Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Чергова сесія депутатів Комендантівської сільської ради видалася дещо незвичайною. Того дня в кабінеті сільського голови Неоніли Шпорт ледве місця вистачило, щоб вмістити всіх присутніх. А тривалість сесії значно перевищила заплановані три години. Місцеві депутати зізнавалися в кулуарних розмовах, що тут буває надзвичайно рідко. А присутність на зібранні журналістів і одразу чотирьох депутатів райради – це взагалі унікальний випадок. Що ж викликало такий небувалий ажіотаж? Адже Комендантівська сільська рада є типовою для Кобеляцького району. Земля тут хоча й родюча, але не «золота». До Києва ж чи іншого мегаполісу дуже далеко. Немає тут і водоймищ, поблизу яких стало модно будувати котеджні містечка, навряд чи тут знайдуть і родовища корисних копалин. Не фіксувались в цій місцині і якісь надзвичайні події, що потребують втручання представників влади вищого рівня. І раптом – така увага до Комендантівки. А причина проста і незвичайна одночасно – діяльність сільського історично-етнографічного музею. Адже саме на цій сесії повинні було вирішуватись питання про його фінансування. В самій комендантівській владі однозначної думки з цього приводу не було. Саме тому й висадився в селі такий представницький десант в складі депутатів-бютівців. На підмогу місцевому жителю Володимиру Білоуську приїхали Микола Гергенкоп, Григорій Журавель, який очолює районний відділ культури, та Василь Мірошніченко, начальник відділу управління майном районної ради. Та перед початком сесії гості із району мали невеличку екскурсію по селу. Володимир Булоусько продемонстрував колегам-депутатам гордість Комендантівки, відому всій Україні унікальну піраміду, яка з’явилася на тамтешній землі майже 150 років тому завдяки тодішньому очільнику повітового дворянства Олександру Білевичу. Взагалі подібних споруд в Україні три. Крім Комендантівки схожі піраміди є у Пирятинському районі та Севастополі. Але Комендантівка явно виділяється із цього переліку. Виділяється, перш за все, своїми розмірами (вона втричі більша за дві інші) та історією. Якщо у Севастополі та на Пирятинщині піраміди виконували функцію лише усипальниці, то в Комендантівці споруда слугувала ще й церквою. Відновленням церкви вже кілька років і займається Володимир Білоусько. Займається самовіддано, віддаючи цій справі кожну хвилину вільного від роботи часу. Якщо гроші, котрі вклав у церкву Білоусько, ще можна помітити, то душевні сили і нерви, покладені на дуже шляхетну, але важку справу, ніякому виміру не піддаються. Так працювати можна лише щиро люблячи свій рідний край, свою малу батьківщину. А ось Алла Бабець вирішила по-іншому виявити свою любов до Комендантівки. Вже кілька років поспіль вона опікується сільським історично-етнографічним музеєм. Потрібно відзначити, що експозиції, представлені в цьому закладі, розташованому у місцевій школі, приємно вражають своїм багатством і різноманітністю. Особливо колекція, яка представляє побут українського села. Для багатьох сьогодні такі слова як «тиковка», «макітра», «терниця», «прач», «метушка», «рубель» (не грошова одиниця) є незвичними і малознайомими. А вони ж, ці предмети, були обов’язковими в кожній українські хаті сто років тому. Такими ж як нинішні кухонні комбайни, пральні машини та мікрохвильові печі. Є в музеї і жорна, ступи, цепи, серпи – типовий сільськогосподарський інвентар, є кінська упряж. Зрештою, важче сказати чого там немає. Не менш широко представлена в музеї і експозиція, присвячена історії Комендантівки. Звичайно ж, найбільше уваги приділено двом найзнаменитішим людям, пов’язаним із цим селом – Олександру Білевичу і його не менш видатному нащадку, академіку НАН України, професору, доктору технічних наук, всесвітньовідомому фахівцю і галузі матеріалознавства, гірничої справи і механізму твердого тіла Миколі Новікову. Вихідцями із Комендантівки є і колишній голова Держплану УРСТ Антон Кочубей, диригент і художній керівник львівського хору Василь Кочубей, правознавець Павло Полежай. Почесне місце відведене і куточку, який інформує про краєзнавця Андрія кочубея. Це саме та людина, яка у 80-их роках минулого століття змогла відстояти комендантівську піраміду, не дала знести її з лиця Землі. Знайшлося місце і для світлин та розповідей про колишніх фронтовиків, про кращих трударів – чабанів, доярок, трактористів, тваринників. Вже зараз в Комендантівському музеї можна проводити повноцінні годинні екскурсії. А експонати ще прибувають і прибувають. І дві шкільні кімнати вже стали затісними для закладу. Та й відвідують їх поки що лише школярі. За допомогою них та пожертвувань, які збирає Алла Бабець, музей і утримується. Алла Анатоліївна разом із Володимиром Білоуськом задумали викупити одну із сільських хат-пусток і перенести музей туди. В надії на те, що туристи, які приїжджатимуть до знаменитої піраміди, відвідуватимуть і місце, де зібрана вся інформація про село. Саме тому настав час виходити на більш серйозний рівень. В зв’язку з цим і звернулася Алла Бабець до сесії сільради із проханням прийняти спеціальну програму, яка дасть змогу фінансувати заклад. Будівлю для нього пообіцяв за спонсорські гроші придбати Володимир Білоусько. Але потрібні додаткові кошти для організації переїзду експозиції, ремонту, облаштування, зрештою, щоб платити хоча б мізерну зарплату людині, котра всім цим опікуватиметься. Не всі депутати сприйняли ідею про прийняття програми з однаковим ентузіазмом. У декого було інше бачення щодо того, куди можна направити гроші із скромного сільського бюджету. Який, до речі, затвердили на 2008 рік у сумі 326 тисяч гривень. Із яких 155 тисяч становить дотація. Дійсно, «дірок» у бюджеті вистачає. Потрібно і клуб, який руйнується, утримувати, і ФАПи найнеобхіднішим забезпечувати. Говорили депутати на сесії і про гостру потребу у відновленні вуличного освітлення. А все ж це - гроші, яких катастрофічно не вистачає. Тому й дискусія навколо розгляду спеціальної програми та її можливого прийняття розгорілася не на жарт. І, не факт, що вона була б прийнята, якби не «десант» районних депутатів. Вони вели себе дуже коректно, постійно наголошували, що не мають права давати вказівки своїм сільським колегам, але настійливо прохали підтримати пропозицію про прийняття програми. Василь Мірошніченко пояснив, що в такому разі виконком сільради матиме законні підстави фінансувати культурні проекти. А Григорій Журавель навіть пообіцяв сприяння районної влади. Справа в тому, що в разі виконання кількох умов вже через рік комендантівський музей може перейти під опіку відділу культури. І з цим фінансове навантаження на худенький сільський бюджет буде зняте. А музей залишиться. В Комендантівці і назавжди. Взявши до уваги всі ці аргументи, сільські депутати дали свою згоду на прийняття програми. Але грошей під неї вони ще не виділяли. А вони з’являться, якщо районна влада виконає одну свою обіцянку. Та це – інша історія. Фінал якої стане відомим на черговій сесії райради.
Головна 
