Добавлено (02.02.2009, 00:08)
---------------------------------------------
Девушка и юноша любили друг друга, долго шли друг к другу, и вот наконец наступил тот миг, когда юноша должен был впервые переступить порог комнаты, где жила девушка. Он постучал в дверь. Она спросила: "Кто там?". Он ответил: "Это я". И она не впустила его. Он пришел на следующую ночь и снова постучал. "Кто там?" - спросила она. "Это я", - ответил он. И она снова не впустила его. Весь день юноша мучился, не зная, что делать, размышлял, советовался с мудрецами... И вот наконец наступила третья ночь. Снова он постучал, и снова она спросила: "Кто?" Юноша ответил: "Это... ты". И тогда она впустила его к себе.

Добавлено (02.02.2009, 00:15)
---------------------------------------------
Притча о двух младенцах

В животе беременной женщины разговаривают двое младенцев. Один из них – верующий, другой – неверующий
Неверующий младенец: Ты веришь в жизнь после родов?

Верующий младенец: Да, конечно. Всем понятно, что жизнь после родов существует. Мы здесь для того, чтобы стать достаточно сильными и готовыми к тому, что нас ждет потом.

Неверующий младенец: Это глупость! Никакой жизни после родов быть не может! Ты можешь себе представить, как такая жизнь могла бы выглядеть?
Верующий младенец:: Я не знаю все детали, но я верю, что там будет больше света, и что мы, может быть, будем сами ходить и есть своим ртом.

Неверующий младенец: Какая ерунда! Невозможно же самим ходить и есть ртом! Это вообще смешно! У нас есть пуповина, которая нас питает. Знаешь, я хочу сказать тебе: невозможно, чтобы существовала жизнь после родов, потому что наша жизнь – пуповина – и так уже слишком коротка.
Верующий младенец: Я уверен, что это возможно. Все будет просто немного по-другому. Это можно себе представить.

Неверующий младенец: Но ведь оттуда ещё никто никогда не возвращался! Жизнь просто заканчивается родами. И вообще, жизнь – это одно большое страдание в темноте.
Верующий младенец: Нет, нет! Я точно не знаю, как будет выглядеть наша жизнь после родов, но в любом случае, мы увидим маму, и она позаботится о нас.

Неверующий младенец: Маму? Ты веришь в маму? И где же она находится?
Верующий младенец: Она везде вокруг нас, мы в ней пребываем и благодаря ей движемся и живем, без нее мы просто не можем существовать.

Неверующий младенец: Полная ерунда! Я не видел никакой мамы, и поэтому очевидно, что ее просто нет. Верующий младенец: Не могу с тобой согласиться. Ведь иногда, когда все вокруг затихает, можно услышать, как она поет, и почувствовать, как она гладит наш мир. Я твердо верю, что наша настоящая жизнь начнется только после родов. А ты?

Добавлено (02.02.2009, 19:08)
---------------------------------------------
Кому цікаво [b]

Історія мережі Інтернет

У 1969 році Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство передових досліджень США (англ. ARPA) запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Її розробка була доручена Каліфорнійському університетові Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта та Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). В рамках проекту мережа об'єднала названі заклади; всі роботи по її створенню фінансувались за рахунок Міністерства оборони США. Потім мережа ARPANET почала активно рости й розвиватись; її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анжелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам'яті.

До 1971 року була розроблена перша програма для відправки електронної пошти по мережі, котра відразу стала дуже популярною.

У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії; мережа стала міжнародною.

У 1970-х роках мережа в основному використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982—1983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET появився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (франц. Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. Тоді ж було зафіксовано перше підключення до Інтернету по телефонній лінії (т. зв. «дозво́нювання» англ. Dial-up access).

У 1991 році тенета стали доступні в Інтернеті, а в 1993 році з'явився знаменитий Веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного наукового фонду.

В тому ж році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши по об'єму трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. WWW Consorcium, W3C). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.

У 1998 році Папа Римський Іоанн Павло II заснував Всесвітній день Інтернету 30 вересня.

На даний момент Інтернет став доступним не лише через комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною часткою життя у розвинутих країнах, та країнах, котрі розвиваються.

У 2000 р. нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.

У 2004 р. Інтернет нараховував 700 млн користувачів, і найближчим часом їхня кількість зросте до 1 млрд. Число сайтів, що складало в 1993 р. 26 тис., сьогодні перевищує 5млн.

У 2005 р. на всій Землі за оцінками є понад 77 млн дітей і підлітків, що користуються Інтернетом.

Добавлено (07.02.2009, 16:47)
---------------------------------------------
Незабываемая любовь
Это было обычное хлопотливое утро, когда, приблизительно в 8:30, пожилой мужчина, лет 80-ти, пришел снять швы с большого пальца его руки. Было видно, что он очень спешит, и он сказал слегка дрожащим от волнения голосом, что у него важное дело в 9 часов утра.
Сожалеюще покачав головой, я попросил его присесть, зная, что все доктора заняты и им смогут заняться не ранее чем через час. Однако, наблюдая, с какой печалью в глазах он то и дело посматривает на стрелки часов, во мне как бы что-то сострадательно екнуло - и я решил, благо у меня не было в данный момент других пациентов, самому заняться его раной.
Обследовав его палец, я нашел, что ранка успела хорошо зажить, и посоветовавшись с одним из врачей, я получил необходимые инструменты и для снятия швов и медикаменты для обработки раны.
Занявшись вплотную его пальцем, мы разговорились. Я не удержался и спросил у него:
- У вас, наверное, назначен прием у врача, раз вы сейчас так спешите.
- Нет, не совсем так. Мне надо успеть в больницу покормить мою больную жену.
Тогда я спросил, что с ней. И пожилой мужчина ответил, что у нее, к сожалению, обнаружили болезнь Альцгеймера. Пока мы разговаривали, я успел снять швы и закончил обработку его раны. Взглянув на часы, я спросил, будет ли она волноваться, если он немного опоздает.
К моему полнейшему удивлению, мой собеседник сказал, что она, увы, не узнает его последние пять лет.
- Она даже не знает, кем я ей прихожусь, - покачав головой, добавил он.
Изумленный, я воскликнул:
- И вы все равно ходите туда каждое утро, даже несмотря на то, что она даже не знает, кто вы?
Он улыбнулся и по-отечески похлопав меня по руке, ответил:
- Она не знает, кто я, зато я знаю, кто она.
Я с трудом удержал слезы. А как только он ушел, мурашки побежали у меня по рукам и я подумал: "Да ведь это именно та любовь, о которой я мечтал всю свою жизнь.."
Несомненно, даже несмотря на ее болезнь, она была счастливой женщиной, раз имела такого заботливого любящего мужа.
Истинная любовь - это не физическая страсть и не
просто романтика. Настоящая любовь - это способность принять все - все то, что было, что есть и то, что будет.

Bона зустріла мене в душі.Hіжно і неквапливо оволодівала мною,обхоплюючи мене у свої обійми,ласкаво скуйовджуючи моє волося та наповняючи моє тіло теплом .Вона повністю пронизувала мене своїм жаром від голови аж до кінчиків...пальців.Від приливу крові я нарешті почав приходити досебе після жаркої і безсонної ночі...
Так нехотілось розставатися з нею,провести хочаб ще одну хвилинку,віддати себе повністю,і взяти від неї усю ту пристрасть яку несла вона мені в цей ранок.
Вона продовжувала ніжно пестити мої плечі, груди, руки, ніби хотіла щоб я поскоріше забув ту важку ніч і був готовий до наступної миті життя.Я відчував її на своїх губах,шиї та все нижче та нижче...
Вона віддавала себе всю,жертвувала найкращим що у неї було.Її теплота і свіжість залишуться зімною в продовж усього тяжкого дня,аж до самого вечора...коли я знову зустріну її таку жадану і ніжну-ТЕПЛУ ВОДУ!

Пригадай, як ти ніжно пестив мене своїми губами. І хоча деколи слід від зубів залишався на моєму тілі годинами, я ніколи не ображалась. Я завжди любила тебе і прагнула не звертати уваги на прикрі непорозуміння в наших відносинах. Я постійно була поряд. Вдень і вночі, в свята і будні, в «горі і радості». А зараз ти говориш, що між нами все закінчено. Йди.
Так –так , йди. На серці немає злості і образи. Ти все одно повернешся. Це вже було, наші відносини йдуть по кругу, тому рано чи пізно… Загалом, я була готова до чергового розриву з тобою. Що? Ти говориш: «Ми більше не побачимося»? Ти брешеш, милий. Ми зустрічатимемося не раз і не два. І навіть не тисячу. Ми зустрічатимемося постійно. Просто ти вдаватимеш, що я перестала хвилювати тебе. Але коли ти побачиш мене з своїм другом, колегою по роботі або просто випадковим перехожим, твоє серце заб'ється хоч трішки, але швидше. Я не залишу тебе байдужим і ти не зможеш обдурити мене своєю удаваною зневагою. Я не хвалькувата, але дуже багато, познайомившись зі мною, жадали, хотіли і божеволіли по мені. Терпіння і уміння чекати — сталевий стрижень мого залізного характеру.
Наша перша зустріч… Тобі, стрункому брюнету, що дивиться на світ широко розплющеними сірими очима, п'ятнадцять років. Твої нестримні фантазії, твоє дихання в повні груди. Смієшся? Ви всі колись були молоді…
Це тільки доля правди. Газети, журнали, книги, ящик з постійною частотою кадрів. Не слухай їх і пам'ятай про мене тільки те, що знаєш сам. Вони брешуть. Вони не говорять всієї правди. Вони викрикують гидоти, освітлюючи мене софітами, а при такій увазі рано чи пізно потаємно дістануть брудну білизну. Я не хочу, щоб ти це бачив. Подивися мені в очі. Тільки двоє, тільки ти і я, тільки я і ти.
Все одно йдеш? Твої мрії?! Ти кричиш, що я ним перешкода. Знаєш, я вже давно звикла до цих істеричних спроб розлучитися і забути про все, що було між нами. Я мало хвилююся. Ти повернешся і станеш колишнім. Це пройде, я упевнена. Лише одиниці йшли від мене самі, інших забирала смерть.
Я люблю тебе. Вічно твоя сигарета

Додано (02.04.2009, 22:29)
---------------------------------------------
І життєве)))

Адам с Евой резвятся в саду, спускается к ним Бог и говорит: "Дети мои, у меня есть вам 2 подарка, только вы должны решить кому какой. Первый подарок - писать стоя". Ну Адам громче всех орал и бился головой об деревья, что он хочет писать стоя, что всю жизнь мечтал. Ева ему уступила. И Адам побежал по саду, радовался, прыгал, кричал, ссал на всё подряд! На деревья, на цветы, на каждую букашку и просто на землю! Ева встала рядом с Богом. В молчании смотрели они вместе на это безумие. И тут Ева спросила: "Боже мой, а второй то подарок какой???". И молвил Бог: "Мозги, Ева. Мозги..."