Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Земельні питання були актуальними для України ще з сивої давнини. Землю українці не лише обробляли. За неї билися, лили чужу і свою кров, і навіть вбивали. А німці, в свій час, навіть вивозили дорогоцінний український чорнозем у свій фатерлянд. Збереглася актуальність земельних питань і до сьогодні особливо вони загострилися, коли селяни стали її власниками. Особливо після того, як рідна держава і рідні ж підприємці донесхочу «покидали», а простіше – пообдурювали своїх співгромадян під час всіляких приватизацій, заложень, вкладень, банкрутств банків і цьому подібних явищ. Довелося сьорбнути лиха і частині селян-орендодавців, які віддали свою землю в користування сільгоспвиробникам. Деякі із нових господарів не надто ретельно ставилися до виконання договірних зобов’язань в частині оплати. Платили сирою кукурудзою, ячменем вперемішку з насінням бур’янів або й взагалі «забували» про розрахунок. А селяни терпляче все це зносили. Терпіли і в силу одвічної звички українців до страждань, і в силу того, що й вибору особливого у селян не було. Та з часом все змінилося. Більш вимогливими, свідомими у своїх правах стали люди. Та й конкуренція серед орендарів з роками різко загострилася. Все більше й більше з’являється бажаючих орати, сіяти і збирати. До агрофірм, товариств, приватних сільгосппідприємств та фермерів, до яких в Україні вже всі звикли, почали приєднуватися і нові господарники. Вони прийшли з великих міст, з великими грошима і не меншими амбіціями. Різко заохотили до порпання в земельці і ціни на пшеницю, ячмінь, соняшник, ріпак, сою, які в минулому році як з «цепу зірвалися» і почали рости, рости, рости. Отже, працюючи на землі, нарешті стало можливо отримувати пристойний прибуток. Привабливішою вона стала й через близький початок її продажу – тільки-но там, в Києві, властьімущі розділять сфери впливу і заволодіють всією промисловістю, настане час битви за землю. І тому зараз орендодавці вже не віддають свої наділи будь-кому. Вони придивляються до господарів, торгуються з ними, вимагають для себе кращих умов оплати. І якщо людей щось не задовольняє, вони охоче йдуть на публічний конфлікт, голосно протестують. Яскравим прикладом такого конфлікту інтересів стала ситуація, яка склалася в селах Шенгури і Лучки. Місцеві землі вже досить давно орендує агрофірма «Лан», дирекція якої знаходиться в Києві. «Ланівські» поля засіяні, в основному, кукурудзою, практично вільні від бур’янів, за оренду паїв господарство розраховується, платить податки. Нібито все нормально, немає й приводу для виникнення конфліктної ситуації. Виявляється, є. Про проведення зборів пайовиків «ЕК» повідомили жителі Шенгурів, телефонуючи і на редакційний телефон, і на мобільники співробітників редакції. І хоча на той день у нас були зовсім інші плани, довелось відставляти їх на пізніше і мчати в Шенгури. О десятій годині ранку, часу початку зборів, біля будинку культури зібралися близько двох десятків чоловік. Ще з десяток бабусь зайняли місця у холоднючому залі. Між тим, пайовиків у «Лану» більше шести сотень. Та за годину зал заповнився, навіть з Лучок приїхала делегація. Приїхали в Шенгури на збори і голова РДА Олег Решетило, голова райради Володимир Жуков, районний депутат Наталія Коваль, котра народилась і живе в Шенгурах, спеціалісти управління агропромислового комплексу. Головуючий на зборах, керівник «Лану» Віктор Муха, одразу попередив присутніх, що вони є суто інформаційними. Через невелику кількість пайовиків зібрання не могло приймати ніяких рішень. Вірніше, приймати-то їх можна, а от чи матимуть вони законну силу… То вже питаннячко. Та, не дивлячись на таке попередження, збори розпочалися. Тривали вони дві години, були переповнені гарячими емоціями, пристрасними промовами. І серед всіх піднятих питань головним було одне – розмір плати за оренду землі. Та на початку Віктор Муха розповів про нинішній стан господарства. У 2001 році «Лан» заключив договори оренди із 418 власниками паїв, більшість з яких є жителями Шенгурів. Через кілька років віддали свої наділи киянам і 227 жителів Лучок. За словами Віктора Мухи, в період з 2002 по 2006 роки «Лан» працював зі збитками. Лише у 2006 році був отриманий невеликий прибуток. У 2007 році, в зв’язку із зростанням цін на сільгосппродукцію, прибутковість зросла. І потенційно «Лан» заробив 3 мільйони гривень. Але грошей цих поки що немає, адже ще потрібно продати ячмінь і кукурудзу, котрі знаходяться на зберіганні на бутенківському КХП. Якщо ціна на ці зернові виросте до 1200 гривень за тону, то сума прибутку може перевищити навіть заплановані 3 мільйони. Чи стане успішним 2008 рік? Про це керівник висловився дуже обережно. Лише зазначив, що ціни на мінеральні добрива виросли вже вдвічі, подорожчали паливно-мастильні матеріали і насіння. І прибуток можна буде мати, якщо ціни на продукцію аграріїв залишаться хоча б на рівні минулорічних. Підсумком виступу Мухи стала пропозиція платити по 2 відсотки від вартості паю в якості орендної плати. В грошовому еквіваленті це становить 842 гривні. До цього «Лан» платив 1,5%. Підсумок виступу директора «Лану» пайовики зустріли, м’яко кажучи, без ентузіазму. Гул невдоволення прокотився по залу. З місць залунали вигуки: «на менше, ніж 3 відсотки ми не погоджуємось». Дехто зопалу почав кричати: «Шість, шість відсотків платіть!» Одна літня жіночка з місця досить єхидно, але резонно запитала: «А з яких це пір приватні бізнесмени почали роками собі на збиток працювати?» І цим зірвала овацію в залі. Голова райради Володимир Жуков, який теж включився в дискусію, запропонував керівництву «Лану» забути про минуле, про поля, які визволяли від бур’янів і зосередитись на сьогоденні. Зокрема, він сказав: «У 1945 році теж країна в розрусі лежала. Але ж ніхто зараз не говорить про повернення трудоднів і життя в землянках. Зараз всі орендарі підвищують розмір плати за землю. На території Радянської сільради він, в середньому, становить 3,1%, Канавської – 2,29%, з щорічним підвищенням на 0,2 відсотка. Взагалі, ви могли б це питання і без зборів вирішити, щорічно підвищуючи розмір орендної плати». Підтримав його і голова РДА Олег Решетило. Він досить категорично заявив: «Ви єдині в районі, хто платить 1,5%. А от три мільйони прибутку я б на вашому місці вклав у розвиток Шенгурів і Лучок. Завоювавши довіру людей на цій землі, в наступні роки можна 100 мільйонів заробити». В кінці свого виступу голова РДА запропонував представникам «Лану» узгодити в Києві орендну плату в розмірі 3 відсотків від вартості паю і через тиждень зустрітися із селянами і повідомити про це. Було підняте питання і про борг за оренду, який виник ще у 2001 році. Тоді орендарі домовилися із селянами сплатити лише 50 відсотків від суми, вказаної в договорі. Причиною цього стало те, що «Лан» прийшов на шенгурівські землі лише навесні і не встиг «розкрутитися». Тоді селяни погодилися, а потім почали звертатись в прокуратуру. Яка, за словами людей, і пальцем не поворухнула, щоб їм допомогти. Представник ТОВ «Рудан-капітал», яке є засновником «Лану» Петро Космицький заявив про готовність виплатити борг 2001 року. Але йому одразу нагадали про індексацію, інфляцію та інші вже зрозумілі селянам речі. І заявили, що «Лан» винен кожному пайовику вже не 216, а 370 гривень. Керівництво «Лану» попрохало у селян місяць на роздуми. Пайовики і очільники району вимагали обмежити час для прийняття рішення тижнем, максимум двома. Потім жителі Шенгурів ще довго розповідали Олегу Решетилу та Володимиру Жукову про свої біди. Біля керівників «Лану» людей залишилось значно менше. І, здавалось, можна радіти. Та чи не зарано чепчики в повітря кидати? Єдність громади у відстоюванні своїх інтересів – це просто чудово. Підтримка влади – теж добре. Але ж суд, на жаль, на емоції уваги не звертає. А на таке абстрактне поняття, як справедливість – тим більше. А договори ж заключені на 10 років. Так що шенгурянам ще доведеться повоювати за свої відсотки.
Головна 
