Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 1 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Якщо не зраджує пам’ять, в 1940 році, будучи учнем шостого класу і одночасно головою піонерського загону, я прочитав повість Аркадія Гайдара «Тимур і його команда». Дії Тимура і його команди настільки мене полонили, що я негайно із піонерського загону утворив тимурівську команду. Тимурівці зробили багато добрих справ. Одна особливо врізалась в мою пам’ять. На краю села біля вільхового гайку жила одинока бабуся. Незважаючи на похилий вік, вона обробляла грядку, яка була біля хатини на горі, а внизу, на відстані 100 метрів була криниця. В спекотні дні літа наша тимурівська команда розміщалася ланцюжком від криниці до двох великих дерев’яних діжок, які стояли на бабусиних грядках. З криниці дерев’яними відрами, з руки і руки ми наливали повні діжки. Бабуся лійкою поливала огірки й помідори. Коли овочі достигли, старенька покликала загін до себе в гості на свято (вже не памьятаю – чи громадянське, чи релігійне). Вона пригощала нас малосольними огірками, медом і шуліками з маком. Дуже смачні страви. Для мене на все життя вони стали найсмачнішими. Почалася війна. Всі юнаки-тимурівці загону, де я був командиром, із зброєю в руках захищали рідну землю від ворога. Із вісімнадцяти дванадцять загинуло смертю хоробрих у бою, двоє повернулися з фронту інвалідами. Я особисто був двічі поранений. Вже в пенсійному віці довідавшись, що в Одесі тимурівцям встановили пам’ятник, не гаючи часу поїхав і поклав квіти. З цікавістю роздивлявся місто-герой, яке знав лише по кінофільмах та літературі… Тепер для мене Одеса є місто, де потоптано мою юність, де вчинено акт вандалізму, якого ще не знала людська історія. З п’єдесталу зняли статуї тимурівців і встановили на їх місця статую імператриці Катерини Другої. Я не повірив своїм очам, коли побачив по телевізору цей процес – як знімали тимурівців, які чинили добро і встановлювали статую аморальної російської цариці. Вона ж відібрала волю у селян, здобуту у національно-визвольній війні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, зробила українців кріпаками і знищила Запорізьку Січ. Здавалося, що мені приснився жахливий сон. Моя свідомість корчилася від побаченого і почутого. «Не може цього бути!» - хотілося гукнути на всю Україну. Але дійсність жорстока і невблаганна – в Одесі немає пам’ятника тимурівцям, а є Катерині Другій. Я згадав бабусю, якій ми, тимурівці, носили воду. Переді мною, як живі, встали мої друзі по загону, котрі загинули на війні. Серед них Володимир Носань – шкільний поет, вірші якого друкувалися в журналі «Піонерія», Микола Петренко – отримав І місце на районній олімпіаді фізиків і математиків. Можливо це загинули майбутні великі поети і вчені? Після Жовтневої революції 1917 року комуністи оголосили Катерину Другу ворогом трудящих і зруйнували всі пам’ятники імператриці на всій території СРСР, в тім числі і в Одесі. Тепер комуністи й соціалісти на сесії Одеської міської ради одностайно проголосували за встановлення пам’ятника Катерині Другій. Яка це політика? Це політика на рівні мешканців чехівської палати №6. За зганьблену мою юність тимурівця, за знущання над пам’яттю моїх загиблих друзів, моїх предків, які мучилися в кріпацтві, я відчуваю огиду до таких політиків.
Головна 
