Неділя, 22.10.2017, 03:00
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3240
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 0
    Нових за тиждень: 0
    Нових за місяць: 3
    Із них:
    Новачків: 865
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2533
    Жінок: 707
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 4993
    Форум: 508/31532
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Файли » Література » Класика
    « Додати матеріал »


    Просимо вас зареєструватися, або увійти на сайт під своїм логіном.
    Якщо ви бажаєте завантажити якийсь файл для загального доступу, то просимо вас користуватися файлообмінниками, наприклад www.exo.ifolder.ru.
    Давайте разом економити наш хостинг.
    Також рекомендуємо вам прочитати коротеньку інструкцію як качати з файлообмінників на українській та російській мовах
    БЕРЕГ ЛЮБОВІ Олесь гончар
    Завантажити з сервера (212.2Kb) 17.02.2008, 00:07
    У бiлi, слiпучi днi весни чи раннього лiта дiвчата з мiсцевого
    медучилища проводять на територiї фортецi, заняття з протиповiтряної
    оборони. З ношами, у важкому спецодязi, з сумками Червоного Хреста через
    плече, розсипавшись по замковому пустирищу, юнi медички з смiхом долають
    уявну радiоактивну зону, долають учбову смерть i все когось рятують,
    рятують, рятують...
    Територiя мiж валами саме для таких ученьями, горби, бур'яни. Щолiта в
    ямах археологи знаходять собi роботу, на пагорбах кози космiчної ери
    пасуться. Споруда римських чи й ще ранiших часiв, фортеця давно вже нiкого
    не вiдлякує. В бiйницях гнiздяться птахи. На вежах туристи лишають плями
    своїх автографiв. Лише з моря фортеця ще й має вигляд: здалека
    вiдкривається морякам її силует на скелястiй кручi над лиманом, над бiлим,
    виноградним мiстечком. Є загадковiсть у вежах її, пам'ять часiв, вiдгомiн
    давнiх пристрастей...
    Де колись римлянин чи турок зубами скреготiв, тягнучи в укрiплення свою
    розпатлану жертву, нинi медички весело перебiгають мiж валами, крiзь
    протигазнi маски смiються очима до перехожих.
    А в перервi мiж заняттями, посiдавши на мурах, де провiває вiтерець,
    далеко бiлiють у своїх халатиках, наче табунчик гусей, у люстерка
    позиркують та ласують морозивом, що його продає коло фортечної брами
    тiтуся з мiсцевої торговельної мережi. Дiвчата хоча притомленi, та
    водночас i вдоволенi щойно пережитою напругою, нiби й справдi їм вдалося
    когось порятувати. Пересмiхаються, жартами зачiпають археологiв, що
    риються в однiй iз ям поблизу, зiгнуто блищать голими спiтнiлими спинами,
    ну просто - як римськi раби в каменоломнях! Лицарi науки, щось там вони
    все шкребуть, все шукають уперто, байдужi до всього на свiтi, крiм своїх
    вiчних черепкiв.
    - Хоч би показали свiй роздобуток! - догукують медички. - Що там у них,
    у античних?
    - Мiцна була любов? Мiцнiша, нiж тепер?
    - А поета свого чого ж так далеко загнали?
    - Спiвця кохання! Ух, варвари!
    Смiх на мурах, вiдповiдi од археологiв нема. Нiби не чують, поглинуті своїм. Працювати доводиться в духотнявi, яма налита спекою. Позгиналися
    заклопотано, рiдко котрий i озирнеться в цей бiк, де яснiють на мурах
    лукавi дiвочi обличчя, де смаглi стрункi ноженята вилискують туго, ждучи
    вечiрнiх танцiв.
    Коли випаде так, що пiд час занять з дiвчатами буде Вiра Костянтинiвна,
    улюблена викладачка, то юнi медички свою увагу бiльше вiддаватимуть їй. З
    мiсiєю Червоного Хреста в далекiй пiвденнiй країнi була, нещодавно
    повернулася звiдти, - це так цiкаво, розкажiть нам що-небудь iще, Вiро
    Костянтинiвно, про ту вашу золоту Бенгалiю, де нашi журавлi зимують...
    Тож-бо країна поетiв, країна вiчної весни, любовi, чорних очей, слiпучих
    усмiшок, пластики рук жiночих, що вмiють промовити, зачарувати навiть
    змiю...
    Ось вона стоїть дибки, гiгантська рептилiя, головою поводить, стежить
    за танцiвницею, що зовсiм близько перед нею теж по-змiїному в'ється у
    танку, трясе плечима, мов розшаленiла циганка в рясних своїх спiдницях...
    А Вiра Костянтинiвна чомусь не дуже й охоча сьогоднi до розповiдей:
    обличчя в задумi, очi у присмутку. Коли ж заговорить, то вже не безжурний
    танок дiвчатам вихриться - побачать натовпи голодних дiтей, знеможених
    матерiв, звiдусiль простягнутi кiстлявi, у струп'ях руки, розпаленi очi,
    що волають твоєї допомоги... Пункт Червоного Хреста працює цiлiсiньку нiч,
    вiн весь час в облозi, лемент голосiв не вщухає, роздаєш i роздаєш
    нещасним свої лiки та пайки, а жадаючих не меншає, i сама ти вже з нiг
    падаєш вiд перевиснаги й млостi безсонних бенгальських ночей, що їх краси
    так i не встигаєш помiтити... Вiчнозелений мiфiчний едем, мiсце прописки
    прародителiв наших! Липка, задушна нiч, поваленi холерою люди стогнуть за
    брезентом твого намету, i саму тебе, зморену, звалює сон, снується якась
    фантастика, баба-яга виринає у бiлiм медичнiм халатi, повiки розклепиш -
    чудисько потворне, що його як i звати не знаєш, - сторожко сидить на
    ящиках з продуктами та медикаментами. Маленька бенгальська рептилiя, схожа
    па польову ящiрку твого дитинства. Може, далекий нащадок того змiя, що
    спокусив колись Єву? Насторожилось, дивиться, аж моторошно стає: а що, як
    стрибне? Неотруйне чи, може, смертельне?..
    А потiм несе тебе вертолiт у найдальшi райони, i земля пiд тобою
    всуцiль залита водами грандiозної повенi, зрiдка лише прозирають
    незатопленi верхiвки дерев, нема тобi де Приземлитись, а коли нарештi
    знайдеться мiсце, то знову чекає на тебе те ж саме: вологе, парке повiтря
    тропiкiв, зеленi хмари москiтiв, i безлiч рук, простягнутих навстрiч, i
    жага рятунку в перестражданих незнайомих очах...
    - Москiти, вони, мабуть, жалять так само, як i нашi комарi?
    - Болючiше. Та ще й вiрус москiтної гарячки розносять.
    - Жах!
    - Вiро Костянтинiвно, а що все-таки ви почували там?
    - Почувала, дiвоньки, що - мушу, повинна. Як ото мовиться: мiсiя така
    тобi випала-рятувати...
    (весь текст в файл - архіві)

    (212.2Kb) - Завантажень: 322
    Категорія: Класика | Додав: Нереклама | Додано: 17.02.2008, 00:07 | Автор: Олесь Гончар
    Перегляди: 2319 | Рейтинг: 3.0/2 | | Непрацююча ссилка!
    Всього коментарів: 0
    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Новий Рік вже скор... >>
  • 10.10.2018 - Очень... >>
  • ЧТО МЫ ИЩЕМ В &quo... >>
  • Секція карате в Ко... >>
  • Самый популярный з... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2017, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net