Четвер, 26.11.2020, 03:40
Привіт Гість | RSS
 
Головна РеєстраціяВхід Головна сторінка      Вхід      Написати нам
Меню сайту
Розділи новин
Новини Кобеляччини [1620]
Твоє рідне місто, в якому ти живеш, навчаєшся, працюєш... Гадаєш, тут нічого цікавого не стається? Помиляєшся!
Новини Новосанжарщини [246]
Є таке чудове і чисте місто на Полтавщині - Нові Санжари. І живуть в ньому чудові люди. Але от казуси і там бувають цікаві
Новини України [9826]
Новини з Батьківщини
Новини світу [4403]
Тут усі найважливіші світові новини! Будь у курсі того, що відбуваються далеко, але все-таки навколо тебе!
Відео-новини [119]
Відео-новини зняті нашими кореспонентами. І не тільки нашими...
Новини Царичанки [0]
Наше місто
  • Кобеляцька міська рада
  • Місто Кобеляки
  • Історія міста
  • Розклад руху автобусів Кобеляк
  • Телефони міста (частина 1)
  • Телефони міста (частина 2)
  • Хто на сайті
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Наші користувачі
    Всього: 3312
    Нових сьогодні: 0
    Нових учора: 0
    Нових за тиждень: 0
    Нових за місяць: 5
    Із них:
    Новачків: 937
    Продвинутих: 2363
    Журналістів: 5
    Модераторів: 3
    Адмінів: 4
    Із них:
    Чоловіків: 2592
    Жінок: 720
    Наш сайт
    Новини: 16229
    Файли: 8769
    Цікавинки: 3279
    Картинки: 1814
    Анекдоти: 922
    Оголошення: 91
    Тести: 75
    Коментарі: 5068
    Форум: 541/31656
    Новини Полтавщини
    Зв'язок з адміном
    Написати листа адміністратору сайта

    Головна »2007 » Листопад » 30 » Дмитро Пишков: За красиву боротьбу мені доплачують



    Дмитро Пишков: За красиву боротьбу мені доплачують
    10:55
    РоманюкТих, то придумував сучасні правила греко­римської боротьби, фахівці називають дилетантами. Обов’язкові «партери» перетворили найдревніше олімпійське єдиноборство на лотерею, в якій часто виграє не більш майстерний, а той, хто краще штовхається і вміє незворушно лежати долілиць. Скептики із сумом відзначають, що такі правила можуть погубити цей вид спорту.
    На щастя, навіть за таких умов ще народжуються яскраві борці, за сутичками яких приємно спостерігати естетам. Це ті, хто не чекає «партерів», а намагається здобути бали у стійці, причому зробити це за допомогою видовищного амплітудного кидка. З цієї точки зору в Україні нема рівних 21річному луганчанину Дмитру Пишкову. Він і сам визнає, що бажає не просто боротися, а робити це красиво, іноді навіть ризикуючи програти. Утім такий стиль боротьби не завадив Дмитрові стати дворазовим чемпіоном Європи серед юніорів, а цього року — виграти й дорослий Кубок світу.
    «Думав, що з чемпіоном світу легко впораюся»
    — Завжди приємно, коли тобі аплодує бодай півзалу. Але то все молодість, — почав розмову з кореспондентом «УМ» Дмитро. — Нині потрібно бути більш прагматичним. За цим компонентом я поступаюся своїм основним конкурентам на внутрішній арені — чемпіонові світу минулого року Володимиру Шацьких і Василеві Рачибі. Зрештою, вони доросліші, тому й більш стабільні. Мені хотілося б нарешті з кимсь із них зустрітися на килимі, бо досі ми виступали на різних змаганнях. Ось на недавню Всеукраїнську спартакіаду Вова не приїхав взагалі, а Вася заявився в іншу вагову категорію.
     Дмитре, ви могли поїхати на останній чемпіонат світу, однак залишилися вдома через прикрий інцидент...
    — Я дійсно мав бути у складі команди, оскільки виграв міжнародний турнір, за підсумками якого визначали учасника чемпіонату світу. Напередодні світового форуму я підтримував форму вдома — в Луганську. Але на тренуванні, коли ми грали у футбол, впав і зламав руку в зап’ястку. Розчарування було великим — адже я так хотів поїхати на чемпіонат світу. Мабуть, постраждав через молодість. Інший би сів удома, взяв пляшку пива й дивився футбол по телевізору, а мені закортіло пограти.
     Цього року на переможному для України Кубку світу ви сенсаційно перемогли світового чемпіона з Грузії Манучара Квірквелію. Але на першому для вас дорослому чемпіонаті Європи він реваншувався...
    — Через чергову мою помилку, бо я не сконцентрувався належним чином. Думав, якщо виграв одного разу, то й наступного разу програти не можу. Зізнаюся, що налаштовувався вже на досвідченого литовця Венкайтіса, якого нещодавно здолав на світових іграх військовослужбовців. Квірквелія ж зі своїм тренером розібрали мої дії «по кісточках», проаналізували помилки. Манучар вийшов настільки зосередженим, що не дав мені жодного шансу — просто «розмазав» мене.
    Я не врахував, що Кубок світу був для грузина першим турніром, де він боровся у вазі до 74 кг. А про те, що Квірквелія — чемпіон світу, дізнався лише після переможної для мене сутички, і навіть трохи здивувався, як мені вдалося так легко здолати досвідченого борця.
     Дмитре, здається, ви найлегше серед наших збірників пристосувалися до нових правил...
    — Мабуть, і це — тому що молодий. Дорослим, яким по 27—28 років, значно важче звикати до чогось нового. Здається, для мене не буде проблемою, навіть якщо завтра правила змінять знову. Хоча, справді, всі відзначають, що нинішні правила наче створені під мене. Я й раніше виконував чимало кидків «зворотнім поясом», хоча було важко, тому більше тягнув «заднім». Тепер же, коли з’явилися постійні партнери, зворотній пояс став улюбленим не лише для мене.
    «Усі мої друзі — спортсмени. А ось подруги — з інших сфер»
     У збірній України всі борці значно старші за вас. Як знаходите спільну мову?
    — Дуже легко! Я комунікабельний. Ось їздили на світові ігри військовослужбовців у Індію — так я перезнайомився майже з усіма українськими спортсменами з інших видів спорту. Взяти хоча б титулованого плавця Олега Лісогора. У житті він виявився доброзичливим, надзвичайно відкритим і товариським...
    Коли я лише починав займатися спортом, мені дуже подобалося, як борються мої земляки — Вова Шацьких і Саня Хвощ. Я постійно цікавився, як вони виступили на змаганнях. Радів, коли Шацьких здолав непереможного доти Рустама Аджи. Якось, коли ще був у юнацькій збірній, в автобусі дивився відеозапис поєдинку Володі за третє місце на чемпіонаті світу2002 проти олімпійського чемпіона Філіберто Аскуя з Куби. Хоч і знав, що Шацьких програє, але хвилювався так, наче сутичка відбувається саме зараз. Тепер і з Вовою, і з Санею дружу.
     Як видно, ви на сто відсотків живете спортом. Поза ним маєте коло спілкування?
    — Майже всі мої друзі чоловічої статі — спортсмени. Тільки знайомі дівчата до спорту відношення не мають. Що ще? Люблю ігри на комп’ютері. З деким здружився саме на цьому ґрунті.
     А близьку для серця й душі дівчину ще не зустріли?
    — Поки що ні. Банально не вистачає часу. Дівчата потребують уваги, а я ж — постійно в роз’їздах. Щойно приїхав з Індії до Луганська, а через три дні — знову в мандри. І так постійно — вдома можу побути максимум два тижні. Про яке особисте життя може бути мова? Дівчина трохи почекає, а потім скаже: «Не думала, що ти так часто десь їздиш». Для чого мені зараз ці переживання?
     Дмитра Пишкова називають найперспективнішим українським борцем. Чи не прагнули вас переманити з Луганська до багатшого міста?
    — Так, уже було дві пропозиції. Зокрема, кликали до Маріуполя, де є сильний клуб. Утім мені й у Луганську непогано — останнім часом боротьбі в нас почали приділяти неабияку увагу. Дали мені квартиру, непогану зарплату, отримую призові за перемоги на турнірах. Причому надбавки дають навіть за красиву боротьбу.
    «Мама сказала: «Не підеш на боротьбу — надаю стусанів»
     У вашій кар’єрі траплялися моменти, коли опускалися руки?
    — У 2004му була чорна смуга, коли попрогравав на всіх турнірах. З мене тоді навіть зарплату зняли. Матеріально тренер підтримував, а на проїзд гроші просив... у мами. Але навіть з того періоду залишилися приємні спогади. Пригадую, тренер відвіз мене на збір до Криму, а там якраз готувалася до Олімпіади збірна Росії. Я був щасливий, коли поміж інших зустрів олімпійського чемпіона Сіднея2000 Вартареза Самургашева. Він мені запам’ятався ще з того часу, коли я посів друге місце на турнірі... його імені. Вартарез тоді мене нагороджував. Фото з цієї події у мене було з собою. Коли я простягнув Самургашеву фотокартку, він запитав: «Хочеш подарувати?». «Автограф хочу взяти», — кажу. Чемпіон розписався й побажав удачі та терпіння.
    А місяць тому я вже вийшов проти Вартареза на килим — уперше після перелому руки. Здається, протистояв йому гідно, хоча й програв. Але найголовніше — зрозумів, що можу боротися з Самургашевим майже на рівних.
     Дмитре, а як ви взагалі обрали для себе боротьбу?
    — Як і більшість хлопчаків, марив футболом, хоча кумирів серед футболістів у мене не було. У боротьбу ж потрапив після того, як тренер прийшов до школи і запропонував бажаючим спробувати сили в його секції. Удома розповів про це старшому брату Паші, й наступного дня мама повела нас до спортивної школи. Ходили туди, поки тренер не вигнав...
    Річ у тім, що я з небагатої сім’ї, і з грішми у нас були проблеми. Їздити до спортшколи треба було далеко — добиралися то на «попутках», то на тролейбусі, то пішки. Через це я часто спізнювався, і тренер вигнав мене саме через це. Я записався на футбол, але через два тижні дізнався, що в борцівській секції... змінився тренер. Мама сказала: «Якщо не повернетеся на боротьбу — надаю стусанів».
     Ваша мама так любить боротьбу?
    — Та ні, просто хотіла, щоби ми чимось зайнялися і не тинялися по вулиці.
    Раніше в нас у сім’ї взагалі не було спортсменів. Тато — музикант, грав на різних інструментах, вірші писав. Йому подобалася творчість Висоцького, він сам непогано співав. На жаль, у 2000 році ми залишилися без батька — п’ятеро дітей на маминих плечах. Мати в мене закінчила будівельний інститут, але працює на важких роботах. Раніше асфальт клала, на крані працювала. Кажу: «Мамо, куди ж ти лізеш? Такий височенний кран, а тобі вже майже 50 років». «Зачекай, допрацюю до пенсії, тоді й відпочиватиму», — відповідає. Мама в мене молодець — така енергійна, ніякі труднощі її не лякають.
     Спорт дозволяє вам тепер забезпечувати маму?
    — Так, але ж вона не хоче сидіти вдома. «Якщо буду вдома — відразу захворію», — каже. А з настанням пенсійного віку хоче поїхати до рідного Стаханова або до мене на квартиру. «Ти не проти?» — запитує. «Ні, — відповідаю. — Тільки не сварися, коли до мене дівчата приходять». На що вона жартує: «Ах, ось як!..»
    ДОСЬЄ «УМ»
    Дмитро Пишков
    Майстер спорту міжнародного класу з греко­римської боротьби (категорія до 74 кг)
    Народився 8 серпня 1986 року в Луганську.
    Зріст — 169 см, вага — 79 кг.
    Перший тренер — Валерій Розсоха. Нинішній тренер — Олександр Воюшин.
    Володар Кубка світу 2007 р., чемпіон Європи серед юніорів 2005 і 2006 рр., переможець ІІІ Всеукраїнських літніх спортивних ігор, чемпіон і володар Кубка України 2007 р.

    Тарас РОМАНЮК
    Категорія: Новини України | Переглядів: 1024 | Додав: Admin


    Всього коментарів: 0

    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:
    Форма входу
    Логін:
    Пароль:
    Календар новин
    Пошук по сайту

    Рекомендуємо вам проводити пошук українською та російською мовами

    Корисне


    Опитування
    Останнє на форумі
  • Оцінюємо аватари і... >>
  • Сериал >>
  • Квіткова кімната М... >>
  • Интернет-магазин M... >>
  • ЧТО МЫ ИЩЕМ В &quo... >>
  • Випадкове фото з галереї
    Погода
    Погода в Полтаве, Кобеляках, Новых Санжарах, Комсомольске, Кременчуге, Решетиловке, Козельщине
    Курси валют
    Курсы валют на PROext
    Корисні посилання


    Статистика










                    

    Copyright EXO © 2020, created by KING © 2007 Всі права захищені.
    Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. У разі передруку матеріалів посилання на exo.at.ua обов'язкове. З питань співпраці пишіть на e-mail: Exo-site[а]bigmir.net