Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Дійсно, Володимиру Катишкову (стаття «Боріться – поборете» №6 «Ехо Кобеляк») дуже пощастило, що він виграв суд. В цьому велика заслуга свідка Юрія Ситника, який пройшов весь процес до кінця, не злякався, що до нього приїдуть відрізати будинок від електропостачання, як це робиться в таких випадках. Також велика заслуга і юриста, який складав позовну заяву. Бо заяви бувають правильні і неправильні. Також у справі Катишкова певну роль відіграла «процентовка». У нас, як ви знаєте, все вираховується відсотками – рівень приросту і смертності населення, рівень боротьби зі злочинністю, кількість намолоченого зерна, кількість проведених абортів за поточний період цього року в порівнянні з поточним періодом минулого року. Наприклад, міліція рапортує, що розкриття злочинності в цьому році збільшилось на 13,5 відсотка. Що таке 0,5 відсотка? Це значить, що є скоєний злочин, є злочинець, але він в дорозі, біжить, його ще не наздогнали? Оце і є ті 0,5 відсотка, яких не вистачає? Або другий приклад – лікування. В лікарні лікувалося 100 хворих. Це – 100 відсотків. Один став інвалідом, другий помер на операційному столі. Це два відсотки. В першому випадку – записали, що батьки втекли з хворою дитиною з лікарні. В другому випадку записали, що хворий помер від серцевої недостатності, але ж насправді він помер від передозування наркозу. Інші 98 хворих вилікувались. Що ми маємо – лікування було проведено на 100 відсотків. Всім хворим правильно. Отакі відсотки. Тепер повернемося до суду. Наприклад, в Кобеляцький чи якийсь інший суд надійшло 10 заяв про порушення прав споживачів. Із них одна - Володимира Катишкова. Тут ніде не дінешся – є свідки, висновки експертів, позовна заява «правильна». Треба розглядати. Це мінімум п’ять судових засідань і мінімум моральної шкоди. Кожне судове засідання – це стрес, який в подальшому може трансформуватися в інсульт, інфаркт, цукровий діабет. Судам негласно надається розпорядок – за певний період розглянути певну категорію справ. Є справи, які розглядаються дуже швидко. Це справи, де стороною виступає прокуратура. В таких випадках суддя не прискіпується ні до «правильності» позовної заяви, ні до достовірності доказів, які надає прокуратура. Рішення в 99,9 відсотках приймається на користь прокуратури. Позови приватних осіб розглядаються роками. На мою думку, це створюється штучно. Я бачив і чув по телебаченню виступ голови Верховного Суду Василя Онопенка. Він говорив, що суди в Україні судять правильно. Що Верховним Судом затверджено 97 відсотків рішень районних та Апеляційних судів. Але Василь Онопенко забув сказати, скільки десятків тисяч рішень Верховного Суду щороку оскаржується до Європейського Суду і вони лежать там без руху роками, і тому складається така статистика, ніби Верховний Суд України - найбільш справедливий суд в світі. А скільки заяв громадян взагалі не приймається судами до провадження під різними приводами. Наприклад, суддя Зацеркляний В.К. декілька раз повертав мені позовну заяву до голови Полтавської обласної держадміністрації Валерія Асадчева, мотивуючи тим, що позовні заяви оформлені неправильно – перекручені і незрозумілі позовні вимоги. А в останній ухвалі написав, що заява повинна розглядатись по іншому Кодексу. І таких випадків на Україні сотні тисяч. Люди платять адвокату 100-200 гривень за заяву, суддя її повертає. Добре, якщо людина ризикне ще раз викинути таку суму, для того, щоб адвокат заяву переробив. Більшість же махне рукою. Де набрати грошей для адвокатів? Мною була подана заява до Кобеляцького суду до прокуратури Кобеляцького району. В цій заяві я посилався на ст. 97, 236 Кримінального кодексу України. Суддя Тесленко Т.В. винесла ухвалу, що заява не відповідає нормам Кодексу адміністративного судочинства, а повинна розглядатись по нормах кримінального судочинства – на що я посилався в своїй заяві. Ухвалу Тесленко Т.В. я оскаржив до судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області. Суддя Тесленко Т.В. все рівно направила заяву до Адміністративного суду Харківського адміністративного округу. Як бачите, суддя має право діяти по своїх «убєждєніях» і їй за це нічого не буде. Я направляв десяток скарг на дії суддів голові апеляційного суду Оніщенко В. Ці скарги складають в окремі папки, заведені на кожного суддю, і мір ніяких не приймають. В нас, як бачите, законом дозволяється знущатися над вами прокурорам, суддям, міліціонерам, чиновникам. І ніхто не несе ніякої відповідальності. Законом навіть передбачено – шкода, заподіяна громадянам посадовими особами, відшкодовується за рахунок державного бюджету. Тобто за наш із вами рахунок. Чиновник на суд приїжджає на службовому автомобілі, при цьому захищає його юрист тієї ж установи, в якій цей чиновник працює. Ніякого дискомфорту в зв’язку з розглядом справ у суду чиновництво не відчуває. Навіть прихильність суддів завжди на стороні посадових осіб. На судових процесах я спостерігав, як судді перед чиновниками випинаються, намагаються і мімікою, і жестами, і словами продемонструвати любов, взаємопорозуміння і дружбу до влади. В набагато гіршому становищі опиняються люди прості, бідні, знедолені, яких часто принижують, роблять їх дурниками і злодіями. До прийняття рішення розігрується спектакль – «Хороший начальник – кріпак поганий». Я вже неодноразово на сторінках «Ехо Кобеляк» розповідав про знущання влади над моєю сім’єю, зокрема про каліцтво мого сина лікарями. Справа з позовом до Кобеляцької лікарні вже більше року знаходиться в Козельщинському райсуді. «Розглядала» справу суддя Науменко Н.Д. Ця суддя, як з’ясувалося пізніше, діяла виключно в інтересах Кобеляцької лікарні. Науменко Н. не задовольнила жодного мого клопотання – не витребувала жодного документу, не викликала фахівців для консультацій. Весь час говорила мені: «Та нехай потім, нехай потім». Науменко Н. провела 8 засідань. Двічі я приїжджав – з’ясовувалося, що вона у відрядженні. Засідання відмінялись. На поїздки я витратив близько 500 гривень. На останньому судовому засіданні суддя Науменко Н. оголосила, що в неї закінчилися повноваження. Це значить, що розгляд справи починається заново і його вестиме інший суддя. Одним словом, показання свідків, відповідачів, які вони давали в судових засіданнях, які вела Науменко Н. не мають ніякої юридичної сили. Тепер весь процес повинен починатись заново. Тепер відповідачі, вивчивши мої аргументи, можуть змінювати покази, як їм вигідно. На останньому судовому засіданні, коли Науменко Н. опитувала основних свідків, із залу суду були відкриті двері в кабінет голови суду Самосьонка В., який межує із залом судових засідань. Я вважаю, що там знаходився працівник Козельщинської прокуратури і голова суду. Для чого це? Також щоб володіти інформацією, щоб протидіяти інтересам мого скаліченого сина. Які докази, скаже читач? Справу взявся розглядати голова суду Самосьонок В. На перше засідання суду прийшов помічник прокурора Козельщинського району Плахотнік О., для того, щоб захищати інтереси – вгадайте з трьох раз кого. Інтереси Кобеляцької ЦРЛ! Це не було б так смішно, якби прокуратура Козельщинського району не проводила так звану дослідчу перевірку по факту каліцтва мого сина, та цими прокурорами ще не прийняте остаточне рішення винуватості лікарів. Оце «захиснички», га? Який захист прав скалічених дітей?!! Чотири роки прокуратури ведуть «перевірку» каліцтва мого сина. Оце воно й «вилізло», чому так довго. Їм із самого початку хотілося захищати інтереси лікарів. В 2004 році Кобеляцька прокуратура призначила комплексну судово-медичну експертизу по перевірці «лікування» мого сина. Експертиза визнала, що «лікували правильно». Ця дія по призначенню експертизи пройшла «перевірку» через обласну прокуратуру, через Генеральну прокуратуру. Через 4 роки прокурор Козельщинського району Шевченко А.Г. заявив, що призначення експертизи незаконне, бо не було порушено кримінальну справу. Отже, експертиза недійсна. В червні 2007 року я подав позовну заяву до Київського районного суду Полтави про визнання недійсними висновків судово-медичної експертизи. Суддя Київського суду Кузіна Н. прислала мені ухвалу, в якій зазначила, що в моїй позовній заяві не вистачає доказів. Я надіслав їй заяву з усіма доказами. Через два тижні суддя Кузіна Н. надіслала мені нову ухвалу, в якій вказала, що моя заява не відповідає Цивільно-процесуальному кодексу. Я оскаржив це в Апеляційний суд Полтави. Цей суд підтвердив, що моя заява «правильна». Потім бюро судмедекспертиз подало заяву на мою заяву до Апеляційного суду по нововиявлених обставинах, що я утаїв «обставину». Апеляційний суд знову підтвердив, що моя заява правильна і нічого я не утаїв. А тим часом… Пройшло вже вісім місяців, а заява моя розглядається. А ви кажете боріться. Між іншим, мені в Кобеляцькому РВ УМВС надали рішення суду по справі, можливо ви пам’ятаєте, по факту крадіжки в кобеляцькій районній раді коштів в сумі 2202 грн. «одноразової допомоги малозабезпеченим». Як ви пам’ятаєте, все звалили на бухгалтера. Головуючою по справі була голова Кобеляцького райсуду Рожкова Н.М., а інтереси держави представляв прокурор Панченко О.Г. Так от, в цьому рішенні вказується, що бухгалтер в судовому процесі заявила, що по вказівці голови районної ради вона знімала кошти на фіктивні прізвища громадян, які в раду навіть не зверталися із заявами про надання допомоги. За клопотанням бухгалтера ці обставини суд вирішив не досліджувати. Сторони цього клопотання не заперечували. Сторони – це зокрема прокурор Панченко О.Г. Виникає питання – чому, звідки, із-за чого така полюбовна згода? Хоча Панченко О.Г., як прокурор із певним стажем, усвідомлював, що без першої посадової особи, зокрема голови районної ради, такі питання, як виплата коштів та ін. не вирішуються, адже вона підписує всі платіжні документи. На мою думку, в даному випадку має місце виведення з-під відповідальності перших посадових осіб по причині дуже простій. Як заявив мені колись один прокурор: «Крупні дєла рєшаються без нас». Поступила зверху вказівка спустити справу на гальмах, знайшовши при цьому крайнього. І все – ніхто нічого не доб’ється. Такі от тонкощі «юриспруденції». Користуючись моментом, хочу повідомити своїх прихильників, «сочуствующих» мені. Всім трьом повідомляю, що хочу спростувати інформацію, викладену в статті «Стометрові димоходи для самодіяльного Матросова», яка була опублікована в «Ехо Кобеляк». Ігор Філоненко написав про Анатолія Кисіля, який обурювався, що я не прийшов до нього, щоб ознайомитись з документацією про ремонти інвалідам війни. Я звертався до Анатолія Миколайовича, щоб надав списки інвалідів, яким робили ремонти. То він мені відмовив, мотивуючи «таємницею». А щодо приписок при ремонті житла Капустянського В., я частково помилився. Але виходячи з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 4 січня 2008 року, майором міліції Пилипенком С.М. були виявлені приписки при проведенні ремонту житла інвалідам Великої Вітчизняної війни підприємцем С. на суму 2 тисячі 33 гривні. Але як з’ясувалося, добрий дядя С. використовував будматеріали з власного ресурсу та закупляв у фізичних осіб. Я не знаю чи є розписки в «дєлі» від цих фізичних осіб, у яких закуплялись будматеріали, але ж постанова прийнята. Я вважаю, що якщо по цьому «дєлу» написати ще з десяток скарг, то можливо до 2033 грн. «прислинять» ще пару-тройку тисяч. І тоді вже добрий дядечко С. буде продавати свій будинок, для того, щоб робити ремонти із «власного ресурсу», всім «провіряючим». До речі – і в однієї з посадових осіб трапилася біда. Відразу після трагедії до мене подзвонила її подруга і каже: «У неї така біда, як і в тебе. Ти пока нікуди не жалійся, ми все розглянемо». Пройшов час, біда зрослася, зачаїлася. І тепер вони мені знову показують, скалять «зуби». Так вони і житимуть від біди до біди. Які висновки із насписаного? Боріться – поборете? Тільки з цього може вийти «пшик» і друга група інвалідності, яку вам дадуть на 1 рік за подачку в тисячу гривень по великому знайомству, замість групи першої, яка вам «положена», як результат боротьби. Як підсумок вищесказаного – судді в Україні на всіх рівнях тотально захищають інтереси вузького прошарку чиновників і бізнесменів, а не робітників і селян. Доказом цього є заяви і обіцянки реформувати судову владу всіх кандидатів від всіх партій. Ці кандидати знають, на чому можна спекулювати. Але протягом 15 років нічого на краще для людей не змінюється. Для судів – так. Юлія Тимошенко підняла їм зарплату. І що з цього? Екзекуція українського народу продовжується. Ні для кого не є секретом, що Україна вже давно стала колонією Америки та Ізраїлю. На даний час діють добре відпрацьовані методи окупації, захоплення територій та знищення мирного населення. Ці методи дещо гуманніші, ніж ті, які застосовував Адольф Гітлер, але вони і дешевші. Зараз не потрібно окупантам нести затрати для вивезення робочої сили – знедолені самі їдуть в Європу, щоб прибирати лайно з-під європейців. Зараз не потрібно заганяти людей в газові камери – поздихають самі, хто від голоду, хто від неякісних продуктів, хто від розпачу і безсилля. Хтось від неякісної медичної допомоги, хтось накладе на себе руки від розпачу і безсилля. Зараз не потрібно посилати авіацію, щоб бомбити об’єкти – розберуть все самі, і розібрали вже – ферми, заводи, комплекси, бази. Зараз не потрібно присилати для управління своїх гаутмейстерів – всю роботу зроблять місцеві обранці, замордують, засудять, обкрадуть, принизять, заженуть в могилу. А в замін отримають – недоторканість, автомобілі, премії, нагуляють жир і потім витрачатимуть тисячі, щоб цей жир з них скачали, вернули їм «фігуру». Що хочеш, те й твори. Мета в окупантів одна – «вільна Україна». Україна без людей. Нехай «гомо сапієнс» будуть краще в землі, як добрива. І всі про це знають. Президенту посилають мільйони скарг – мір ніхто ніяких не приймає. Так само народним депутатам, Кабінету Міністрів, прокуратурі, Міністерству внутрішніх справ – посилаються вагони скарг. Результат той самий. Тож виходить, що мільйони людей брешуть? Їм що, нічого більше робити? Та ні!!! Це і є одна із складових знищення населення. І все це бачить і усвідомлює і Європейська спільнота, і «дружні» нам США, але ніхто ніяких мір не приймає. Бо основна мета – це земля, територія України, але без людей.
Головна 
