Отже, ми почали. 22 грудня гостем «Кабінету» - нової
рубрики, започаткованої «ЕК» - став депутат Полтавської обласної ради від Блоку
Юлії Тимошенко Анатолій Шкарбан. Започатковуючи цю рубрику ми планували її перш
за все для відвертих розмов з політиками та керівниками. Із тими із них, хто знайде
в собі достатньо мужності і професійності, щоб відповідати на будь-які, навіть
найнесподіваніші та найпровокаційніші запитання. Адже частина питань надходять
із мережі Інтернет, де користувачі ховаються за «ніками», псевдонімами і можуть
такого наговорити і назапитувати, що й вуха пов’януть. Та й відповідати
потрібно миттєво, без «бамажки», купюр і посилань типу «не для преси». Вже в процесі самого діалогу стало зрозуміло, що така
тема, як «Кабінет», значно більше пасує для телевізійного формату, який
одночасно передає й емоції, демонструє навики або недоліки співрозмовника. Але
телебачення в Кобеляцькому районі поки що немає. А якщо й буде… Та не будемо
про сумне. Яке зрештою, і не по темі. -
Анатолію Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, для такої собі розминки, про
основні віхи своєї біографії. -
Народився 19 травня 1961 року. Крім мого, це ще й День народження піонерської
організації. Місце народження – село Обізнівка Глобинського району. Мама родом
з цього ж району, батько з Гребінківського. Так що вважаю себе корінним
жителем Полтавщини. Прізвище свідчить про те, що не з князівського роду. В
житті доводилось частенько переїжджати з місця на місце. Спілкувався з
величезною кількістю людей. Три школи, училище, інститут, армія, коледж, знову
інститут – все це нові враження, нові знайомства, нові знання. Працюючи лікарем, спробував балотуватися до
Полтавської обласної ради. І на подив багатьом і собі, в тому ж числі, виявився
єдиним із трьох переможців складних і багаточисельних виборчих перегонів. І
працюю в раді вже протягом трьох скликань. До речі, якщо сумувати депутатський
стаж всієї родини - батька, дружини і мій, то шістдесят років виходить.
Але на пенсію ще не збираюся. -
У такому собі неофіційному рейтингу місцевих публічних політиків, який для себе
створили співробітники «ЕК» абсолютними лідерами є двоє людей. Міський голова
Олександр Ісип та депутат облради Анатолій Шкарбан. Без місця – два лідери і
все. Всі інші далеко позаду. Звідки такі здібності? З Ісипом ще більш-менш
зрозуміло. Він вчився на історичному факультеті педінституту. А там викладають
педмайстерність, етику, психологію. Та й взагалі розуміння історичних процесів
допомагає зрозуміти роль особистості і мас, вміти керувати процесами і людьми.
А ви ж лікар! -
Думаю, що це у мене від батька. У нас в родині взагалі панує культ батьків. І
слідкуючи за кар’єрою батька, я безумовно вчився у нього, втягувався в
політичне життя. Тим більше, що він був депутатом першої Верховної Ради
України. Ми жили тим життям, знали тих депутатів в обличчя, віталися з ними. Крім того я вже з молодих років допомагав батькові в
його політичній діяльності. І під час виборів до Верховної Ради СРСР, і до
Верховної Ради першого і другого скликань. На жаль, другого разу він не виграв.
Не виграв через те, що не використовував вже тоді доступних йому політичних
технологій. -
У всьому світі є розділення на публічних політиків і тих, хто працює у
виконавчій владі. Ці дві категорії людей займаються різними речами. Є таке
розділення і в Україні. Дещо нівелюється воно лише на найвищому рівні. В
середній же ланці, чиновники, які працюють у виконавчій владі, м’яко кажучи, не
вітають таке явище, як публічність. І якщо раптом уявити, що Ви надумаєте
робити кар’єру у структурі державної влади, то чи не завадить Вам сьогоднішня
підкреслена публічність? - Звичайно, завадить. Вона й зараз заважає. Будь-яка
виконавча влада тяжіє до авторитаризму. Я не знаю випадків, коли б
держчиновникам подобалось, коли їх контролюють, тим більше, критикують. Виконавча
влада – це своєрідна каста. Кожен, хто вище, намагається, щоб підлеглі не
виділялися, не несли ніякої загрози. Це закрита система, яка не любить і
побоюється публічності, гласності. Тому зрозуміло, чинитиме супротив моєму
входженню до неї. Хоча, якщо відверто, я ще не робив спроб увійти в цю систему. -
Зараз Ви депутат обласної ради від БЮТ. А чи не думали Ви над тим, що це
вже вершина Вашої кар’єри, як публічного політика. БЮТ, як і будь-яке подібне
політичне об’єднання в Україні, також є кастою. І «наверх», в парламент
пропускає лише вибраних. Як правило, відданих партфункціонерів із десятилітнім
стажем або партійних спонсорів із мільйонами доларів. Винятків практично нікому
не роблять. От і Вас - вище вже не пустять. Тобто і у виконавчу владу двері
закриють, і у публічній політиці вершина кар’єри вже досягнута. Хіба не прикро? -
А чому Ви думаєте, що находження у публічній політиці це зайве марнування
часу? Скажемо так. Хочеш насмішити Бога, поділись своїми планами. Хоча я думаю,
що проходження в обласну раду по мажоритарному округу, потім по партійному
списку, керівництво однією із профільних комісій, обрання заступником
найбільшої в раді фракції - все це ріст, рух вперед. Тим більше, що від скликання до скликання роль, місце
і вплив рад змінюється. Вони відіграють все важливішу роль в системі
української влади. А в разі створення виконавчих комітетів і змін в розподілі
коштів між бюджетами, обласна рада наступного скликання буде кардинально
відрізнятися від нинішньої. Робота в ній – хіба це не зростання? @
- Як Ви вважаєте, чи будуть навесні позачергові вибори до місцевих рад. Чи
будете Ви в такому разі балотуватися і від якої політичної сили? -
Думаю, що позачергові вибори будуть. Є думка про потребу в «очищенні»
депутатських лав. Я особисто цю думку не підтримую. Хоча погоджуюся, що при
складанні списків були допущені помилки. Свою особисту участь у можливих
виборах ще не обмірковував. Хоча, якщо балотуватимусь по партійних списках, то
питання моєї участі вирішуватиме БЮТ. Моя депутатська діяльність пов’язана саме
з цією політичною силою і я не бачу необхідності її розривати. -
А якщо буде повернення до «мажоритарки»? -
Знову ж ітиму на вибори від БЮТ. -
А хто в такому разі буде Вашим основним суперником? Як Ви думаєте? -
Впевнений, що це будуть люди приїжджі. Мало хто із місцевих політиків зможе
змагатися із чужинцями, з їх фінансовими та інтелектуальними ресурсами. Голова районної ради повинен організовувати роботу
ради, а не кафе відкривати @
- Якби Вам запропонували стати міським головою чи головою райдержадміністрації,
щоб ви обрали? -
Дякую за питання. На сьогоднішній день ні перша, ні друга посади мене не
цікавлять. Спробую пояснити чому. Міський
голова. Я двічі пропонував виборцям свою кандидатуру і люди її не підтримали.
Навіщо пробувати втретє? Потрібно ж поважати і себе, і виборців. Крім того, у
моєму віданні знаходиться будинок-інтернат. Таке собі маленьке містечко із
своїми жителями, проблемами, бюджетом. І можливості реалізувати свої задуми тут
більші, чим у міського голови, простіші технічно. То навіщо міняти «шило на
мило»? Голова
РДА. Це посада для командної роботи на рівні область-район. Команда Полтавської
облдержадміністрації не є моєю. То навіщо йти на посаду, щоб воювати з
керівництвом області? До того ж посаду голови постійної комісії облради по
об’єму завдань і рівню можливостей можна прирівняти до посади заступника голови
ОДА. А працювати в комісії дуже цікаво. Знову ж, навіщо йти на «пониження»? Та
й взагалі, я противник існування такої владної інституції, як райдержадміністрація. Але… Але може статися так, що керівник району буде
обиратися прямим голосуванням всіх жителів району, а депутати стануть
мажоритарниками. З’являться і виконавчі комітети. Ось за таку посаду я готовий
поборотися. @
- Ваша відповідь щодо посад сподобалася. Якщо Ви, звичайно, говорили щиро.
Тепер наступні запитання. До чого у діяльності районної і міської рад Ви
ставитися критично і вважаєте їх прорахунками? Яке Ваші особисте бачення
розвитку міста і району? І нарешті, скажіть, будь-ласка, хто для Вас авторитетніший
– Олександр, Володимир чи Олег? -
Щирість моїх відповідей залежить від питання. Спробуйте говорити людям тільки
правду і через два-три дні вони почнуть від Вас втікати. А Ви потім місяцями
будете виправдовуватись, вибачатись і миритись. Повна відвертість практично
неможлива. Але я стараюсь. До
влади завжди потрібно ставитись критично. Головний прорахунок «вождів» -
перебільшена самовпевненість і відсутність самокритичності. Влада повинна
надавати послуги людям, а нами продовжують «керувать». Для мене авторитетів серед названих людей немає. Хоча
заради об’єктивності зауважу – Олександр «зробив» себе сам. А Олег і Володимир
випадкові люди і в політиці, і у владі. -
В одному із інтерв’ю Олександр Ісип недвозначно заявив про своє бачення шляху
розвитку міста, про пріоритети в роботі міської влади. Одна з його тез – не
боятися продавати майно і землю, мінімізувати так звані господарські функції
влади. Районна ж рада «збирає землі». Яка Ваша позиція, як представника влади
обласної? - У
депутатів обласної ради немає одностайності в цьому питанні. Вже другий раз
виноситься на обговорення проект рішення про приватизацію майна спільної
власності територіальних громад області. І знову виникають заперечення. Хочемо
продати? А як? Не виписана процедура. Хоча моя особиста позиція – потрібно нарощувати
об’єкти спільної власності громад. Особливо ті, які мають природоохоронний
характер. Інакше залишимось без парків, скверів, заказників, заповідників. -
Ну, на мій погляд це спірна теза. Он у Кременчуку депутати швиденько розпродали
і сквери, і парки. Можливо такою логікою і кобеляцькі обранці керуються?
Скажімо, не віддають нікому ландшафтний парк «Нижньоворсклянський», щоб самим
його продати і отримати хабарі? -
Ну я б не став так погано про депутатів думати. Вони дійсно турбуються про
район, вболівають за нього. Єдина їх проблема – завелика кількість. Важко
організувати для спільної роботи вісімдесят обранців. А щодо кременчуцьких парків… Багато чого залежить від
людського фактору. Один керівник, скажімо, створюватиме парки для людей, а
інший – продаватиме для власної наживи. Люди ж різні. Вірю, що наші районні
обранці думають про хороше. -
А чому ж тоді всі вони мовчать про те, що в Кобеляцькому районі на заповідній
землі, на острові Нові Кучугури вже з’явились котеджі, вже стоять вольєри із
екзотичними фазанами, страусами і зебрами? Чи не тому, що чутки пов’язують ту
забудову з іменем нинішнього міністра внутрішніх справ Луценка? Чи може все
таки хтось в районі приторговує заповідною земелькою? -
Чесно скажу, вперше чую про забудову на заповідній землі. Якщо подібні факти
дійсно мають місце, то необхідно терміново реагувати. Хоча, звичайно, не так,
як голова райради, який скаржиться в область, що на острові Вишняки здійснюють
незаконну вирубку лісу. У нього ж є рада, є поряд виконавча влада, міліція,
прокуратура, от і дійте, а не скарги пишіть. А щодо відомих всім прізвищ. Ви знаєте, подібні
посилання на політичний чи якийсь інший «дах» доводиться чути часто. Але, як
правило, це звичайнісінький блеф. -
Вже багато років ведуться розмови про необхідність очищення річок Ворскла і
Кобелячок. За це ратуєте Ви, міський голова, громадськість. Нібито всі «за»,
але нічого не робиться. Чи взагалі можливо щось зробити в цьому питані? - І можливо, і потрібно, і здійсненно. Але це,
передусім питання співпраці між різними рівнями влади. Місто-район-область.
Якщо ця співпраця буде лише на рівні листування, то це імітація роботи. Листи
написані, проблеми окреслені. А результат нульовий. Між тим, навіть у районному
бюджеті є кошти, які можна використати для початку роботи по очищенню річок.
Звичайно, в райраді ніхто, нічого починати не буде. Не ті люди. Але те, що я
побачив зацікавленість міського голови, дає надію на початок цієї роботи. -
На одній із нарад в районній раді Ви гостро критикували чиновників, керівників
місцевого самоврядування за відсутність пропозицій по виділенню коштів з
обласного бюджету на екологічні потреби. Щось змінилося після того? - Мені про наявність пропозицій з Кобеляцького району
поки що невідомо нічого. Їх збирають в облдержадміністрації. Знаю лише, що в
цьому році так і не освоїли кошти, які виділялись для виготовлення
проектно-кошторисної документації каналізаційної мережі в Біликах. Чому?
Напевне, тому, що довго перетягували канат. Тема перетягування – хто
визначатиме підрядника. Доки тягались, час пішов. Тепер все потрібно починати
спочатку. -
Які екологічні проекти на Кобеляччині можна розпочати у 2008 році? -
Дуже хотілося б, щоб це була реконструкція очисних споруд Марківського
водосховища, розчищення річки Кобелячок. Також можна здійснити другу спробу по
виготовленню документів по каналізуванню Біликів. Непочатий край роботи і по утилізації побутових
відходів. У Кобеляках влада вже «проснулась» і почала діяти в цьому питанні.
Але, по великому рахунку, в Кобеляках просто перевозять невеличкі купки сміття
на одну велику – в Ганжівку. Якщо в комунгоспі запрацює хоча б подрібнювач
листя і гілок – це вже буде крок до утилізації. А якби в місті з’явилась машина
для збору листя? Це ж краса була б! І все це можна здійснити, зробити казку
реальністю. @
- Що ви зробили, як депутат-лікар для медицини району за 2007 рік? - У
2007 році завдань по вирішенню питань медицини Кобеляцького району мені ніхто
не ставив. Але закінчення реконструкції обласної лікарні, в яку облрада
протягом декількох років направила не один мільйон гривень, сподіваюсь
покращить кість медичних послуг і жителям нашого району. На черзі будівництво
туберкульозного диспансеру та інфекційної лікарні. Обласний і районні бюджети –
це різні рівні. Фінансувати із області районні заклади можна лише під програму.
Ставте завдання, буду шукати шляхи вирішення. А взагалі, можливості районного бюджету при
раціональному використанні, здатні забезпечити достатній рівень надання послуг. @
- Блеф! Спробуйте вивчити наступні питання, які характерні для будь-якого
сільського району України і підрахуйте, скільки бюджетів потрібно, щоб їх
вирішити: а) рівень забезпечення села лікарями (головних лікарів відкиньте
зразу – у них посади звільнені) б) рівень забезпечення села фельдшерами (який
процент сіл у Кобеляцькому районі, де взагалі немає медпрацівника?) в) рівень
забезпечення села медичним транспортом, який не возить головного лікаря, а
реально працює (+ бензин); г) рівень забезпечення села сучасним медобладнанням. - Визнаю деяку некоректність свого твердження про
можливість районного бюджету забезпечити достатній рівень медичного
обслуговування. Але я переконаний у проблемах прозорості і раціонального
формування та використання бюджетів.
|