Лігво маніяка

Пологи — це село на Запоріжжі. Тут 5 серпня 2005 року затримали Сергія Ткача — найжахливішого сексуального маніяка станніх десятиліть. Нині село і райцентр так «зрослися», що важко помітити межу між ними. Якби не підказав «соціальний» заступник голови РДА Олександр Клименко, що кермував прудким УАЗом. Кортіло швидше побачити «лігвище» серійного вбивці, тому сільська вулиця Леніна видавалася нескінченною. Нарешті наш автомобіль пірнув ліворуч і полегшено чмихнув на узбіччі ґрунтівки.

«Оце вона і є», — знічев’я махнув рукою пан Клименко на хатку–розвалюху, що принишкла під горбком. Леніна, 451 — дійсно тупик, далі — хащі і штучні земляні гори–тераси, «дитя» відкритого способу добування ЗАТ «Мінерал» каоліну. У цьому ЗАТ нелюд прилаштувався робітником насосної станції.

У супроводі майора Олександра Садового заходжу на подвір’я. Поруч із дбайливо доглянутим городом і величезним красенем–абрикосом напівзруйнований дім сприймається ще моторошніше. На дверях — коморний замок із пломбою–папірцем: «Опечатано. Пост. 7.08. 2003 р. Кримінальна справа. РВ МВС». Крізь вікна можна побачити на підлозі купу жіночих прокладок і колготок, залишки якихось меблів і тюбики з помадою (нею виродок ставив «фірмові автографи» на інтимних місцях своїх жертв)... На підвіконні — пляшка з–під шампанського і баночка«Галки»...

Моя поява привернула увагу сусідів. На подвір’ї з’явилися дві жінки з дитиною. «Раніше в цій хатині жили Голдобіни, — розповідає Наталя Кучма. — Старі померли, а син — десь у Запоріжжі. У дім–пустку Ткача привела Галина, співмешканка. З ним бачилися часто, віталися. Не знаю, чи й ночував Ткач коли вдома. Прийде з роботи — відразу ж на город. Їсти надворі готував. А годині о восьмій на велосипед — і гайда кудись! Щовечора». «Ніяк він на маніяка не схожий, — додає Вікторія, тримаючи малюка на руках. — Був таким тихим, культурним...» — «Бачили б ви, які кавуни вирощував Сергій, — підхопив естафету розмови пенсіонер Анатолій Гладін. — Під чарчину розказував про Афганістан і В’єтнам, шрами показував. А бувало, що зривався зі словами «Поїду кувиркатись» — і на велосипед».

Куди? Пізніше маніяк зізнається слідчим, що чарка пробуджувала в ньому сексуальні бажання, тому він втрачав контроль над собою, побачивши заблудле й одиноке дівча. Це, на відміну від байок про подвиги Ткача в «Афгані» чи Азії, було правдою...

Правдива й історія щодо естафети безконтрольного заселення «тупикової» хатини. У сільраді мені підтвердили, що «там мешкав Семен Семенович, як померла дружина — підселив Марину Полікарпівну, а вже по їхній смерті спадщина перейшла до Голдобіна–молодшого». Дізнатися не вдалося, чому місцева влада не цікавилася, хто ж насправді мешкає у будинку № 451, що то за персона, чим «дихає»? На селі зазвичай ніяка дрібниця — не таємниця.

Убивці де–юре і де–факто

Досудовим слідством встановлено, що за 22 роки Сергій Ткач скоїв щонайменше сорок злочинів. З російського Кемерова дременув до Криму, потім — у Павлоград, звідки кривавий слід нелюда у 2000 році проліг уже на Запоріжжя. Коли у Пологах почали знаходити тіла школярок, «УМ» ще 28 січня 2004 року писала, що «у районі триває наруга над неповнолітніми», що один злочин можна вважати випадковістю, два — збігом обставин, а чотири — це вже закономірність! Прес–служба облпрокуратури тоді зреагувала невдоволеним спростуванням, місцеві ЗМІ — тиражуванням реляцій, позаяк суди відправляли за грати одного вбивцю за другим... Тепер відомо, що й безневинних!

Віталія Каїру заарештували 28 вересня 2003–го. За наругу і вбивство 13–річної Ольги Підгорних. Ніби біля мосту дівчина його образила — тож він затягнув її в очерет... Вирок суду — 15 років ув’язнення. Суд не взяв до уваги, що дві краплі крові на футболці Віталія — не Ольжині, що свідки бачили його о 14.35, а за якісь 10–15 хвилин по тому він уже був у дружини і тещі, що в руці вбитої знайшли волосся, яке не належало ні Віталію, ні Ользі. Натомість суд врахував, що на обох (!) штанях, вилучених у Каїри, знайшли по одній хімволокнині з одежі вбитої. «Ці волокна хіба літають», — іронізує адвокат засудженого Павло Паскал. І читає записку, передану Віталієм ще з СІЗО №10, — про тортури, після яких він підписав потрібне зізнання.

Ще легше було залякати 14–річного Якова Поповича, і той зізнався у вбивстві 23 вересня 2002 року своєї 9–річної племінниці Яни! Інші докази? На кофтині знайшли плями крові, «что не исключает их происхождение от Якова Поповича», а також волокнини, спільні для одягу підлітка і дитини. Але ж на експертизу відправили не той одяг, у якому був Яків! Проігнорував суд і те, що на тілі дівчини знайшли сиву волосину, що в крові вбитої виявлено етиловий спирт, що під час слідчого експерименту хлопець не зміг підняти ящик, у якому начебто ніс до річки труп племінниці... У 105 томах кримінальної справи є докази, що за злочини, скоєні маніяком, було засуджено дев’ять безневинних. Шестеро з них досі за гратами. Сидіти їм ще до весни, доки Феміда не визнає винним Ткача.

Генпрокуратура вимагає довічної ізоляції нелюда від суспільства. Як оцінює свої злочини Сергій Ткач? «Я вас чекав двадцять років, — сказав маніяк під час затримання. — Таких, як я, навіть не розстрілюють... Таких треба розчиняти в кислоті». Наразі ж він боїться розплати родичів своїх жертв і затребував у Дніпропетровському апеляційному суді посиленої охорони. Шкода, що самосуди в Україні офіційно унеможливлені.