Вже в процесі самого діалогу стало зрозуміло, що така тема, як «Кабінет», значно більше пасує для телевізійного формату, який одночасно передає й емоції, демонструє навики або недоліки співрозмовника. Але телебачення в Кобеляцькому районі поки що немає. А якщо й буде… Та не будемо про сумне. Яке зрештою, і не по темі.

- Анатолію Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, для такої собі розминки, про основні віхи своєї біографії.

- Народився 19 травня 1961 року. Крім мого, це ще й День народження піонерської організації. Місце народження – село Обізнівка Глобинського району. Мама родом з цього ж району, батько з Гребінківського. Так що вважаю себе корінним жителем Полтавщини. Прізвище свідчить про те, що не з князівського роду. В житті доводилось частенько переїжджати з місця на місце. Спілкувався з величезною кількістю людей. Три школи, училище, інститут, армія, коледж, знову інститут – все це нові враження, нові знайомства, нові знання.

Працюючи лікарем, спробував балотуватися до Полтавської обласної ради. І на подив багатьом і собі, в тому ж числі, виявився єдиним із трьох переможців складних і багаточисельних виборчих перегонів. І працюю в раді вже протягом трьох скликань. До речі, якщо сумувати депутатський стаж всієї родини - батька, дружини і мій, то шістдесят років виходить. Але на пенсію ще не збираюся.

- У такому собі неофіційному рейтингу місцевих публічних політиків, який для себе створили співробітники «ЕК» абсолютними лідерами є двоє людей. Міський голова Олександр Ісип та депутат облради Анатолій Шкарбан. Без місця – два лідери і все. Всі інші далеко позаду. Звідки такі здібності? З Ісипом ще більш-менш зрозуміло. Він вчився на історичному факультеті педінституту. А там викладають педмайстерність, етику, психологію. Та й взагалі розуміння історичних процесів допомагає зрозуміти роль особистості і мас, вміти керувати процесами і людьми. А ви ж лікар!

- Думаю, що це у мене від батька. У нас в родині взагалі панує культ батьків. І слідкуючи за кар’єрою батька, я безумовно вчився у нього, втягувався в політичне життя. Тим більше, що він був депутатом першої Верховної Ради України. Ми жили тим життям, знали тих депутатів в обличчя, віталися з ними.

Крім того я вже з молодих років допомагав батькові в його політичній діяльності. І під час виборів до Верховної Ради СРСР, і до Верховної Ради першого і другого скликань. На жаль, другого разу він не виграв. Не виграв через те, що не використовував вже тоді доступних йому політичних технологій.

- У всьому світі є розділення на публічних політиків і тих, хто працює у виконавчій владі. Ці дві категорії людей займаються різними речами. Є таке розділення і в Україні. Дещо нівелюється воно лише на найвищому рівні. В середній же ланці, чиновники, які працюють у виконавчій владі, м’яко кажучи, не вітають таке явище, як публічність. І якщо раптом уявити, що Ви надумаєте робити кар’єру у структурі державної влади, то чи не завадить Вам сьогоднішня підкреслена публічність?

- Звичайно, завадить. Вона й зараз заважає. Будь-яка виконавча влада тяжіє до авторитаризму. Я не знаю випадків, коли б держчиновникам подобалось, коли їх контролюють, тим більше, критикують. Виконавча влада – це своєрідна каста. Кожен, хто вище, намагається, щоб підлеглі не виділялися, не несли ніякої загрози. Це закрита система, яка не любить і побоюється публічності, гласності. Тому зрозуміло, чинитиме супротив моєму входженню до неї. Хоча, якщо відверто, я ще не робив спроб увійти в цю систему.

- Зараз Ви депутат обласної ради від БЮТ. А чи не думали Ви над тим, що це вже вершина Вашої кар’єри, як публічного політика. БЮТ, як і будь-яке подібне політичне об’єднання в Україні, також є кастою. І «наверх», в парламент пропускає лише вибраних. Як правило, відданих партфункціонерів із десятилітнім стажем або партійних спонсорів із мільйонами доларів. Винятків практично нікому не роблять. От і Вас - вище вже не пустять. Тобто і у виконавчу владу двері закриють, і у публічній політиці вершина кар’єри вже досягнута. Хіба не прикро?

- А чому Ви думаєте, що находження у публічній політиці це зайве марнування часу? Скажемо так. Хочеш насмішити Бога, поділись своїми планами. Хоча я думаю, що проходження в обласну раду по мажоритарному округу, потім по партійному списку, керівництво однією із профільних комісій, обрання заступником найбільшої в раді фракції - все це ріст, рух вперед.

Тим більше, що від скликання до скликання роль, місце і вплив рад змінюється. Вони відіграють все важливішу роль в системі української влади. А в разі створення виконавчих комітетів і змін в розподілі коштів між бюджетами, обласна рада наступного скликання буде кардинально відрізнятися від нинішньої. Робота в ній – хіба це не зростання?

@ - Як Ви вважаєте, чи будуть навесні позачергові вибори до місцевих рад. Чи будете Ви в такому разі балотуватися і від якої політичної сили?

- Думаю, що позачергові вибори будуть. Є думка про потребу в «очищенні» депутатських лав. Я особисто цю думку не підтримую. Хоча погоджуюся, що при складанні списків були допущені помилки. Свою особисту участь у можливих виборах ще не обмірковував. Хоча, якщо балотуватимусь по партійних списках, то питання моєї участі вирішуватиме БЮТ. Моя депутатська діяльність пов’язана саме з цією політичною силою і я не бачу необхідності її розривати.

- А якщо буде повернення до «мажоритарки»?

- Знову ж ітиму на вибори від БЮТ.

- А хто в такому разі буде Вашим основним суперником? Як Ви думаєте?

- Впевнений, що це будуть люди приїжджі. Мало хто із місцевих політиків зможе змагатися із чужинцями, з їх фінансовими та інтелектуальними ресурсами.

Голова районної ради повинен організовувати роботу ради, а не кафе відкривати

@ - Якби Вам запропонували стати міським головою чи головою райдержадміністрації, щоб ви обрали?

- Дякую за питання. На сьогоднішній день ні перша, ні друга посади мене не цікавлять. Спробую пояснити чому.

Міський голова. Я двічі пропонував виборцям свою кандидатуру і люди її не підтримали. Навіщо пробувати втретє? Потрібно ж поважати і себе, і виборців. Крім того, у моєму віданні знаходиться будинок-інтернат. Таке собі маленьке містечко із своїми жителями, проблемами, бюджетом. І можливості реалізувати свої задуми тут більші, чим у міського голови, простіші технічно. То навіщо міняти «шило на мило»?

Голова РДА. Це посада для командної роботи на рівні область-район. Команда Полтавської облдержадміністрації не є моєю. То навіщо йти на посаду, щоб воювати з керівництвом області? До того ж посаду голови постійної комісії облради по об’єму завдань і рівню можливостей можна прирівняти до посади заступника голови ОДА. А працювати в комісії дуже цікаво. Знову ж, навіщо йти на «пониження»? Та й взагалі, я противник існування такої владної інституції, як райдержадміністрація.

Але… Але може статися так, що керівник району буде обиратися прямим голосуванням всіх жителів району, а депутати стануть мажоритарниками. З’являться і виконавчі комітети. Ось за таку посаду я готовий поборотися.

@ - Ваша відповідь щодо посад сподобалася. Якщо Ви, звичайно, говорили щиро. Тепер наступні запитання. До чого у діяльності районної і міської рад Ви ставитися критично і вважаєте їх прорахунками? Яке Ваші особисте бачення розвитку міста і району? І нарешті, скажіть, будь-ласка, хто для Вас авторитетніший – Олександр, Володимир чи Олег?

- Щирість моїх відповідей залежить від питання. Спробуйте говорити людям тільки правду і через два-три дні вони почнуть від Вас втікати. А Ви потім місяцями будете виправдовуватись, вибачатись і миритись. Повна відвертість практично неможлива. Але я стараюсь.

До влади завжди потрібно ставитись критично. Головний прорахунок «вождів» - перебільшена самовпевненість і відсутність самокритичності. Влада повинна надавати послуги людям, а нами продовжують «керувать».

Для мене авторитетів серед названих людей немає. Хоча заради об’єктивності зауважу – Олександр «зробив» себе сам. А Олег і Володимир випадкові люди і в політиці, і у владі.

- В одному із інтерв’ю Олександр Ісип недвозначно заявив про своє бачення шляху розвитку міста, про пріоритети в роботі міської влади. Одна з його тез – не боятися продавати майно і землю, мінімізувати так звані господарські функції влади. Районна ж рада «збирає землі». Яка Ваша позиція, як представника влади обласної?

- У депутатів обласної ради немає одностайності в цьому питанні. Вже другий раз виноситься на обговорення проект рішення про приватизацію майна спільної власності територіальних громад області. І знову виникають заперечення. Хочемо продати? А як? Не виписана процедура.

Хоча моя особиста позиція – потрібно нарощувати об’єкти спільної власності громад. Особливо ті, які мають природоохоронний характер. Інакше залишимось без парків, скверів, заказників, заповідників.

- Ну, на мій погляд це спірна теза. Он у Кременчуку депутати швиденько розпродали і сквери, і парки. Можливо такою логікою і кобеляцькі обранці керуються? Скажімо, не віддають нікому ландшафтний парк «Нижньоворсклянський», щоб самим його продати і отримати хабарі?

- Ну я б не став так погано про депутатів думати. Вони дійсно турбуються про район, вболівають за нього. Єдина їх проблема – завелика кількість. Важко організувати для спільної роботи вісімдесят обранців.

А щодо кременчуцьких парків… Багато чого залежить від людського фактору. Один керівник, скажімо, створюватиме парки для людей, а інший – продаватиме для власної наживи. Люди ж різні. Вірю, що наші районні обранці думають про хороше.

- А чому ж тоді всі вони мовчать про те, що в Кобеляцькому районі на заповідній землі, на острові Нові Кучугури вже з’явились котеджі, вже стоять вольєри із екзотичними фазанами, страусами і зебрами? Чи не тому, що чутки пов’язують ту забудову з іменем нинішнього міністра внутрішніх справ Луценка? Чи може все таки хтось в районі приторговує заповідною земелькою?

- Чесно скажу, вперше чую про забудову на заповідній землі. Якщо подібні факти дійсно мають місце, то необхідно терміново реагувати. Хоча, звичайно, не так, як голова райради, який скаржиться в область, що на острові Вишняки здійснюють незаконну вирубку лісу. У нього ж є рада, є поряд виконавча влада, міліція, прокуратура, от і дійте, а не скарги пишіть.

А щодо відомих всім прізвищ. Ви знаєте, подібні посилання на політичний чи якийсь інший «дах» доводиться чути часто. Але, як правило, це звичайнісінький блеф.

- Вже багато років ведуться розмови про необхідність очищення річок Ворскла і Кобелячок. За це ратуєте Ви, міський голова, громадськість. Нібито всі «за», але нічого не робиться. Чи взагалі можливо щось зробити в цьому питані?

- І можливо, і потрібно, і здійсненно. Але це, передусім питання співпраці між різними рівнями влади. Місто-район-область. Якщо ця співпраця буде лише на рівні листування, то це імітація роботи. Листи написані, проблеми окреслені. А результат нульовий. Між тим, навіть у районному бюджеті є кошти, які можна використати для початку роботи по очищенню річок. Звичайно, в райраді ніхто, нічого починати не буде. Не ті люди. Але те, що я побачив зацікавленість міського голови, дає надію на початок цієї роботи.

- На одній із нарад в районній раді Ви гостро критикували чиновників, керівників місцевого самоврядування за відсутність пропозицій по виділенню коштів з обласного бюджету на екологічні потреби. Щось змінилося після того?

- Мені про наявність пропозицій з Кобеляцького району поки що невідомо нічого. Їх збирають в облдержадміністрації. Знаю лише, що в цьому році так і не освоїли кошти, які виділялись для виготовлення проектно-кошторисної документації каналізаційної мережі в Біликах. Чому? Напевне, тому, що довго перетягували канат. Тема перетягування – хто визначатиме підрядника. Доки тягались, час пішов. Тепер все потрібно починати спочатку.

- Які екологічні проекти на Кобеляччині можна розпочати у 2008 році?

- Дуже хотілося б, щоб це була реконструкція очисних споруд Марківського водосховища, розчищення річки Кобелячок. Також можна здійснити другу спробу по виготовленню документів по каналізуванню Біликів.

Непочатий край роботи і по утилізації побутових відходів. У Кобеляках влада вже «проснулась» і почала діяти в цьому питанні. Але, по великому рахунку, в Кобеляках просто перевозять невеличкі купки сміття на одну велику – в Ганжівку. Якщо в комунгоспі запрацює хоча б подрібнювач листя і гілок – це вже буде крок до утилізації. А якби в місті з’явилась машина для збору листя? Це ж краса була б! І все це можна здійснити, зробити казку реальністю.

@ - Що ви зробили, як депутат-лікар для медицини району за 2007 рік?

- У 2007 році завдань по вирішенню питань медицини Кобеляцького району мені ніхто не ставив. Але закінчення реконструкції обласної лікарні, в яку облрада протягом декількох років направила не один мільйон гривень, сподіваюсь покращить кість медичних послуг і жителям нашого району. На черзі будівництво туберкульозного диспансеру та інфекційної лікарні. Обласний і районні бюджети – це різні рівні. Фінансувати із області районні заклади можна лише під програму. Ставте завдання, буду шукати шляхи вирішення.

А взагалі, можливості районного бюджету при раціональному використанні, здатні забезпечити достатній рівень надання послуг.

@ - Блеф! Спробуйте вивчити наступні питання, які характерні для будь-якого сільського району України і підрахуйте, скільки бюджетів потрібно, щоб їх вирішити: а) рівень забезпечення села лікарями (головних лікарів відкиньте зразу – у них посади звільнені) б) рівень забезпечення села фельдшерами (який процент сіл у Кобеляцькому районі, де взагалі немає медпрацівника?) в) рівень забезпечення села медичним транспортом, який не возить головного лікаря, а реально працює (+ бензин); г) рівень забезпечення села сучасним медобладнанням.

- Визнаю деяку некоректність свого твердження про можливість районного бюджету забезпечити достатній рівень медичного обслуговування. Але я переконаний у проблемах прозорості і раціонального формування та використання бюджетів.