Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 1 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Вже не перший рік практично з усіх кабінетів виконавчої влади лунають слова про благі наміри розвивати і вдосконалювати європейську систему місцевого самоврядування в Україні. Всі без винятку політичні партії під час передвиборчої агітації використовують привабливий для більшості українців лозунг: «Владу – радам!» А поскільки вибори в Україні проходять часто, а ще частіше змінюються склади Кабміну, то в разі виконання політиками їх гасел, місцеве самоврядування в Україні, якщо б і не вийшло на європейський рівень, до наближалося до нього. Насправді ж, дійсність засвідчує, що Україна з кожним роком все більше й більше віддаляється від європейської моделі розвитку. Отримавши бажані важелі влади вітчизняні політики враз забувають про європейські цінності і демонструють патологічне бажання централізувати владу та якомога менше прав надати місцевим громадам. Є кілька версій чому так відбувається. Та зрештою, то тема іншої публікації. Зараз же давайте на прикладах впевнимося, що в Україні відбувається наступ на демократію через урізання можливостей місцевого самоврядування. Вже досить давно створена система контролю фінансів через виконання видатків бюджетів міст за погодженням з органами державного казначейства. Цим самими був зроблений крок до контролю та координації органів місцевого самоврядування. Звісно ж, ніякої відповідальності жоден орган державної виконавчої влади не несе, навіть при нанесенні втрат територіальним громадам. Експеримент «проковтнули» і звикли до казначейств, як до невідворотного явища. Хоча шкода від їх дій очевидна. Черговим кроком до централізації системи влади став перехід на пропорційну систему виборів до місцевих рад. В результаті депутати, як вірні солдати партії змушені виконувати виключно волю своїх київських лідерів, будучи абсолютно непідзвітними і непідконтрольними громадам. Тому й не дивно, що чимало місцевих рад в Україні заполонили люди випадкові, інколи навіть з кримінальним минулим. Вони сховалися за розкрученими партійними «торгівельними марками», за спинами дійсно авторитетних і поважних людей, і стали депутатами. Тому й не дивно, що чимало рад по Україні за два роки роботи так і не стали дієздатними. Якщо депутати там і приймають рішення то, як правило, пов’язані із задоволенням власних бізнесових інтересів. На щастя, для Кобеляк і району ця загрозлива тенденція нетипова. Але це швидше виключення, яке підтверджує правило. Наступним кроком, який є вершиною цинізму зі сторони Верховної Ради України є прийняття тендерного законодавства. Щоб громадська організація в Києві тримала в своїх міцних і небезкорисливих обіймах всі бюджети України та заробляла на цьому мільярди гривень – на це потрібно мати гарну уяву та патологічну любов до грошей. І звичайно ж, повну байдужість до інтересів власного народу. Лікарні без медикаментів і продуктів харчування, школи без ремонтів і нового обладнання – все це стало буденністю «завдяки» тендерному законодавству. Рідкісним винаходом української регіональної та національної політики є трансферна практика і процеси надання субвенцій. Бажання «рулити» є непереборним і тому кошти спочатку немилосердно вилучаються із бюджетів територіальних громад, а потім, як подачки, повертаються. При цьому міським головам доводиться принижуватися і тинятися коридорами державних адміністрацій та обласних управлінь. І все заради того, щоб у грудні отримати кошти на дороги, ремонти та інші потреби. А потім доводиться в пожежному порядку гроші освоювати і після Нового року чекати КРУ із перевіркою. Черговим кроком, який планують здійснити задля знищення місцевого самоврядування - це обов’язкова реєстрація рішень в органах юстиції та право голів РДА у 5-денний строк накладати вето на них. А для особливо вільнолюбних міських голів готують проект закону про спрощений порядок проведення місцевого референдуму про відкликання. Вже не будемо згадувати скільки коштів місцеві органи виконавчої влади витрачають з районних та обласних бюджетів на засоби масової інформації. Про роздержавлення ЗМІ лише говорять під час виборів. А скільки українці переплачують державних органів, які оформлюють землю! Це більше, аніж вона сама коштує! Не дивлячись на всі проблеми, закладені на найвищому законодавчому рівні, маленькі міста Полтавщини та й всієї України досягли певних успіхів. В тому числі й в благоустрої своїх територій. Причепурені адміністративні культурні центри міст, освітлюються головні вулиці, встановлюються урни та контейнери для збору відходів. Основним джерелом фінансування цих заходів є бюджетні кошти. Але зростання наповненості бюджетів відбувається повільно, а бажання людей жити за євростандартами росте ледве не щодня. Найбільшою проблемою є відсутність коштів в бюджетах міст на власні повноваження. Згідно законодавства, на ці цілі повинно використовуватись 70 відсотків, а на делеговані – 30. На практиці ж виходить зовсім інше. 85-90 відсотків наших бюджетів складають видатки на делеговані повноваження – освіта, зарплата, управління, енергоносії, продукти харчування. І лише невеличкі крихти від бюджетного «пирога» можна спрямувати на благоустрій і розвиток населених пунктів. Друга проблема – це низька свідомість і культура мешканців наших міст. Та ще й рудименти комуністичного мислення, коли можна ні за що не платити і отримувати нехай і неякісні, але послуги. Тому й потрібно створювати систему, яка б з одного боку стимулювали до підтримання чистоти, а з другого – карала порушників. Зараз же практично неможливо оштрафувати за викидання сміття у невстановленому місті. Звичайно, для того, щоб система благоустрою працювала максимально ефективно необхідна й найдієвіша участь держави – законодавче забезпечення, економічне стимулювання тощо. Та поки що ми можемо про це лише мріяти і працювати виключно у взаємозв’язку рада – громада. Гегель говорив: «Свідомість твердіша аніж залізо». Тому ми, спираючись на цей постулат, намагаємось поступово змінити свідомість наших громадян. Причому не лише дорослих, а й дітей, працюючи з ними в дитсадках і школах. Та все ж попри не надто веселі українські реалії не можна втрачати оптимізму. Поступово, крок за кроком Кобеляки, як і вся Україна рухаються в поступальному напрямку. Звичайно, ці процеси можна і потрібно пришвидшувати. Але це станеться, коли українська центральна влада нарешті й на ділі почне євроінтеграцію.
Головна 
