Чергова моя розповідь про кілька епізодів із життя кобеляцьких правоохоронців буде присвячена… горілці. Так, так, не дивуйтеся, мова йтиме саме про цей алкогольний напій, який користується неабиякою популярністю серед населення України. Звичайно ж, ми говоритимемо не виключно про горілку, а більше про ті наслідки, до яких призводить зловживання спиртним. Адже будь-хто із правоохоронців, надто ж співробітники карного розшуку та прокуратури підтвердять, що більшість тяжких злочинів скоюються в стані алкогольного сп’яніння. Це – аксіома. Якщо ж говорити про такий найтяжчий з усіх мислимих, злочин, як вбивство, то там взагалі майже у 100 відсотків випадків, крім людей, «замішаний» ще й «зелений змій». Дім, пиячка, сварки, кухонний ніж – ось ледве не класична схема вбивства у сільській місцевості. Про кілерів, бандитські «розбірки» із стріляниною, серійних вбивць у нас, слава Богу, у нас за допомогою теленовин дізнаються. А ось вбивства «по п’яній лавочці» знайомі і кобелячанам. Тому нижче й піде мова про кілька випадків з моєю прокурорської практики, так чи інакше пов’язаних із вбивствами, скоєними у стані алкогольного сп’яніння.

6 серпня 1996 року на околиці села Бутенки жителі сусіднього сільця Косовського шістнадцятирічний Микола Петренко та двадцятидев’ятирічний Павло Кравченко несли чергування біля фермерського поля. Хлопці працювали охоронцями у фермера, який вирощував овочі і тому в той день знаходились, так би мовити, на своєму робочому місці. Поскільки ніхто особливо сторожів не контролював, а «пікові» години їх роботи припадали на ніч, то вдень вони відверто нудьгували. А що часто-густо допомагає в селі «вбити час»? На жаль, не читання художньої літератури і не зайняття спортом. Тут «на виручку» приходить виключно вона – горілочка. От і Микола із Павлом тільки-но сонечко піднялось над небосхилом зайнялися своєю улюбленою розвагою – знищенням горілки. Спочатку хлопцям було досить весело і комфортно. А що? Випивка є, сяка-така закуска теж, сонечко гріє, сиди собі і «балдєй». Тим більше, що Петренко, який під впливом спиртного ставав дуже говірким, так і сипав анекдотами та смішними історіями із власного життя.
Аж раптом друзяки усвідомили вельми неприємну для себе інформацію. Вони виявили, що така люба їх серцям і душам самогонка закінчилася. А попереду ще майже весь день і ціла ніч чергування. Потрібно було йти в село за «добавкою». Ось тут між сторожами і пробігла чорна кішка. Павло, як старший за віком, розпорядився, щоб за самогоном йшов Микола. Ну, а Коля, хоча й був майже вдвічі молодшим навідріз відмовився виконати такий наказ. Він вважав, що вони обоє рівні. Слово за словом, хлопці почали сваритися. Звичайно, дискусія, яка розгорілася не була надто обтяжена цитатами класиків марксизму-ленінизму чи висловлюваннями східних мудреців. Хлопці вживали слова більш короткі і конкретні, розповідаючи один одному хто з них є представником сексуальних меншин і куди йому бажано піти. Після такої словесної преамбули, в хід пішли кулаки. І тут виявилося, що молодший Коля значно переважає Павла у мистецтві двобою. Він добряче від гамселив напарника руками і ногами. Так, що той ледве зміг заповзти у курінь. Через деякий час, заглянувши до «сторожки» Микола виявив, що його друг-суперник не дихає. Як засвідчила судово-медична експертиза, Петренко зламав Кравченку кілька ребер, фактично повідбивав легені і той помер від травматичного шоку.
На досудовому слідстві та під час розгляду справи у суді Микола Петренко свою провину визнав, хоча й заявив, що вбивати колегу не хотів. За його словами, все це трапилось через те, що вони обидва були п’яні. Враховуючи його каяття та юний вік суд виніс Петренку мінімальну, передбачену за цей злочин, міру покарання – 5 років позбавлення волі з відбуттям покарання у виховно-трудовій колонії загального режиму.

4 вересня 1997 року в селі Бережнівка жителі цього населеного пункту виявили труп свого земляка Панаса Наконечного. Його тіло знайшли у власному будинку. Виявлені на ньому пошкодження свідчили про насильницьку смерть.
До складу слідчо-оперативної групи крім автора цих рядків увійшли слідчий прокуратури Олексій Кулєшов, тодішній начальник РВ УМВС Олександр Письмак, інші досвідчені правоохоронці. Можливо саме через такий склад групи злочин був розкритий буквально за кілька годин.
Що ж сталося напередодні в Бережнівці. А сталося вбивство майже по класиці жанру. 3 вересня близько 22-ої години вечора по селу гуляла весела компанія. До її складу входили – Панас Наконечний, його дружина Світлана, яка тоді з ним не проживала, два їх земляки Володимир Нечипоренко і Сергій Шинкаренко, та звичайно ж, пляшка горілки. Вже добряче «розігріта» четвірка вирішила зайти в гостину до Наконечного, щоб там «прикінчити» пляшку. Що вони успішно й зробили. Ця порція оковитою остаточно затьмарила хлопцям розум і Нечипоренко із Шинкаренком вирішили зайнятися любовними утіхами… з дружиною Наконечного. Мовляв, Світлана з ним все одно не живе, покористувався він нею, а тепер настав час друзів. Та чомусь у Наконечного подібна пропозиція підтримки не знайшла. Він розгнівався і швиденько випроводив Світлану з хати. А сам затіяв «розбірки». Панас звалив з ніг Сергія Шинкаренка, а потім двічі вдарив його ногою в живіт. Та цим ревнивець лише накликав на себе біду. Шинкаренко схопив кухонний ніж і вдарив ним Панаса, а коли той впав, ще 6 разів встромив лезо в його спину. Після цього Сергій разом з ошелешеним Нечипоренко кинулись навтьоки. Щоправда останній назвав Шинкаренка дурнем. Як засвідчила експертиза, від ножових поранень у Панаса Наконечного були пошкоджені аорта, печінка, легені, він втратив багато крові. Через це й помер.
В даному випадку, ніяких обставин, котрі пом’якшували б провину вбивці не було і тому суддя Володимир Голубенко виніс суворий вирок. Шинкаренко був засуджений до 10 років позбавлення волі в колонії посиленого режиму. Згідно з цим же вироком Нечипоренко за недонесення про тяжкий злочин був засуджений до 1 року позбавлення волі і до сплати штрафу.

13 листопада 1996 року в кімнаті відпочинку котельні, що в селі Лівобережна Сокілка було гамірно і накурено. Це зібралися відзначити якесь своє свято троє колег-операторів котельні. За одним столом сиділи Максим Максименко, Сергій Коровін та Петро Борюк. Горліик і часу у чоловіків було багато і тому говорили вони на всі теми. І як часто це буває в підпитій чоловічій компанії, в кінці-кінців почали обговорювати жіноцтво. Раптом пролунали слова про те, що нібито Борюк зустрічається із дружиною Коровіна. А чутки про це нібито розпускав Максименко. Після безуспішних спроб вияснити, де ж в цій ситуації істина, в котельні виник союз Коровіна і Борюка. Вони вирішили, що у всьому винен Максименко і по кілька разів вдарили його. Після цього, які годиться, випили мирову – і Борюк пішов додому. В котельні ж залишилися нібито «рогоносець» Коровін і нібито брехун Максименко. Останній, зрозумівши, що сили в котельні вирівнялися, осмілів і почав дорікати Коровіну за несправедливу образу. А потім і взагалі оскаженів, схопив ножа і почав бити ним свого суперника. Від отриманих ран Сергій Коровін помер на місці, його вбивця Максим Максименко отримав тривалий строк ув’язнення. А чи розумніший, чи тверезіший на той момент Володимир Борюк залишився на свободі, здоровим і неушкодженим.

17 вересня 1998 року приблизно 22-ої години ночі в селі Суха на вулиці Чапаєва місцеві жителі знайшли бездиханне тіло свого земляка Григорія Рипуса. На місце події одразу ж виїхала оперативно-слідча група. Внаслідок ретельно проведеного подвірного обходу та професійного допиту свідків вже на другий день роботи слідства стало відоме ім’я вбивці. Його затримали також дуже оперативно. Вбивцею виявився житель цього ж села, тридцятитрьохрічний Олексій Вишневий. Він працював у місцевому господарстві комбайнером, а покійний Григорій Рукась був його помічником. Взагалі-то цей екіпаж був на хорошому рахунку – працювати хлопці могли. Але могли й випивати. Ось тоді і виявлялися у всій «красі» вади характеру і психіки Вишневого. Занадто запальним і неврівноваженим чоловіком він був, легко розлючувався і втрачав контроль над собою. А спиртне, яке частенько вживав Олексій аж ніяк не позитивно впливало на його психіку. П’яного і розлюченого вишневого боялося все село.
Під вечір 17 вересня, попрацювавши на соняшниковому полі сіли Вишневий і Рикус біля комбайна вечеряти. А як відомо «суха ложка горло дере»ю. І комбайнери швиденько «приговорили» пляшку самогону. Та цього їм виявилося мало і Вишневий помандрував у село за новою дозою. Чи він довго ходив, чи Рикус про якусь термінову справу згадав, але коли комбайнер повернувся, то свого помічника вже не знайшов. Разом із ним зникли і ключі від «Жигулів» Вишневого. Зв’язавши у п’яній голові ці дві пропажі до купи, Олексій, не темлячи себе від люті, знову подався у село. Цього разу він розшукував виключно Рипуса. Навіть зайшов до оселі його матері і заявив, що знайшовши, вб’є Григорія.
Село Суха є невеликим і тому зла доля того вечора знов узвела разом комбайнера і його помічника. Не слухаючи ніяких виправдань і пояснень Вишневий одразу заходився немилосердно гамселити Рипуса. Бив і руками, і ногами, не розбираючи куди цілить. Закінчив побиття лише тоді, коли Григорій вже й стогнати перестав. Потім Олексій відхекався і без найменших докорів сумління пішов додому спати. Згодом розтин показав, що Вишневий пошкодив своїй жертві ледве не всі життєво-важливі органи – легені нирки, печінку поламав ребра. І що найтрагічніше в цій історії – ключів від машини у Рипуса так і не знайшли. Ні Вишневий, ні слідчі.

8 жовтня 1998 року зустрілися жителі Мартинівки Тарас Макогон та Микола Сковорода. Їх між собою об’єднувало те, що обоє були родом із Закарпаття, обоє приїхали на Полтавщину у пошуках заробітків і обоє дуже любили горілку. Трапляється, знаєте, серед людей така неприродна пристрасть, яка швиденько знищує всі інші почуття. А в першу чергу вона знищує залишки свідомості. Поскільки Макогон і Сковорода мали вже чималий «алкогольно-любовний» стаж, то вже ні особливим інтелектом, ні порядністю не відзначалися. Ось і в цьому випадку обоє швиденько захмеліли і почали верзти казна-що. І звичайн ж, посварилися. Потім на допиті власник будинку Макогон навіть не зміг згадати з приводу чого виникла суперечка, а потім і бійка. Пам’ятає він лише те, що розпочав конфлікт Сковордан. Він ухопив кухонного ножа, цю традиційну зброю наших доморощених кілерів і вдарив ним Макогона. Потрапив тому в руку, а потім, як в «бойовику» телгипнув суперника головою у перенісся. Кров заюшила обличчя Макогона, але це лише розлютило його. Дико заревівши від болю та люті Тарас схопив дерев’яну палицю, яка стояла в кутку і з розмаху лупонув того по голові. Цього Макогону здалося замало і він рубонув Миколу та й лопатою. Після цього, вже той, заюшившись кров’ю впав на підлогу. Здичавівши від люті, Макогон схопив ще й сокиру і кілька разів вдарив суперника по голові. Травми були такої тяжкості, що Сковордан миттєво помер. А Макогон, хоча й був страшенно п’яний, все ж зрозумів, що накоїв і вирішив втікати. Та куди йому було податися? Кілька днів вбивця переховувався в заростях очерету, що на околиці Мартинівки. Але в кінці-кінців співробітники міліції вистежили і затримали Макогона.
Свою вину на слідстві і в суді Тарас Макогон визнав частково. Він запевняє, що якби потерпілий не вдарив його ножем, то ні бійки, ні вбивства не сталося б. Апеляційний суд Полтавської області погодився зі такими свідченнями і перекваліфікував дії Макогона із умисного вбивства на вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і засудив його до трьох років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії-поселенні.
Як бачите, всі ці кілька злочинів хоча й різні, але водночас і схожі між собою. Всі вони були скоєні через зловживання алкогольними напоями, всі вони закінчилися трагедією. Одні люди загинули, інші зіпсували своє життя, потрапивши в місця позбавлення волі.
Знаю, що далеко не всі читачі адекватно відреагують на цю статтю. Дехто скаже: «Подумаєш, як пив, так і питиму». Що ж, продаж і вживання алкогольних напоїв у нас дозволено, Україна ж не мусульманська держава. Та задуматись потрібно кожному. Адже далеко не кожен «знає міру» і може не деградувати, регулярно вживаючи горілку. Коли ж вона випустить на волю звіра, який дрімає в кожному з нас, то буде пізно. Так що, повторюся, задуматись нікому на завадить.

Від автора: прізвища злочинців та їх жертв змінено. При написанні статті використані архівні документи прокуратури Кобеляцького району.