Що робити тому, кого мучить совість? Як бути, коли страждає душа? Православна Церква відповідає: покаятися. Покаяння - це викриття свого гріха, це рішучість більше не повторяти його.

Ми грішимо проти Бога, проти ближнього і проти самих себе. Грішимо справами, словами і навіть думками. Грішимо, підбурені дияволом, під впливом навколишнього світу і через власну злу волю. "Немає людини, яка проживе на землі і не згрішить", так сказано в заупокійній молитві. Але нема й такого гріха, який не прощається Богом, якщо ми каємося. Заради спасіння грішників Бог став людиною, був розп'ятий і воскрес із мертвих. Святі отці порівнюють милосердя Боже з морем, яке гасить найсильніше полум'я людських беззаконь.

Щодня в православних храмах відбувається сповідь. Явно її приймає священик, а невидимо - Сам Господь, Який дав пастирям Церкви владу відпускати гріхи. На сповіді не-треба виправдовуватися, скаржитися на обставини життя, маскувати гріхи розпливчастими фразами на зразок "грішний проти шостої заповіді", розмовляти на сторонні теми. Треба не соромлячись (соромно грішити, а не каятися!), розповісти все, в чому викриває совість і Євангеліє. Ні в якому разі не слід нічого приховувати: гріх можна утаїти від священика, але не від Всевидящого Бога.

Якщо, сповідуючись у чомусь, ми маємо намір повторювати цей гріх, - покаяння не має сенсу. Не можна приступати до Таїнства в стані сварки або затяжної непримиренності з ближнім.

У деяких випадках священик призначає тому, хто кається, епітимію - своєрідні духовні ліки, спрямовані на викорінення пороку. Це можуть бути поклони, читання канонів чи акафістів, посилений піст, паломництво до святих місць - залежно від сил і можливостей того, хто кається. Епітимію слід виконувати точно, і скасувати її може лише той священик, який її наклав.

Реальністю наших днів стала так називана "загальна сповідь". Вона полягає в тому, що священик сам називає найпоширеніші гріхи, а потім прочитує над тими, хто каються, розрішительну молитву. До такої форми сповіді можуть вдатися тільки ті, хто не має на совісті смертних гріхів. Але добропорядним християнам слід час від часу перевіряти свою душу на докладній (індивідуальній) сповіді - принаймні, не рідше одного разу на місяць.

Відповідальність за свої гріхи людина несе з семирічного віку. Хрещені дорослими не мають потреби каятися за період життя до Хрещення.