Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Гуцульщина, найзагадковіший куточок України, споконвіку хвилювала уяву дослідників. У пошуках її неоціненних скарбів гірськими крутими плаями свого часу мандрували такі відомі особистості, як Яків Головацький, Іван Вагилевич, Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Володимир Шухевич та інші першовідкривачі найглибших пластів багатющої гуцульської культури. За їх посередництва перед подивованим світом постали неперевершені зразки народної творчості: музичні інструменти, ужиткове мистецтво, дерев’яна архітектура. Істинний гуцульський фольклор, записаний ними, вражав невичерпним мовним багатством, оригінальністю сюжетів, оголеністю світовідчуття і світовираження. Та найцікавішою, на мою думку, була фіксація гуцульського, як модно казати нині, менталітету. Вроджена шляхетність, мужність, вірність даному слову, свободолюбство у найширшому тлумаченні цього слова, зневага до наживи і споживацтва – це лишень поокремі з тих якостей, які дозволили захопленим дослідникам називати гуцулів величними аристократами гір. Подорож в Яремче Яремче – населений пункт обласного підпорядкування, що знаходиться в 60 кілометрах від Івано-Франківська. Це місто – відомий кліматичний, туристичний, спортивний центр України, особливо із зимових видів спорту. Перша історична згадка про місто датується 1727 роком. Одного дня ми вирішили відвідати це курортне місто. Від села Лазещина до станції Яремче їхати потягом трохи більше години. По дорозі ми проїхали населені пункти Ворохту, Татарів, Микуличі. В місті Яремче зосереджено ряд пам’яток історії і культури загальнодержавного і місцевого значення. Окраса селища – оригінальна споруда «Карпатського краєвого музею визвольних змагань», церква Різдва Богородиці (ХVІІІ ст.), церква святого пророка Іллі (ХІХ ст.). Побували ми і на водоспаді Прибій, розташованому на річці Прут. З дванадцятиметрового мосту над водоспадом можна спостерігати, як ріка щосекунди скидає тонни води у створену самою природою тісну кам’яну чашу. Якщо вслухатись в мелодію звуків, то можна відчути музику сьогодення та відгомін минулих століть. В Яремче приїжджають туристи з різних куточків світу, щоб поближче познайомитися із культурою місцевого населення, отримати безліч задоволення від екзотичної природи карпатських гір, а також придбати різні оригінальні сувеніри.
Туристична родзинка Туристичним талісманом закарпатського села Лазещина стала молода олениця, яка минулої осені прибилася до цього населеного пункту. Невідомо, що привело її сюди – чи якась загроза, чи невдача, - але тварина, здається, зрозуміла, що серед людей безпечніше і надійніше, ніж у лісі. Селяни прийняли оленицю, назвавши її Оленкою. Вона вільно гуляє по селу, радуючи дітей і туристів. Місцевий люд підгодовує Оленку хлібом, сухарями, сіном, а в новорічно-різдвяний період часто перепадало їй і печиво зі святкового столу. Тварина любить бувати на дитячому майданчику та шкільному подвір’ї, викликаючи захоплення малечі. Директор Лазещинської ЗОШ Рахівського району Іван Бунтушак вбачає в спілкуванні учнів з твариною велике виховне значення.
Популярний маршрут Саме з Яблуниці (висота 973 м над рівнем моря) починаються маршрути на вершини Магури та Хом’яка. Тут відкриваються чудові краєвиди на Чорногірський хребет та Свидовець. А добиралися ми, туристи групи «Меридіан» Бутенківаської ЗОШ, на Яблуницю крутими полонинами та смерековими лісами. По дорозі зустрічалися самобутні дуже стародавні гуцульські хати, які розміщені подалі від цивілізації. Дерев’яні будівлі вражали своєю архітектурою. На подвір’ї таких гірських садиб багато сіна для худоби (вівці, корови, коні) та дрів для опалювальних печей і камінів. Електричне освітлення є далеко не у всіх будинках. Здавалось би, що жити так не сучасно і взагалі не можна, але по дорозі на перевал зустрічаємо новобудови і переконуємося, що східні українці (лівобережна Україна) думають зовсім по-іншому.
На Говерлу! Не той сильний, а той, що тримає удар (Народна мудрість) Зима… Особлива пора, коли гори скидають з себе зелений комуфляж і демонструють зовсім інші, позбавлені зайвих деталей ландшафти. Знайомі місця постають у новому вигляді, легкі влітку дороги перетворюються на важкопрохідні, а затяжні спуски у веселу розвагу. Взимку горами пересуватися значно складніше, ніж у решту сезонів – за день долається до 15 км. Крім того, зимою світловий день набагато коротший, аніж улітку, а погода змінюється дуже швидко. Справжній зимовий похід у Карпати – це пробивання стежки по пояс у снігу, важкий рюкзак, мороз і вітер, непередбачувані ситуації. Учасники мають бути достатньо загартовані, фізично і морально підготовлені. Складності маршруту повинен відповідати досвід туристів. Все це в повній мірі відчули на собі учасники зимового сходження на Говерлу в кінці січня 2008 року. Група складалася з дев’яти чоловік: шість туристів із Кривого Рога та троє полтавчан (Каплатий Владислав, Дзюбенко В’ячеслав та автор цих рядків). Керівником групи був призначений А.Теренін – досвідчений альпініст з Кривого Рогу, який вже побував на цьому маршруті. Треба відзначити, що із Лазещини до підніжжя Говерли відстань 9 км. І тому, щоб зекономити сили, було прийняте рішення про під’їзд автотранспортом. Вихід на гору розпочався о п’ятій ранку. Йшов невеликий сніг, температура близько восьми градусів морозу, вітер 5-7 м/сек. На пункті контрольно-рятувального загону нас попередили про можливі ускладнення погоди (туман, снігова буря) і записали наші мобільні телефони. В рюкзаки ми поклали все необхідне («у мандрівку беруть не те, що потрібно, а те, без чого не можна обійтися»), а в руки взяли лижні палиці. Снігу з кожним кілометром підйому ставало більше і більше. Кожну годину ми міняли направляючого групи та робили відпочинок. До світлової днини було більше двох годин, і тому шлях освітлювали ліхтариками. На висоті півтора кілометри над рівнем моря смерековий ліс почав рідшати, а сніг сягав до пояса. Треба сказати, що прогноз рятувальників почав справджуватися: видимість різко впала, а з кожним набором висоти вітер ставав штормовим. Ось уже і мала Говерла (1800 м) після чотирьох годин сходження. Невелика зупинка, перекус і нарада про подальше підняття на гору (2061 м). Мабуть тут всі в повній мірі відчули, що «ліпше небагато друзів, ніж багато грошей» та оцінили своє взуття, вітрові костюми і інше необхідне спорядження. Гора показала свій характер і те, що до неї треба звертатися на «ви». Вислухавши думки всіх, керівник вирішив, що можна продовжувати сходження. Відкриті ділянки гори добре провітрювалися і сніг зносило з гребня, тому снігу було небагато, але підйом став набагато крутішим. Дихати ставало все важче і важче, кожен крок давався нелегко. Але думки про вершину відстороняли на другий план всі труднощі. І ось при нульовій видимості і сильному штормовому вітрі група зупинилася на гребні, коли вже йти нікуди, крім на іншу сторону гори вниз. Пробували сфотографуватися та дзвонити про підкорення гори, але марно. Потрібно було повертатися і якнайшвидше добиратися до лісу. По компасу визначили основний напрямок спуску і рушили в дорогу. В такій ситуації важливо триматися групи, бо всі інші варіанти можуть призвести до трагічних наслідків. За зимовий період 2007-08 року гора забрала життя трьох мандрівників. Раптом із снігової бурі на нас вийшли люди, які блукали, на знаючи куди йти. Це були студенти із Харкова. Вони пішли за нами і буквально через годину всі учасники штурму підійшли до лісу. Снігу було багато, але вітер вже не дошкуляв. Пройшовши лісом ще з півгодини, ми натрапили на свої сліди. Радості харків’ян не було меж, та зізнаюсь, що і наша група не приховувала задоволення. В затишному лісі туристи зробили великий привал. Всі жалкували, що не було шампанського. Три години спуску пройшли непомітно. Розмови, фотографування, сплеск емоцій… Та на пункті рятувального загону ми все ж дізнались, що до вершини залишилося якихось сотні метрів. Прикро, та добре, що все закінчилося щасливо. Попереду ще є час для підготовки і повторного сходження на найвищу гору Українських Карпат – Говерлу.
Юрій ЩЕРБАКОВ, керівник гуртків Кобеляцької райСЮТур, с. Бутенки
P.S. В Кобеляцькому районі проживають два підкорювачі найвищої точки України – це керівники гуртків Кобеляцької райСЮТур Педан Сергій та Логвиненко Олександр.
Головна 
