Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Ось і докотилася до нашого тихого провінційного району хвиля традиційних для сучасної України міжконфесійних конфліктів. Електронні ЗМІ частенько повідомляють про те, як ділять між собою церковні будівлі, землю та прихожан священики православної церкви Московського і Київського патріархатів, греко- і римокатолики. Але все те відбувалося десь далеко – у Львові, Вінниці, Києві. Найближче – у Полтаві. У нас же донедавна все було спокійно. Одні будували свої церкви і наставляли на путь істинний своїх вірян, другі – своїх. Одні ходили із релігійною літературою по домівках, інші влаштовували музичні проповіді в будівлі управління агропромислового комплексу. І всім всього вистачало – і будівель, і прихожан. Та раптом почалося. Тривожний сигнал надійшов із Бутенок. Там нібито виникла суперечка щодо власності між громадами Української Православної церкви Московського і Київського патріархатів Привід для конфлікту – спір за будівлю колишнього магазину споживчого товариства. У вівторок на 11 годину ранку була призначена сходка жителів села, які входять до релігійної громади Київського патріархату. Її організував священик Дмитро Кулічковський. Сходка відбулася. Коли ми об 11 годині прибули до Бутенок, то біля будівлі церкви святого Пантелеймона побачили лише двох депутатів районної ради від «Нашої України» Андрія Дубину та Анатолія Хорішка. Вони теж прибули на сходку по запрошенню Кулічковського. Постоявши кілька хвилин біля зачинених дверей храму, депутати і журналісти зрозуміли, що жителі села збираються в іншому місці, і вирушили до сільради. Біля неї було людно. Близько чотирьох десятків сільчан чекали початку сходки і жваво обмінювалися між собою враженнями. Дехто із людей в досить категоричній формі заявляв: «Ніхто нас із церкви не вижене, ми її відстоїмо». Швидко стало зрозуміло, що не всі присутні знають справжній сенс конфлікту. Частина людей вважали, що представників громади Київського патріархату взагалі виганяють із села. Лунали докори і на адресу нинішнього очільника сільради Валентини Дриги, яка нібито сприяє цьому процесу. Доки внизу громада думала-гадала, що ж відбувається, на другому поверхові сільради поважні особи із документами в руках розбиралися в тому, що вже насправді відбулося. В розмові брали участь виконуюча обов’язки сільського голови Валентина Дрига, депутати Хорішко і Дубина, Дмитро Кулічковський і бутенківський священик отець Василь. В цілому обмін думками і аргументами відбувався досить спокійно і температура емоцій не піднімалась за межі кипіння. Про що ж говорили того дня між собою релігійні та політичні діячі, і що ж вдалося зрозуміти нам, журналістам. Вдалося зрозуміти те, що в Бутенках спрацював пусковий механізм бомби сповільненої дії. Бомби, запущеної дуже давно, ще в 2005 році. Саме тоді Дмитро Кулічковський і частина бутенківської релігійної громади прийняли рішення про перехід під юрисдикцію Київського патріархату. «Ехо Кобеляк» писала про цю подію. Той же Дмитро Романович разом з парафіянами займався і ремонтом занедбаної будівлі, яка належала збанкрутілому бутенківському споживчому товариству. Керівництво якого дозволило парафіянам розташуватися в будівлі. Та розуміючи, що чуже - то чуже, а краще мати власне, Кулічковський спробував викупити приміщення. І досяг про це згоди з кооператорами. Вони попросили за будівлю близько 4 тисяч гривень. Дмитро Романович почав сплачувати цю суму. Щоправда, частинами, і дуже невеликими. Встиг заплатити лише 420 гривень. І чи цей процес набрид керівництву споживчого товариства, чи з інших причин, але кооператори раптом передумали продавати будівлю. І навіть повернули священику гроші. Щоправда, не 420, а 400 гривень. Повернули - то й повернули. Будівля залишалась у власності споживчого товариства із керівництвом в Кобеляках (бутенківське вже «спочило з миром»), в ній проходила релігійна служба, збиралися віруючі. З’явився у Бутенках навіть свій священик, отець Василь. Аж ось влітку 2007 року біля церкви з’явилися співробітники бюро технічної інвентаризації. І почали робити свої виміри. Працівники сільради поцікавилися, з чим пов’язані ці роботи і хто є їх замовником. І почули у відповідь, що виготовлення технічного паспорту замовили представники Полтавської єпархії. Але Московського патріархату. Тоді ще просто секретар сільради Валентина Дрига зв’язалася із Світланою Хмілевською і запитала, що є підставою для таких дій. Виявилося, що нею є акт безоплатної передачі будівлі між споживчим товариством і Полтавською Єпархією. Якимось шостим чуттям зрозумівши, що справа «пахне гасом», виконком Бутенківської сільради відмовився видавати документи на право власності. Чиновників насторожило, що будівля нібито належить кооператорам, а документи на неї замовляють служителі церкви. І сільські депутати разом із виконкомом порекомендували зацікавленим сторонам звертатися до суду. Що ті й зробили. І 14 січня 2008 року Полтавський Господарський суд прийняв рішення передати будівлю Полтавській Єпархії. А як же Дмитро Кулічковський і його громада Київського патріархату? За словами Дмитра Романовича, він про суд нічого не знав і його туди ніхто не запрошував. Між тим, минув вже навіть термін подачі апеляції. Дмитро Кулічковський говорить, що подасть касаційну скаргу в Київ. Але тямущі люди говорять, що якщо в цій справі будуть розбиратися лише юристи, а не політики, то… То, як кажуть, дожени та пхни. Поїзд вже давно поїхав. Між тим, в цій історії є ще два цікавих нюанси. Пролити світло на які можуть лише в споживчому товаристві. Про те, що в свій час кооператори передумали продавати будівлю Кулічковському, ми вже написали вище. Та виявляється, згодом вони передумали безоплатно її передавати і Полтавській Єпархії. І навіть прийняли рішення з цього приводу. Але гроші в сумі 1313 гривень, сплачені Єпархією в якості податку на додану вартість, кооператори церковникам не повернули. І, можливо, саме через це суд і визнав за Московським патріархатом право власності. А найбільш пікантним нюансом є те, що голова райспоживспілки Світлана Хмілевська, яка то віддавала будівлю, то повертала, є колегою Дмитра Кулічковського по фракції НУ-НС в Кобеляцькій районній раді. А чим була викликана така непослідовність, ми спробуємо дізнатися особисто в неї. А от що робити простим людям, віруючим? Ті з них, хто ходив до «київської» церкви, фактично залишились без храму. До 2008 року конфліктів на міжконфесійному ґрунті ні в Бутенках, ні у всьому районі не було. Дай Бог, щоб вони й не відбувалися. Для цього розуму і порядності повинно вистачити перш за все священикам і представникам влади.
Головна 
