Мудра Свиня - один з постійних персонажів притч Шоу Дао. Ця мудрість учить нас давати на питання життя нестандартні відповіді, які лежать за гранню буденного і звичного.
Мудру Свиню запитали:
- Чому під час їди ти стаєш в їжу ногами?
- Я люблю відчувати їжу не тільки ротом, але і тілом, - відповіла Мудра Свиня. - Коли я при їді відчуваю дотик їжі до ніг, то отримую від цього подвійне задоволення.

Мудра Свиня - один з постійних персонажів притч Шоу Дао. Ця мудрість учить нас давати на питання життя нестандартні відповіді, які лежать за гранню буденного і звичного.
Коли Мудру Свиню запитали, що вона думає про мудрість, та, не замислюючись, відповіла:

- Істинна мудрість припускає не наявність знань, а правильність дій; не звершення великих справ великого розуму, а уникнення дурощів; не вивчення обставин власними зусиллями, а пам'ять про чужі невдачі. Істинна мудрість не терпить надмірностей і похваляння, що завжди у людей в шані, тому і мало мудрих: праця велика, а слави мало...

Говорять, все, що не є – на краще. От тільки треба дочекатись цього кращого, не зійшовши з глузду.  Нехай ці афоризми стануть у пригоді і ви обов’язково знайдете вихід з ситуації, з якої, здається, виходу не має.
Гете говорив: «Недостатньо тільки бажати: потрібно робити».
Людина не може нічого навчити іншу людину. Вона може тільки допомогти знайти їй правду у власному серці.
Характер людини творить її долю.
Якщо тебе обговорюють за твоєю спиною, значить ти попереду них...
Тільки втративши щось, починаєш це насправді цінувати! 
Бути дитиною – означає вчитись жити, бути дорослим – вчитись вмирати.
Найпрекрасніше відчуття – це відчуття таємниці.
Ідеальна людина все шукає в собі, незначна – в інших....

Здавалось би, що у цих двох поняттях є спільного? Але насправді, вони тісно взаємопов’язані, бо служать фундаментальною основою одне одному. Особисто я – людина, яка належить до категорії тих, хто пов’язав своє життя із мистецтвом. Ясна річ, що інколи приймаю участь у різних конкурсах, на більшості з яких здобуваю перемогу. Це несе по собі овації, оплески, славу – мить слави. Не знаю чому, але мить слави мені нічого не дає. Навіть більше того, коли мене вітають із перемогою, то у мене відчуття, немов мене сварять. Але все таки знаходиться більшість тих, які шаленіють від слави. Але біда в тім, що слава триває лише мить, яку хочеться продовжувати. І її таки продовжують, щоправда, штучним методом. Одразу до думки приходить образ духівника. Часто доводиться бачити як містом чи у транспорті їде чоловік, одягнений у рясу. Кондуктору якось не зручно брати за проїзд, а на базарі навіть не торгуються, а навіть навпаки – поступаються у ціні. Але чи правильно це? По-перше, чи зручно самому священику ходити у побуті у такому вбранні? А по-друге, чи добре, що він вводить ц незручне становище людей?

Конец апреля. Суббота. Уже тепло. От зимы все устали. Хочется выехать на природу, выпить и сварганить шашлык из молодого барашка, но у руководства совершено другие взгляды на весеннее настроение личного состава – оно решило очистить близлежащую к Управлению территорию от, накопившегося за зиму, мусора. Решило и сделало. Я после суток, а мой друг и соратник Костя Павлов только из отпуска пришедши.
Собрали всех в зале занятий. Слово держал начальник Управления полковник Ахонов.
- Значит так, - начал свою речь командор, - Сегодня у нас субботник. Все берем дружно инвентарь и начинаем полировать территорию. Лучшим работниками – отгул. Женщины работают в кабинетах, борясь с загаженными окнами и пылью с помощью подручных мыльных средств, а мужики, вооружившись тяпками, лопатами, граблями и энтузиазмом, отправляются на территорию. На все про всё 6 часов времени. Контролировать буду лично. Вопросы?
- А у меня…, - начал задавать вопрос Алексей Сорников, следователь из отдела по ДТП.
- Вопросов нет, - отрезал полковник, - Разойдись…

Лёха был славным малым. В свои двадцать пять лет он успел послужить в ВДВ, потом связался с нехорошими парнями и загремел на три года в места не столь отдалённые. Места эти ему совсем не понравились, и по окончании срока он решил свалить подальше от благ цивилизации. По наколке кореша по зоне укатил в глухую сибирскую деревню перекантоваться пару лет. Жизнь в той деревне была скучновата, но воля чувствовалась бескрайняя, и он здесь прижился. Нравы у местных жителей были суровыми, и нож за голенищем сапога являлся делом обыденным, однако, беспределом здесь никто не занимался и спокойно жить не мешал. Лёхе достался дом на окраине деревни, пустовавший несколько лет, куда его заселил местный староста. Нашлась и работа – валить лес. Ремесло это он освоил за три года отсидки почти в совершенстве. Не хватало только бабы, ибо молодой организм онанизмом не обманешь...

Чергова "Зіркова збірка" з нашої газети.

Молитва

Сроду не молилась, без Бога жила.
А сегодня с молитвою в церковь я пришла.
Не за себя, Боже, я пришла молить.
А за сына прошу, дай ему пожить.
В Припяти пожарным сынок мой служил.
Тихим и зеленым городок тот был.
И работали там, двигая прогресс
Все четыре блока Чернобыльской АЭС.
Коль в плену сидит тот атом,
То людям он служит.
А вырвется на свободу - все живое душит.
Кто-то там не доглядел. Так уж постарался.
Четвертый атомный блок, как бомба взорвался.
Огонь крышу охватил, и все дальше вьется.
Если не остановить, станция взорвется.
А если взорвутся все четыре блока –
Конец света Украине, значит, раньше срока.
Примчались пожарные, создают заслон.
А жара такая, плавится гудрон.
Раскалившись добела, железо горит,
Синими огнями светится графит.
Мой сынок, его друзья в тех лучах горели.
Они знали, на что шли, жизни не жалели.
На огонь они песок, пену посылают,
А коверные лучи их жизни сжигают.
Отвели они беду, славно потрудились.
Но себя не сберегли – сильно облучились.
Тает словно свечка любимый сынок,
Что только не делала, прямо сбилась с ног.
В Москве, в клинике сказали, что он не жилец.
Спаси его, прошу тебя, Бог ты наш, Отец.
Ведь без него оборвется жизни моей нить,
Если нужно, возьми меня, дай сыну пожить.
Неумело, торопливо она закрестилась.
Встала на колени – затем удалилась.

Емельянова

Прокинувшись від холоду, Вадим встав на ноги і тут же зойкнув. Права нога у дірявому черевику геть заніміла. Присівши на цементну підлогу обшарпаного підвалу, де він мешкав останні три місяці, він почав розминати її руками.
Поступово біль відпустив. Вставши на обидві ноги, він трішки потупцяв на місці, щоб зігрітись і прогнати підступні дрижаки по всьому тілу. Був тільки кінець березня, а комунальники вже понизили температуру води в трубах теплоцентралі, на яких знаходилось його імпровізоване ліжко – декілька брудних ганчірок і купа старих газет, що слугували ковдрою.
Попивши з пластикової пляшки води, яку він вчора набрав з крану на залізничному вокзалі, що знаходився поруч, Вадим сумно подумав: «Пора на роботу». Так звана робота полягала у перевірці сміттєвих баків на вокзалі та біля розташованих поблизу житлових багатоповерхівок, у пошуках чогось їстівного або ж скляних пляшок, – їх можна було здати і купити їжі.

1. Введение

Последнее время вошла в моду такая тенденция: панки бьют гопов, гопники бьют панков, группа «Ханс-н-Моритц» вдохновила молодого неформала на махач с гопотой и т.д. и т.п. Я же решил задуматься и разобраться в следующем вопросе: а в чём различие между панками и гопами? На этот вопрос мы попытаемся ответить в нижеизложенной статье.

В 1983 году на квартирнике Михаил «Майк» Науменко впервые исполнил свою песню «Гопники». Вкратце песня содержит следующее:

Кто одет в цветную рубашку и красные носки?
У кого на груди значок с надписью «AC/DC»?
У кого на ногах из грязной резины чёрные сапоги? …

… Кто слушает heavy metal, «Арабесок» и «Оттаван»?...

… Кто гадит в наших парадных?
Кто блюёт в вагонах метро?...

… Это гопники! – Они мешают мне жить!

Довольно странно звучит в наше время: гопники слушают «AC/DC», хэви-метал, буквально как отчаянные рокеры-металлюги, блюют в вагонах метро… здесь Майк явно описывает Панков… однако и тех и других называет «Гопниками».
Итак для начала нашего анализа узнаем, что такое «панк-рок» и откуда он взялся?

Жили-були на світі звичайний чоловік і дружина. Звали дружину Олена, а чоловіка Іваном. Повертався чоловік з роботи, в крісло біля телевізора сідав, газету читав. Дружина його, Олена, вечерю готувала. Подавала чоловікові вечерю і бурчала, що по будинку він нічого путнього не робить, грошей мало заробляє. Івана дратувало бурчання дружини. Але грубістю він їй не відповідав, лише думав про себе: «Сама — ходить як опудало неохайне, а ще указує. Коли одружувався, вона зовсім іншою була — красивою, ласкавою».