Всього: 3484 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1109 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2732 Жінок: 752
Області не вистачає власних шовдарів, ковбас і сала. Те, чим споконвічно гордилася Срібна Земля – тваринництво – зараз перебуває у доволі плачевному стані. Більше того, для нас уже стає традицією їсти львівські сосиски та угорську шинку. Що насправді відбувається в галузі? Чи зможуть її відновити фермери, а отже, чи зможуть закарпатці знову їсти закарпатське м’ясо – у розслідуванні "Закарпатки". Ні курей, ні овець, ні корів? Про виробництво м’яса сьогодні в області говорити практично не доводиться. Про це свідчать численні дослідження. На початку 2010 обласне КРУ провело аудит. Висновки невтішні – тваринництво з кожним роком занепадає: у 2009 проти 2008, 2007 та 2006 спостерігалося зменшення поголів’я ВРХ відповідно на 3,1%, 10,2% та 12,7%. На початок 2010 загалом нараховувалося 147,8 тис. голів ВРХ при майже 170 тис. у 2007. Це пояснили відсутністю стабільної кормової бази та низьким рівнем племінної роботи. "Через це й маємо низькі прирости та високі затрати на вирощування й відгодівлю. Найбільший же занепад відбувся у молочному скотарстві", – уточнила начальник відділу КРУ Ольга КИЯНИЧЕНКО. У 2010 ситуація не надто поліпшилася. У середині року офіційно прозвучало: Закарпаття на 22 місці за рівнем розвитку тваринництва. Поголів’я ВРХ скоротилося майже на 9%. Зменшилося поголів’я свиней, овець та курей. А це негативно вплинуло і на виробництво м’яса. Плачевна ситуація змусила чиновників замислитися, і вони написали обласну "Програму розвитку та підтримки тваринництва і птахівництва на 2010 – 2015". У ній розробили механізми, які можуть вплинути на стан справ у галузі. Начальник головного управління агропромислового розвитку Іван ПАУК свого часу розказав, що на фінансування програми передбачено майже 8 млн. грн. Метою є забезпечення продбезпеки регіону, збільшуючи чисельність поголів’я корів, курей-несучок, збереження наявного поголів’я кролематок і конематок. До 2015 р. за програмою планується збільшити поголів’я худоби до 208 тис., свиней – до 404 тис., довести обсяги валового виробництва м’яса до 115 тис. тонн, молока – до 4209 тис. тонн, збільшити кількість пунктів штучного осіменіння худоби тощо.
Якщо м’ясо і є, то не в… ковбасі Спеціалісти кажуть, програми – хороші, особливо для подібної ситуації, яка спостерігається по всій країні, але Закарпаттю з традиціями вирощування худоби це особливо болить. Тому кидають всі сили, аби справитися з проблемою, запевняє головний аграрій краю і уточнює – на сьогодні спад поголів’я, який тривав понад 10 років, практично завершився. Наразі можна говорити лише про те, що кількість худоби в області принаймні не зменшується. Але тут же "вилазить" інша проблема: навіть ту продукцію тваринництва, яка є, нема кому і де переробляти! "Раніше у колгоспах та радгоспах було сконцентроване усе виробництво, – розповів І. Паук. – Для сільгоспвиробників існувала ціла інфраструктура: система заготівлі, кооперації, переробки, м’ясокомбінати, які працювали в кожному гірському районі. Тобто, всі займалися своєю справою. Проблема була лише в реалізації, адже в магазинах був чомусь дефіцит м’яса. Сьогодні ж ситуація інша. Маємо виробництво і достатнє поголів’я, а підприємств, які би займалися переробкою, – обмаль. Стара модель не працює, нової ще не вигадали. А дуже треба, адже 64% населення краю – сільське, і це виробництво – їхня основна робота".
Кому продати? Якщо не переробляти, то бодай – продавати. Але й з ринками збуту нелегко. "Того поголів’я, що є, для області цілком вистачає, – зазначив І. Паук. – Але продукцію тваринництва нема куди дівати". Виробники ставлять питання інакше: за якою ціною продавати? Нікому не хочеться тяжко працювати, аби потім віддавати за безцінь". Не все так страшно, переконує директор фермерського господарства "Новий рівень-2006" (свинокомплекс) Петро ГОЛУБКА. Він вважає, що ринок збуту для вітчизняного виробника буде: "Якщо продукція якісна, то вона завжди знайде покупця. Тим більше, зараз не так масово й хаотично ввозять м’ясо з-за кордону, тому і є можливість продавати нашу продукцію". Також, на його думку, на руку місцевим сільгосппідприємствам може зіграти те, що суттєво подорожчало зерно, яким вигодовують, наприклад, свиней. "Щоправда, через це доведеться піднімати ціни на м’ясо, – додає фермер. – З іншого боку є ризик, що чимало селян просто повирізають свиней, бо не зможуть їх прогодувати в цей період, тому купуватимуть м’ясо у нас".
Не кількістю, а якістю Аби м’ясо купували, воно має бути конкурентоспроможним. Так вважає закарпатська влада і наголошує – дедалі затребуванішою стає якісна тваринницька продукція, тобто вирощена на натуральних кормах, без антибіотиків тощо. Головний аграрій ОДА каже, цю проблему обласна влада на чолі з керівником краю Олександром ЛЕДИДОЮ вже знає як вирішити. По-перше, для покращення якості м’яса здійснюється робота в напрямку налагодження селекційно-племінної роботи – збільшення пунктів штучного осіменіння в районах. Подібні нововведення – вимоги СОТ. По-друге, слід продовжувати реалізовувати відповідні регіональні програми. Зокрема, щодо підтримки вівчарства в гірській зоні. Вона діє з 2005 року, і завдяки їй область має сталу кількість поголів’я овець у населення. Була й підтримка держави. За словами І. Паука, в попередні роки Закарпаття отримувало до 2,6 млн. грн. на різні компенсації, підтримку сільгоспвиробників. Торік не надійшло нічого: "З цього приводу ми зверталися до Міністерства АПК, щоб відновити програму. Чекаємо на реакцію". Ну і по-третє, обласна влада збирається відновити інфраструктуру для заготівлі м’яса, молока та шерсті. "Хочемо за 1-2 роки побудувати молокопереробний завод потужністю бодай 50 тонн на добу, – розповів Іван Паук. – Пілотні проекти вже працюють на Хустщині (відома "Селиська сироварня". – Авт.), Берегівщині, Мукачівщині. На Ужгородщині діє відома "Настуня". Їхній досвід і бажання працювати – ось і реалізація проекту".
Пріоритет – допомога фермерам Але все це без розвитку фермерства як такого неможливе. Та нині цю справу треба зрушити з мертвого місця, каже голова обласної Асоціації фермерів та приватних землевласників Юлія ПЕЛЕШКЕЙ. За її словами, фермерство не розвивається через брак кредитів: "Щоб почати сільськогосподарську справу, потрібен капітал. Банки кредити неохоче видають, адже фермеру нема що дати в заставу; землю ж, на якій він працює, згідно із законом, приватизувати не можна. Ось і виходить замкнуте коло". Ю. Пе-лешкей додає, банки ще йдуть на співпрацю, якщо фермер має 2 тисячі га землі, у гірському ж Закарпатті "земельних" магнатів мало. Зазвичай закарпатські фермери (їх наразі 1116 осіб) мають від 1 до 2 га. Крім того, держава раніше компенсувала відсотки по кредиту, зараз і цього немає. "Без таких умов фермерство в області занепадає", – нарікає голова Асоціації. У Закарпатській ОДА кажуть – проблему бачать і чують. Так, у середині березня під головуванням очільника краю Олександра Ледиди відбулася нарада за участі виробників та спеціалістів, під час якої дійшли спільної думки: перші розробляють пропозиції для виходу зі скрутного становища, останні – допомагають виходити. Треба спільно робити одну справу, бо інакше – можемо лишитися без власного сала та шовдаря…
Головна 
Області не вистачає власних шовдарів, ковбас і сала. Те, чим споконвічно гордилася Срібна Земля – тваринництво – зараз перебуває у доволі плачевному стані. Більше того, для нас уже стає традицією їсти львівські сосиски та угорську шинку. Що насправді відбувається в галузі? Чи зможуть її відновити фермери, а отже, чи зможуть закарпатці знову їсти закарпатське м’ясо – у розслідуванні "Закарпатки".
