вони залишилися «господарниками» з усіма виконавчими органами, які були в обкомах та райкомах, та не стали контролерами від імені Президента щодо Конституції і всіх прав людини, гарантом яких є Президент. Нові реалії — місцеве самоврядування — відібрали у цих колишніх секретарів обкомів та райкомів право на створення та виконання бюджету.
    Абсурдність української територіальної адміністративної структури в тому, що місцеве самоврядування має конституційне право на бюджет і на свої рішення, але не має виконавчого апарату для їхнього здійснення. Тому делегує це право державним адміністраціям, які мають виконавчі органи, що залишилися від обкомів та райкомів. Абсурдність продовжується, коли місцеве самоврядування делегує також виконання бюджету. В українській державі не існує органу, який контролював би його виконання. Абсурдність продовжується в тому, що ніхто не винний — просто ми пристосовуємося до уламків радянської адміністративної системи, яка була дуже розумною, точно націленою на забезпечення тодішньої політичної системи. Ми живемо в уламках і не поставили перед собою запитання, що треба змінити, щоб наша адміністративна система відповідала і забезпечувала потреби нової політичної та соціально-економічної системи, в якій ми живемо.
    Абсурдність продовжується в тому, що ми звикли говорити: не все так було погано, і не треба казати, що це треба міняти. Ми навіть не уявляємо, що можемо вимовити страшні слова: «Ліквідувати уламки радянської адміністративної системи, незважаючи на те, що вона прекрасно працювала для радянської політичної системи!».


    Міф 5. В УКРАЇНІ ЗАНАДТО ЖОРСТКИЙ КОНТРОЛЬ
    Існують два різні види контролю: 1) державний контроль над державним бюджетом і державним апаратом та 2) державний контроль над громадянами та бізнесом. Те, що ці два контролі перемішані, не дає можливості поставити питання про відсутність контролю над державними ресурсами і над поведінкою державних службовців. Замість боротися за зменшення контролю над населенням і бізнесом, треба боротися за збільшення контролю над державним апаратом і державними ресурсами.
    Державний контроль над державним бюджетом, поведінкою державних посадовців в Україні відсутній, а те, що називають занадто жорстким контролем, є найчастіше необмеженим мародерством щодо державного народного бюджету, приватного бізнесу та громади. Чиновники поводяться, як мародери після перемоги, що знають про абсолютну безкарність своїх дій.
    Після здобуття Україною незалежності 1991 року в державі відбувся перехід від однопартійної до багатопартійної політичної системи, було відновлено приватну власність, конституційно забезпечено свободу слова — відбулася економічна та політична лібералізація держави. Як наслідок виникли нові суспільні класи, які були заборонені як злочинні за радянських часів: опозиційні до влади політичні партії, приватний бізнес, забезпечені бюджетом самоврядні громади, громадянське суспільство.
    Проте лібералізація економічна і політична без жодних планів радикальної зміни державних інституцій призвела до лібералізації, тобто безконтрольності, цих державних інституцій. Поступово бюрократи на всіх рівнях — від сільради до Кабміну і президентської адміністрації — зрозуміли, що мають у своїх руках ключі від скринь зі скарбами, і ніхто не контролює, що вони роблять з ключами та скринями. З кожним днем і роком посилюється усвідомлення величезної прибутковості державної служби, гарантованості матеріальної вигоди й абсолютної безкарності за її отримання.
    Відсутність державного контролю за використанням державних ресурсів веде до тотальної корупції, підриває основу політичної стабільності та призводить до постійної нестачі грошей на державні потреби. А відсутність державного контролю за адміністративними процедурами та поведінкою державних службовців неминуче призведе до незадоволення громадян, недовіри до Президента, політичної нестабільності в Україні.


    Міф 6. ЯНУКОВИЧ І ЙОГО КОМАНДА НАВЕДУТЬ ЛАД
    Існують два способи навести порядок:
    — репресивний: забезпечити стабільність, порядок та виконавську дисципліну через обмеження свободи і реставрацію командно-адміністративної системи, через масові регулярні розстріли непокірних та концтабори;
    — демократичний: забезпечити стабільність, порядок та виконавську дисципліну через введення жорсткого контролю за владою та завершення демократичної перебудови державних інституцій у відповідності до демократичної та ринкової політико-економічної системи.
    Оскільки Президент досі не робить ні першого, ні другого, порядку він навести не може.
    Президентська команда діє в ідеології першого — репресивного — напрямку, але не додумує його до кінця. Повністю запровадити обмеження свободи та реставрувати командно-адміністративну систему можливо лише при запровадженні масових регулярних розстрілів та концтаборів. Оскільки друга частина є неможлива, то й перша частина не спрацює.
    Щодо демократичної дисципліни та порядку, Президент Янукович і його команда цілком спроможні створити повноцінно діючу ефективну демократичну систему державного управління, якщо відділять завдання створення жорсткої вертикалі виконавчої влади від демократичного регулювання ринкової та політичної конкуренції.



    Віра НАНІВСЬКА, директор Міжнародного центру перспективних досліджень
    Категорія: Новини України | Переглядів: 284 | Додав: Admin


    Всього коментарів: 0

    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Календар новин
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Интернет-магазин M... >>
  • Интернет-магазин M... >>
  • НАЙСМАЧНІШІ САЛАТИ >>
  • Кімната коменданта >>
  • ЗА ЩО Я НЕ ЛЮБЛЮ К... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2017, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net