Добре, поділюся і я своєю дитячою історією. Одного разу, ще коли я жив в Біликах і тоді навчався в третьому класі я із своїм товаришем Дімою (здається його звали так) після школи пішли не відразу додому а вирішили заглянути на місцеве будівництво. Будувався недалеко від школи якийсь великий будинок поверхів на п'ять здається. Який він зараз не знаю, давно в тих краях вже не був.
Отже, полізли ми туди. будівельників ні одного нема - мабуть всі на обіді були. Ну полазили ми там, погралися, цікаво було. І вже збиралися додому йти, як моєму товаришу приспічило "по великому". Вийшли ми надвір, поліз він у кущі робити свою брудну справу Через кілька хвилин вилазе звідти, в руках тримає дощечку на якій лежить продукти його трудів.
- Навіщо воно? - питаю.
- А ще не знаю. - каже Діма.
Обійшли ми навколо будинку і бачимо -стоїть екскаватор. Відчинений. І нікого поруч.
Скажу відразу - я із самого дитинства був хлопчиком серйозним і понять комусь якусь капость зробити у мене не було. Без причин нічого такого не творив. Тому можу дати палець на відсіч, а в екскаватор поліз не я і не я щедро вимазав там все що можна було фекаліями. Це зробив мій товариш. Моя вина була лише в тому, що я його не зупинив
Ну і все було б непогано, якби саме в цей момент не нагрянули сюди будівельники. Тікали ми дуже швидко, на роздоріжжі розділилися - він у свій біг побіг, а я у свій. В той час я ще не знав що цей Світ такий несправедливий, але він уже давав мені це зрозуміти - погналися не за Дімою, а за мною. НУ і ясне діло, спіймали - занадто ще коротконогим я був, та ще й важкий портфель за спиною погіршував становище. Думав битимуть. Не били. Але відлаяли так, що на все життя запам'ятав.
Але результат був не такий плачевний який би міг бути. Якось мені все-таки вдалося запевнити будівельників, що таку бяку робив не я, і до мене додому йти та розказувати моїй мамі все не варто. натомість я здав свого товариша і ми пішли до нього. Йому дісталося двічі - і від будівельників і ві його матері. Видали нам по ганчірці і запустили витирати та вимивати той екскаватор. Мили довго і ретельно
От така історія. І де справедливість? тепер, будучи дорослим, я вже добре розумію, що іноді приходиться відповідати за чужі вчинки. І соромно буває навіть тоді, коли наче і не повинно бути (не я ж той екскаватор паплюжив!)