Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Час лине невблаганно швидко і ось вже минає 63 роки з того дня, коли в 1944 році чобіт останнього фашистського солдата був разом з його власником викинутий з української землі. 63 роки. Для історії це зовсім небагато, а для людини… Це майже стільки, скільки відміряно кожному із нас життєвого шляху. За цей період в Україні виросли кілька поколінь, котрі ніколи не чули свисту куль, вибухів бойових снарядів, не бачили, як страждають та помирають від ран близькі та друзі. 28 жовтня 1944 року. Цей день завжди залишається в пам’яті не лише учасників та свідків тих героїчних подій, він насправді увійшов в історію. Світлій і радісній миті визволення передували довгі місяці та роки відступу Чернової Армії, фашистської окупації та кровопролитні бої із озвірілим від передчуття поразки ворогом. Спочатку ми відступали. Відступали, борючись за кожен клаптик землі, за кожне село чи містечко, відступали, несучи втрати, але й обезкровлюючи вишколену і чудово озброєну фашистську армаду. Особливо запеклими були бої в районі Луцька, Гадехова, Бродів, Рівного, оборона Києва, Одеси і Севастополя. В цих кровопролитних битвах німці та їх союзники втратили біля 100 тисяч солдатів і офіцерів, а в серцях уцілілих воїнів поселились страх і сумнів у перемозі. Та все ж вся територія України була окупована. 1225 днів і ночей німецький чобіт топтав і калічив нашу Батьківщину. Окупанти організували цілу мережу каральних організацій: гестапо, польова жандармерія, військові комендатури, поліція – всі вони переслідували і катували мирних жителів. Почалися арешти і розстріли. До кінця окупаційного режиму в Україні налічувалось більше 230 таборів смерті, загинули більше 5 мільйонів військовополонених і мирних громадян. Тобто фашисти фактично знищили всіх жителів такого величезного міста, як Київ. Більше двох мільйонів українців були вивезені на примусові каторжні роботи в Німеччину та Австрію. Але українці не здавалися, вони організовували в тилу ворога партизанські загони, підпільні організації опору, нападали на німецькі військові підрозділи, пускали під укіс ешелони з бойовою технікою та живою силою ворога. Всього на окупованій території із зброєю в руках боролися проти ворога 650 тисяч партизанів та підпільників. А 20 грудня 1942 року в Луганській області розпочався наступальний етап Червоної Армії по визволенню України від німецько-фашистських загарбників. У масштабній операції по очищенню рідної зелі від «коричневої чуми взяли участь 4 фронти – Степовий2, під командуванням маршала Конєва, Воронезький, на чолі із генералом Ватутіним, Південно-Західний (генерал Маліновський), Південний (генерал Толбухін). Згодом всі ці фронти отримали назви 1,2,3,4 Українських. Найдовшою і найкровопролитнішою була битва за річку Дніпро. На території Кобеляцького району форсування Дніпра відбулося у вересні 1943 року в районі села Радянське та Солошиного. По закінченню цієї грандіозної військової операції найвище військове звання Героя Радянського Союзу було присвячене 2500 воїнів в тому числі нашому земляку Андрію Семенову. Під час подальшого наступу наші війська форсували річки Буг, Дністер і вийшли до державного кордону України. 27 жовтня 1944 року війська 4-го Українського фронту визволили Ужгород, а 28-го Чоп, останній населений пункт Закарпаття. Саме цей день увійшов в історію, як день визволення України. Дорогою ціною дісталося визволення рідної землі – багато пролито людської крові. Десятиліття не зітруть з пам’яті народної трагічний і водночас героїчний період Великої Вітчизняної війни. Вічна слава героям, які загинули на полях боїв за визволення України та її народу. Відзначаючи 63-у річницю визволення України від фашистів, ми, ветерани війни згадуємо всіх бойових побратимів, котрі загинули в боях і не дожили до цього дня. Ми не хочемо, щоб підростаюче покоління відчуло на собі ті жахи, горе і страждання, які приносить із собою війна. Нехай завжди будуть мир і спокійне життя. Від імені міської ради ветеранів поздоровляю учасників визволення України і всіх жителів Кобеляк та району із святом. Бажаю всім бадьорості, здоров’я, щастя і благополуччя.
Олександр ЖИВУЛЬКО, голова міської ради ветеранів, учасник бойових дій по визволенню України
Головна 
