Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 1 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Коли нещодавно у вересні довелося побувати у нашому німецькому місті-партнері Зінгені, то окрім участі у офіційному відкритті накінець збудованого і такого бажаного майже 40 років Штадт-Халле - загальноміського суперсучасного конгресово-кіно-концертно-виставкового залу на 900 місць, в робочих зустрічах не раз довелося зустрітися зі здивуванням та, м’яко кажучи нерозумінням нас з боку німецьких партнерів. Так, практично всі, хто з нами зустрічався, прекрасно знають про злиденний, порівнюючи з німецькими бюргерами, рівень життя більшості населення в Україні і зокрема в Кобеляках. Але разом з тим багаті, але надзвичайно ощадливі німці, не раз зі здивуванням розповідали як наші заїжджі співвітчизники були буквально нашпиговані доларовою готівкою і тринькали “зеленими” наліво і направо. Німцям незрозуміло, чому ці “нові українці”, а також, зокрема ті, хто у злиденній країні купує в принципі бездарних футболістів за п’ять, десять, а то й двадцять мільйонів доларів не може і не хоче допомагати землякам. Але це так би мовити “взагалі”. А “зокрема” в Зінгені мене неодноразово запитували і мер міста Олівер Ерет і колишній та нинішній уповноважені за партнерство з Кобеляками Віллі Вайбель та Петер Хенсслер і особливо найактивніші благодійники з общини св. Єлизавети на чолі з Зігфрідом Шайбле: чому в Кобеляках так важко і довго оформлюються папери для прийняття вантажу гуманітарної допомоги. Я не знав усіх тонкощів цього оформлення, бо їх проводила районна влада, але як зміг роз’яснив і здається пояснив, що затримка, на жаль, йде не з Кобеляк, а з Полтави і Києва, де у відповідних комісіях з гуманітарної допомоги чіпляють і чіпляють все нові й нові “гачки-перепони”, гальмують розгляд паперів та раз-по-раз повертають їх для остаточно правильного буквоїдського доопрацювання. Не знаю точно і не зовсім впевнений, що і мій скромний особистий внесок сприяв вирішенню питання, але вантаж гуманітарної допомоги від общини Св.Єлизавети з Зінгена накінець 23 жовтня був довезений великовантажною “фурою” з митного посту Кременчук Полтавської митниці. В його складі бувші у вживанні одяг, постільна білизна, взуття, тканини, допоміжні засоби для інвалідів та хворих, медичні меблі, велосипеди, дитячі коляски, велотренажери, пральна машина, холодильник, швейна машинка, комп’ютери, монітори, сканер, речі домашнього вжитку, засіб по догляду за тілом тощо. Загальна вага вантажу вийшла 11895,20 кг, а вартість склала 6926,00 Євро. Ці всі бувші у вжитку речі, а їх вийшло загалом понад 366 картонних ящиків, знаходяться в доброму стані і згідно рекомендованого німцями плану розподілу, придатні до використання за призначенням для підопічних Ліщинівського та Кобеляцького будинків-інтернатів з нашого району, для соціально незахищених верств населення, що обслуговуються управлінням праці і соцзахисту в Кобеляках, для соціальних общин Дашківки та Біликів, для дітей Кобеляцьких дитсадків та школи-інтернату, а також для хворих нашої центральної районної лікарні. До речі, офіційним отримувачем всієї цієї гуманітарної допомоги є Кобеляцька центральна районна лікарня, яка одна з нашого району, крім Ротарі-клубу, зареєстрована для цієї мети у Києві у комісії з гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України. Мабуть ні для кого не відкрию секрету, що левову частку підготовчої роботи перед прийняттям гуманітарного вантажу провела саме ЦРЛ. Тому й не дивно, яким було здивування головного лікаря району Івана Супруненка, коли виявилося, що з наведеної вище загальної кількості 366 місць, для медиків розплановано і буде виділено “аж” цілих 14. Можна лише здогадатися, що він думав про це, але на щастя, виявився не таким бездушним, як описані вище “нові українці”. Іван Іванович розуміє, що допомоги потребує весь район. Тож у лікарні залишили весь вантаж гуманітарної допомоги. Водій Олексій з Луганська, якого зафрахтували наші німецькі партнери, благополучно довіз весь вантаж у Кобеляки та розповів про гостинність і люб’язність Зігфріда Шайбле та його однодумців з общини Св. Єлизавети. Він також повідомив, що митне оформлення у Зінгені пройшло кваліфіковано, якісно і дуже швидко. Митна процедура тривала близько 15 хвилин, після чого всі необхідні папери були підписані, а вантажівка рушила до Кобеляк. Олексій також розповів, що не так давно привозив подібний вантаж у місто Марганець з сусідньої з нами Дніпропетровської області. Там з німецької сторони також було дуже швидке оформлення, а розмитнення і видача “гуманітарки” в Марганці тривала близько 4-х годин. А що ж у нас в Кобеляках сталося після 24 жовтня, коли речі вивантажили в склад ЦРЛ? По-перше відбувся перерозподіл обов’язків: митний пост “Кременчук” здійснює огляд, прийомку і митний контроль речей, а паперове оформлення гуманітарки здійснює брокерська фірма “Енсім” у тому ж Кременчуці. І митники, і брокери ніби-то в цілому з розумінням відносяться до кобеляцьких проблем, роблять все безкоштовно, але чи то через страх перед своїм начальством, чи то через надмірну принциповість, чи то через інші чинники, але у нас з розмитненням вийшла величезна тяганина. Першим папером, який необхідно було надати районній лікарні - це перероблена облікова картка, а до неї ксерокопії паспортів та ідентифікаційних кодів головного лікаря, головного бухгалтера та обох медиків з ЦРЛ, відповідальних за зв’язки з митницею. Причому всі ксерокопії повинні бути завірені підписом і печаткою головного лікаря району. По-друге, тепер райлікарні необхідно надати довідку з єдиного реєстру, завірену мокрою печаткою управління статистики. По-третє - надати свідоцтво про державну реєстрацію райлікарні,, причому цю довідку надати завіреною в нотаріальній конторі. По-четверте, заповнити і завірити в податковій інспекції спеціальну довідку, про відсутність у райлікарні валютних цінностей за кордоном. По-п’яте, надати з банку (а для ЦРЛ - це управління Державного казначейства) довідку, завірену печаткою банку про банківський рахунок райлікарні. По-шосте, і також з мокрою печаткою, довідку з Приватбанку про валютний рахунок ЦРЛ. По-сьоме, надати довідку, що лікарня не є платником податків і завірити її печаткою лікарні і підписом головного лікаря. По-восьме, наші німецькі партнери очевидно поспішали і в дарчому листі не зовсім вірно поставили дату, тому довелося підправляти цей лист і також завіряти цю підправку підписом і печаткою головного лікаря. Та це ще далеко-далеко не вся так би мовити підготовча робота. Перед цим кобеляцькі представники спеціальним рейсом на службовому авто побували в Кременчуці. Там у райепідемстанції отримали відповідний санітарний дозвіл. Аналогічні дозволи були отримані з екологічної інспекції, що товари для кобелячан є екологічно чистими, з тієї ж лабораторії, що вони не мають радіаційного забруднення, а з лабораторії фітосанітарного контролю в тому ж Кременчуці, що тара, а це картонні ящики з-під телевізорів, не є шкідливою. Після цього були отримані довідки з Полтавської екологічної інспекції, що бувший у вживанні холодильник з Німеччини, не містить шкідливих речовин, які руйнують озон, а з Полтавської інспекції по енергозбереженню, що бувша у вжитку електроплитка з тієї ж ФРН придатна до використання за призначенням у нас в Україні. Та і це ще не все. Виявилося, що деякі речі, що були вказані у дарчому листі (музичний центр, духовка, пилосос та ін.) німецька сторона чомусь не завантажила у вантажівку, в той час як інші, не були попередньо вказані (велотренажери, дитячі автомобільні сидіння, надувні матраци і ін.) в дарчому листі. То ж довелося терміново готувати клопотання до комісії з гуманітарної допомоги при Кабміні України, неодноразово телефонувати туди, прохати про прискорення, чекати, отримувати рішення і доправляти його в Кременчук. А ще виявилося, що бувші у вживанні допоміжні засоби для інвалідів та хворих, обидва велотренажери, товари для дому та виявлені митниками 3 упаковки еластичного бинту та 11 коробочок лейкопластиру, потребують спеціального одноразового дозволу з державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення. То ж довелося представникові з ЦРЛ лишати свою роботу, витрачати державні кошти на відрядження й стрімголов їхати до Києва, прохати й молити там та довозити і ці папери також. Якщо підсумувати, то окрім численних витрат на багаторазові міжміські телефонні зв’язки та поїздку до Києва, довелося двічі ганяти службовий транспорт до Полтави, шість разів до Кременчука та ще й чотири рази передавати папери попутнім транспортом (Спасибі за це начальнику податкової інспекції Луценко Л.В. та працівникам ДАІ з Бутенок). Тобто на те, що німці роблять за 15 хвилин, українці марнують майже місяць. Можливо тому ми й живемо так по-різному.
Головна 
