Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
У вівторок, 29 січня робочий день у автора цієї статті розпочався приблизно о 6 годині ранку. Саме в цей час довелося вирушати до кобеляцького відділення комсомольської філії Ощадбанку, щоб спробувати зафіксувати історичний момент – початок видачі вкладів. Без двадцяти хвилин до сьомої біля дверей фінансової установи вишикувалась чималенька черга. Хтось в ній добросовісно стояв, хтось вряди-годи прогулювався, щоб зігрітися і розім’яти ноги. Контингент людей, які зібралися, можна визначити, як досить однорідний. Це – пенсіонери, люди похилого віку і невеликого достатку. Такий висновок можна було зробити хоча б з явно не розкішного одягу, в який вони вбралися. Настрій у людей був також зовсім не святковий, незважаючи на те, що вони знали – сьогодні почнуть давати гроші. Із журналістом пенсіонери спілкувались досить охоче. Відчувалось, що майже кожен прагне «вилити душу». В основному співрозмовники скаржились на відсутність чіткої інформації щодо процедури видачі вкладів і занадто великого розриву в часі між реєстрацією і отриманням грошей. Більшість із тих, хто стояв у черзі прийшли реєструватись ще 8 січня. І після того кільканадцять разів приходили до Ощадбанку. Приходили і йшли, щоб прийти знову. Чекаючи початку роботи установи, пенсіонери розважали і втішали колег по нещастю і самих себе, розповідали про родичів і знайомих, які давно і без проблем отримали компенсацію. Тільки й лунало: «А от моя сестра у Кременчуці… А от мій брат у Гадячі». А в Кобеляках... Коли в п’ять хвилин на дев’яту відчинились двері Ощадбанку, то люди почули, що сьогодні отримають гроші лише одинадцять чоловік. Список щасливчиків був вивішений на загальний огляд. Причому серед цих вибраних за словами декого із пенсіонерів не було тих, хто зареєструвався в першу чергу. Як доказ правдивості своїх тверджень люди навіть демонстрували відривні талони до заяви-доручення. Ольга Митько мала там перший номер, Олексій Карнаух – другий, Людмила Линник – п’ятий. Коли я почав записувати їх прізвища, залунали голоси: «Запишіть і мене. Я Дробітько. А Стряпан записали?» Григорій Шкурат висловився більш розлого: «Мені вісімдесят років. Я все життя пропрацював у «Сільгосптехніці». І ще такого безпорядку не бачив»… Співробітники банку повідомили, що до списку перших щасливчиків потрапили ті, хто має на рахунку менше тисячі гривень. Коли почнуть отримувати гроші ті, хто в свій час поклав на зберігання більші суми, невідомо. Така звістка хоча й не викликала голосного протесту, але й ентузіазму не додала. Залунали репліки: «Крутять нашими грошима в банку». Одразу з’явився список, у якому почали розписуватися. Нібито то був лист до прокурора Кобеляцького району із проханням розібратися в ситуації. До цього, за словами старожилів черги, були прийняті звернення до голови і заступника райради, голови РДА, фракції БЮТ у райраді, начальника КРУ і ще Бог знає до кого. Після оприлюднення прізвищ отримувачів грошей, вони зайшли до приміщення і розташувалися біля одного із віконець. Зайшли в операційний зал й інші люди. Одні здійснювали комунальні платежі, інші просто чекали в надії на те, що Фортуна посміхнеться і їм. Адже могла надійти інформація про тих, хто отримуватиме гроші наступного дня. А через кілька хвилин з’явилися в банку і міліціонери. Приводів для їх втручання не було. Обстановка в залі панувала доволі спокійна. Лише одна жіночка агітувала і закликала, критикуючи всіх і вся. І раз по раз повторювала: «Віддайте мені мою тисячу». Іншим інцидентом можна назвати епізод, коли пролунав телефонний дзвінок і до слухавки покликали автора статті. Керуюча комсомольською філією Ощадбанку під час телефонної розмови заборонила фотографувати в приміщенні. Погодившись з її вимогою, водночас задаю запитання: «Чи почнуть виплачувати гроші і в сільських відділеннях банку по Кобеляцькому району?». Відповідь: «Невдовзі почнуть». Час тягся довго. Годинникова стрілка вже фіксувала двадцять хвилин на одинадцяту, а грошей ніхто так і не отримував. Це пояснювали збоєм у комп’ютері. Люди погоджувались і продовжували чекати. Не маючи часу на подальше чекання, пробую домовитися про інтерв’ю із майбутніми власниками повернутих грошей. Фотографуватись відмовляються всі. Поговорити погоджується лише Жанна Біліченко, яка була п’ятою серед одинадцятьох. Вже наступного дня Жанна Біліченко розповіла, що комп’ютер запрацював буквально через десять хвилин після мого від’їзду. І вже за годину всі одинадцять чоловік отримали свої гроші. Для цього їм довелося ще по п’ять разів розписатися у трьох відомостях. Гроші отримували різними купюрами. І по сто, і по п’ятдесят, і по двадцять гривень. Куди пенсіонерка витратить отримані гроші? На це запитання вона, зітхаючи, відповідає: «Хіба то проблема – знайти куди приткнути ті кілька сотень. Ліків собі куплю, дров дочці для опалення. Так вони і розійдуться. І буду чекати 2009 року, адже маю ще дві книжки, а з них грошей не дають». Того ж дня ми побували і в бутенківському відділенні Ощадбанку. Там черги не було взагалі. Коли надійдуть гроші - касир не знала. А в Кобеляках у середу продовжили видачу компенсацій. Їх отримали… чотири чоловіки.
Ігор ФІЛОНЕНКО
P.S. У четвер видачі вкладів у Кобеляках не було. Натомість з’явилися керівники обласного відділення Ощадбанку.
Головна 
