Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
ВСЕ ПІД КОНТРОЛЕМ або ЧИ КИНУЛИ ДІДУЛЮ НА «БАБУЛІ»
18:20
ФЕЙЛЕТОН
Я інколи пізнього ранку, коли вся країна напружено працює, люблю виїхати на околицю міста в сосновий ліс подихати свіжим повітрям, побути декілька хвилин в гармонії з природою. Ліс живе своїм життям, - там дивись білочка гризе пластмасовий горішок, аж гарчить – ніяк не второпає маленька дурепа що то пробка з-під шампанського. Там дятел б’ється головою і дзьобом – хоче здобути личинку чи жучка для прокорму. Куди цій пташці второпати, що бетон марки М-700, із якого виготовлений стовп, на котрому бідолаха теліпається вже добрих півгодини, навряд чи вдасться продовбати. А з під листя на вас хитро поглядає маленький гриб. Він ніби просить – не займай, я ще маленький, дай підросту. І дійсно, зрізати цей гриб з білими цяточками на червоній шапочці не потрібно. А тим більше варити його і їсти. Бо ваша сім’я, і далекі, і близькі родичі, які приїхали з Харкова чи далекого Казахстану, зібравшись через два дні після вживання вами цього гриба, в кафе «Українські страви» згадуватимуть, який ви все таки були чуйний, добрий і хороший. І при цьому близькі родичі єхиднувато поглядатимуть на родичів далеких, бо в перший після «случившегося» день заховали подалі документи на хату, шкіряне пальто і не дуже нову, але все ж таки ондатрову шапку. І нічого крім альбому з фотографіями ті далекі родичі не отримають, хоча чомусь почали в подробицях згадувати, що вони нібито теж допомагали будувати хату, принесли дві цеглини і відро піску. До речі, про «кафе». Прикрасою околиць нашого міста давно стали кафе, бари, сауни. Повертаючись з прогулянки відразу занурюєшся у сувору, ділову і зовсім не ліричну дійсність. Навіть не заїхавши в місто усвідомлюєш, що держава працює, життя іде. Ось назустріч рухається автомобіль з міліцейськими номерами, потім він повертає до сауни. Це о 10-ій годині ранку. І не подумайте, що міліціянтам серед білого дня захотілось попаритися. Іде перевірка – чи гарячий пар у сауні, чи густий, чи відповідає він міжнародним нормам, чи є сертифікат, чи не випускають його надлишки в атмосферу. Ці всі фактори дуже важливі. Їх треба перевіряти. Їдемо далі – придорожнє кафе. На стоянці біля нього стоїть автомобіль прокуратури. Це о 10,30 ранку. Іде перевірка. Власники кафе знахабніли – в газованій воді, яку вони продають, дуже занижена кількість бульбашок і відсутнє «намисто». Це недопустимо. Порушується міжнародна конвенція, права споживачів. Такі особливо важливі справи перевіряє прокуратура. Я відразу поїхав в прокуратуру подивитись чи привезли туди комп’ютерний стіл з Кобеляцької лікарні і між іншим спитав у секретаря, яка для конспірації гралась на комп’ютері: «А де всі?». Вона сказала: «Всі в Полтаві». Яка оперативність! Я не встиг переїхати міст, а комісія прокурорів вже повезла зразки газованої води на експертизу в Полтаву. Вода ж без «намиста». Отже, все розмови про те, що «органи» не працюють – брехня. Всі на сторожі, все під контролем. Так що, відпочивайте на природі – це корисно. Тільки глибоко не дихайте. Воно хоча дозволи на викиди в атмосферу надають всім, але чи відповідають вони нормам ще «органи» не «перевіряли», ще не «унюхали». Так про що ж я хотів написати? Попробую згадати. А, здається – гроші, гроші, гроші вкрали, вкрали… і ще раз вкрали! А згадав!!! Моя розповідь буде про гроші. Про гроші не прості, а бюджетні. Бюджетні гроші вони такі ж як і всі інші – не пахнуть, піднімають дух і навіть настрій. Бюджетні гроші відрізняються від інших грошей тим, що від них можна «відщипнути». Колись в «Ехо Кобеляк» я розміщував оголошення, щоб учасники бойових дій, яким робили ремонти за бюджетні кошти, прислали мені листи-скарги, в разі якщо їм неякісно виконали роботи. Майже ніхто не відгукнувся. Лише один житель Просяниківки Леонід Капустянський прислав мені листа, що йому зробили неякісний ремонт. Я відразу ж написав заяву прокурору Олегу Панченко, щоб той перевірив даний факт і прийняв міри. Панченко направив її в Кобеляцьку міліцію. Прокурори завжди так роблять. Тому що міліція, це як робітничий клас. Вони працюють за себе і за прокуратуру. За це остання їм все пробачає. Ну, на випадок, коли працівник міліції допустить «помилку» - когось випадково вб’є, або неправильно закриє двері в кабінет, перед цим вставивши туди пальці «піддслідного». Прокурори – це еліта. Прокурори навіть допомагають боротися із суддями. Кажуть: «Ви напишіть нам на них по ст. 375 КК України». Я й не знав, що така стаття є. А судді у відповідь скажуть: «Ви подайте на них, «прокурорів» в суд. До яких пір вони будуть над вами «іздіватись». Я подаю на тих і на других. Вони мої заяви «футболять». Прокурор, як завжди, «не вбачає складу». В суддів інша причина – в заяві не вказано індекс Кобеляцького району, перекручені позовні вимоги, заява неправильна. Потім і ті, й другі, зібравшись на «діловий обід» обурюються і діляться враженнями: - Он той гад Андрейко на вас нам написав!!! Так ми з його заяви зробили «караблік»! - Так і на вас він нам написав. Так ми з його заяви зробили «самальотік»! І обидві сторони задоволені, що одна другу захистила від моїх заяв, які я написав за порадою кожного з них на кожного із них. Це називається – консолідація спільних зусиль для вирішення питань державної важливості. Та повернемося до моєї заяви про ремонт Капустянському. Заява «потрапила» на перевірку майору Пилипенку. Він прийшов до висновку, що ремонт Капустянському зробили правильно. Керувався він актом, який підписали перші посадові особи Кобеляцького району та сам ветеран. До Капустянського він схоже не виїжджав, його не опитував, відремонтовану будівлю не оглядав. При ознайомленні з матеріалами перевірки автор цих рядків відразу звернув увагу на два папірці, які були скріплені стиплером. Я почав огляд цього документа. Це був акт проведених робіт в будинку громадянина Капустянського. В ньому були зафіксовані дві цікаві суми, що становили близько семи тисяч гривень. Стосувались вони лише ремонту та переобладнання димоходу в будинку Капустянського. Там фігурували димохідні коридори довжиною по 100 метрів. Дивно, чи не так? Можливо у Капустянського димохід, як на цукровому заводі? Я оскаржив постанову про відмову в порушенні кримінальної справи до Кобеляцького райсуду. Голова суду Рожкова Н.М. прийшла до висновку, що Олександр Андрейко не має ніякого відношення до даної справи і відмовила мені в розгляді заяви. Я оскаржив ухвалу Рожкової Н.М. до Апеляційного суду, де моя заява «упокоїлась» до даного часу. Можливо, в Кобеляцької громади може скластись думка, що громадянин Андрейко О.Т. завжди голослівно звинувачує посадових осіб, втік з лікарні, слухає «Радіо Свобода», що мій дід перебував на окупованій території і що я неправильно позавчора перебіг вудицю Шевченка на червоне світло світлофора, який зняли 20 років тому. Тому мною, за прикладом влади, була створена комісія. В неї ввійшли громадяни, але не члени. Спеціальний редактор газети «Ехо Кобеляк» Ігор Філоненко разом з спеціальним головою комісії по розгляду заяв і скарг громадян із організації «Захисту прав споживачів» Яковом Якименком на спеціальному автомобілі «Таврія», заправившись спеціальним бензином за мої спеціальні 45 гривень, в спеціально відведений день разом зі мною вирушили в спеціальну подорож до Просяниківки, спеціально для того, щоб оглянути, з дозволу громадянина Капустянського його спеціально відремонтований будинок за 9 тисяч 300 гривень спеціально виділених з бюджету. Прибувши у Просяниківку, ми відшукали хатину, де живе Леонід Капустянський. Познайомились. Я йому роз’яснив, що є тим громадянином, який весь час пише заяви і скарги. Він мене згадав і зрадів. Капустянський почав скаржитись, що ремонтом він не задоволений. Веранду розібрали – в хаті холодно, підлога провалюється, тому, що постелена прямо на долівку, фундамент поклали прямо на землю. Плита курить і не гріє. З дозволу Капустянського ми з Ігорем Філоненком по спеціальній драбині вилізли на горище будинку. Де журналіст спеціальною камерою сфотографував старий димохід із старої цегли, який ніхто не перекладав. Поряд з ним викладений з 30 цеглин невеличкий «лежінь» довжиною 1 метр і обмазаний глинкою. В хаті ми побачили перекладену плиту і грубу, що навряд в купі з димарем з азбестової труби «потягне» на шість тисяч 750 гривень. Не треба бути великим спеціалістом, щоб зрозуміти – невже все це стільки коштує? Та й взагалі, чи доцільно було робити ремонт, адже на 9 тисяч 300 гривень в Просяниківці можна купити добротну хату, обкладену цеглою. До речі, самому Якову Якименку теж робили ремонт за бюджетні кошти. При ознайомленні з актом проведених робіт, ми з’ясували, що в нього була приписка – нібито встановлені нові двері на суму 400 гривень, яких насправді не було. Та інші недоробки «тягли» приблизно на 1,200 гривень. Після тривалої переписки Якименку встановили таки нові двері. А потім ще й звинуватили, що це він сам винен в недоробках і приписках. Зрозуміли, як воно? Але не потрібно падати духом – справедливість переможе! І ви, рядові громадяни, платники податків, щоб до Нового року все поплатили. Тому що районна рада, депутати будуть борги списувати. Он лікарні 10 тисяч списали, потім ще колгоспам тисяч на 100 спишуть. А потім будуть «вишукувати» кошти – де б їх взяти. А як «вишукають», будуть ламати голови куди ж їх прилаштувати. Ну ви на це не зважайте – «шоб всі поплатили». Хто 10 гривень чи 100 заборгує – буде «притягнутий». Тоді вас і прокуратура, і міліція, і суд – всі «достануть». Вона «власть» така і є. Чи ти на ринку (базарі) гнієш, чи в полі на тракторі «карячишся» - всім платить. Бо треба ж за чийсь рахунок і «списать», і «діловий обід» зробить та й «відщипнуть». А що ж ви хотіли – свобода, мля, свобода! І останнє. Можливо найголовніше. Ось прочитають цю статтю різні люди і подумають: «Що той Андрейко «колотиться»? Він же навіть не депутат! У нас же є вісім десятків районних депутатів, є КРУ, РДА і ще безліч людей та установ із мандатами, портфелями та повноваженнями. Та тому й «колочуся», що здається мені всім тим панам і членам глибоко «начхати» на долю і своїх земляків, і бюджетних грошей. У кращому випадку вони лише ілюзію діяльності створюють. Он в «ЕК» районні обранці стурбувалися майбутнім міського автобусного рейсу. Мовляв, звертаються до них люди, просять, щоб автобус по Кобеляках пустили. А то інваліди не можуть дістатися до реабілітаційного центру. І чомусь депутати мовчать, що на автомобілі «ВАЗ-2104», який вони благословили придбати для територіального центру по обслуговуванню одиноких і пристарілих їздить перший заступник голови РДА Михайло Лещук. Він його собі в безкоштовну оренду взяв, а тепер депутати «відшукують» гроші, щоб фінансувати перевезення все тих же інвалідів. Та як ви думаєте, чи будуть ці люди перевіряти правильність проведення ремонтів? Адже на актах виконаних робіт стоїть підпис і Лещука, і іншого «зама» - Лідії Плужник, і начальника відділу соцзахисту Анатолія Кісіля. Я думаю, що не будуть. Тому що ситий голодного не розуміє. У всіх депутатів є посади, машини, будинки. А дехто й сам з бюджетними грошима «працює». А ви, прості громадяни – мовчите. Ну, в такому разі й не дивуйтеся, що міліція маніяків не ловить, вас лупцює, податки збільшуються, а бюджетні гроші розкрадаються. Так і буде доти, доки всі «колотитися» не почнуть.
Олександр АНДРЕЙКО
Від редакції: як відзначав у своєму фейлетоні його автор, редактор «ЕХО Кобеляк» також побував у Просяниківці. Тема ремонтів за бюджетні гроші нас зацікавила і ми вирішили провести власне журналістське розслідування. Але поскільки воно обов’язково передбачає оприлюднення кількох точок зору на ситуацію, яка виникла, то воно, розслідування, та ознайомлення з документами забрало більше часу, аніж написання Олександром Тарасовичем його фейлетону. Та все ж в наступному номері «ЕК» ми обов’язково повідомимо про те, що вдалося дізнатися редакції. А також надамо можливість висловитися і начальнику управління праці та соціального захисту населення Анатолію Кісілю, і підприємцю, який виконував ремонтні роботи в будинку Леоніда Капустянського.
Головна 
Я інколи пізнього ранку, коли вся країна напружено працює, люблю виїхати на околицю міста в сосновий ліс подихати свіжим повітрям, побути декілька хвилин в гармонії з природою. Ліс живе своїм життям, - там дивись білочка гризе пластмасовий горішок, аж гарчить – ніяк не второпає маленька дурепа що то пробка з-під шампанського. Там дятел б’ється головою і дзьобом – хоче здобути личинку чи жучка для прокорму. Куди цій пташці второпати, що бетон марки М-700, із якого виготовлений стовп, на котрому бідолаха теліпається вже добрих півгодини, навряд чи вдасться продовбати. А з під листя на вас хитро поглядає маленький гриб. Він ніби просить – не займай, я ще маленький, дай підросту.
