Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
«Ми нікому непотрібні, забуті і всім до нас байдуже» - такі слова довелось мені почути від літньої жінки, яка тремтіла від холоду на автобусній зупинці, що поруч з Кобеляцькою ЦРЛ, чекаючи автобуса у напрямку Свічкаревого, щоб «добратися додому» у Котовське. Нам було з нею по дорозі, та й час дозволяв поговорити. Почалася розмова із звичного питання : «Дитино, скажи котра вже година? Хоч би ж не запізнювався автобус, бо ще ж треба чимось добратись у Котовське, додому», - а далі, тяжко зітхнувши, стала розповідати і про свою нелегку життєву долю, і про село, яке було колись «живим», і про всі труднощі сьогодення, а найбільше, жінка бідкалася, як же їй доїхати в своє село. «Знаєш, нам же, стареньким, щоб в Кобеляки приїхати - це так, як козакам по сіль сходити - по зорях і пішки. Молоді то швидше добираються, а ми, старі, кому потрібні, як попостоїш на трасі, доки хтось зглянеться і підвезе, і руки мліють, і ноги відбирає ….», а далі - зітхання, смуток в очах і сльозинка, яку старенька змахнула почервонілою від холоду рукою. Я стояла, слухала її, а в уяві, немов калейдоскоп, змінювались картини то її молодості, трудоднів і свят «під гармошку», уявлялось тодішнє та теперішнє її життя – закутана хустиною, промерзла, з двома сумками, які хто знає як, але треба, подолавши кілометри, «дотягти» додому, сподіваючись, що «хтось зжалиться над старенькою і підвезе хоч трішки». Час плинув. Мимо проїжджали машини, але й справді, на помах руки старенької, в якому вже було не просто «Зупиніться», а «Благаю, зупиніться» ніхто не реагував. Того дня раніше ніж звичайно приїхав автобус, чи може й не приїхав зовсім, що нерідко трапляється. Але нам все-таки пощастило зупинити добродушного водія, який уже по дорозі, коротенько прослухавши про «добирання старенької додому» зголосився Довезти її до самої хвіртки. Мені потрібно було доїхати до Бутенок, тож я вийшла раніше, а вона поїхала далі. Я подивилась їй услід, і пораділа, що хоч сьогодні старенька «не йтиме по зорях і пішки». А завтра ??? А інші ж «котовчани» як??? Автобуса – немає. Таксі там немає. Власна машина не в кожного. Як??? Неприємно стало на душі, тяжко й болісно. Зараз пора прийняття і затвердження місцевих бюджетів.Тож можливо, прочитавши мого листа, місцева влада передбачить і включить до свого бюджету кошти на вирішення «котовської проблеми» з кодовою назвою «Чумацький шлях», чи хоч би згадає, що в Котовському ще живуть люди, і їм потрібно і в лікарню, і на базар, і в «пенсійний», і т.д., і що маленькі села – це не «дикі, безлюдні острови», мимо яких лише «пропливає» транспорт...
Головна 
