Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 1 Нових за тиждень: 1 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Люди, які вибрали для себе нелегку фермерську працю, за визначенням повинні б бути індивідуалістами. Фермер, куркуль, одноосібник – у свідомості багатьох пересічних українців це слова одного змістового ряду. Та часто-густо реальне практичне життя в категоричній формі спростовує всі, навіть найрозумніші, теоретичні викладки. От і кобеляцькі фермери при ближчому знайомстві виявилися людьми не відлюдкуватими чи егоїстичними, а навпаки – товариськими і надзвичайно комунікабельними. Поїздку журналістів «Ехо Кобеляк» по селянських господарствах району організував голова районної Асоціації фермерів Григорій Казирід. А транспорт надали «легкі на підйом» керівники дрижиногреблянського «Відродження» та марківського «Анкору», відповідно Валерій Дрига і Сергій Таран. Як стало відомо під час поїздки, подібний обмін досвіду, в ході якого одні господарники приїжджають до інших, є у фермерів району традиційним. Цього разу було вирішено перевірити стан готовності до весняно-польових робіт у григоро-бригадирівських господарствах «Кристал» і «Ліс» та в солошинському «Шансі». Хоча, звичайно, «перевіркою» у звичному сенсі цього слова даний захід назвати не можна. Адже ніхто нікого не збирався ні карати, ні критикувати. За мету ставилося зовсім інше – в спокійній дружній обстановці поділитися важливою інформацією, порадитися, разом зробити якісь прогнози. І забігаючи наперед потрібно відзначити, що всіх поставлених цілей колеги-сільгоспвиробники досягли.
У них гуртове. Але не чортове Не знаю, хто придумав давно прислів’я про те, що «гуртове – чортове». Знаю лише, що стосувалося воно або колгоспної праці, або випадків, коли спільний бізнес розпочинали кілька учасників. В обох випадках нічим добрим справа не кінчалася. За задумом авторів прислів’я, звичайно. Та й реальне життя підтверджує – практично всі бізнесмени, які розпочинали разом, розбігались, тільки-но досягали якогось успіху. Та у кожного правила є свої винятки. Олександр Зубенко та Іван Лещенко якраз і є цими самими винятками, по-своєму унікальними людьми. У кожного із них є свої підприємства. У Губенка – фермерське господарство «Кристал», у Лещенка – фермерське господарство «Ліс». Починали працювати вони разом. І пройшовши десятиліття пліч-о-пліч так і не розсварилися, так і не стали конкурентами. Звичайно, бухгалтерія, рахунки в банках, печатки та інша офіційна атрибутика у них різні. Різні й люди працюють на тракторах і комбайнах. Але й насіння, й добрива, й дизпаливо фермери купують разом. Разом і шукають, де воно дешевше. Так же спільно, в гурті, і жнивують, а потім продають вирощене. Це, до речі, й вигідніше. Адже чим більший тоннаж збіжжя, тим дорожче його куплять бізнесмени. Ось так гуртом та разом і збудували кілька років тому Губенко і Лещенко величезний склад. Тоді ця будова обійшлася в чверть мільйона гривень. І ні Іван, ні Олександр одноосібно її б не осилив. А разом – все вдалося. І тепер мають де й техніку розмістити, і врожай зібраний від негоди сховати. А зараз в ангарі зберігається 180 тон селітри та тукосумішей, які невдовзі будуть внесені в землю, щоб влітку і восени віддячити щедрим врожаєм. Придбали фермери вже й паливно-мастильні матеріали, запаслися засобами захисту рослин. Взагалі Губенко та Лещенко, як і їх «перевіряючі» Дрига із Тараном, вже пережили той етап, коли «стаючи на ноги» думали лише про те, як кінці з кінцями звести. Знаєте, з приводу чого розгорілася у них дискусія при оглядинах новенького оприскувача «ОПК-2000»? З приводу того, чи раціонального його використовувати без системи «GPR». Ви знаєте, що це таке? Автор статті, наприклад, вперше почув, що кобеляцьких фермерів такі проблеми хвилюють. Виявляється, за допомогою такої системи вийшовши в поле і об’їхавши його, миттєво можна за допомогою супутника дізнатися розміри площі, на якій доведеться працювати і кількість робочого розчину, який потрібно використати. Ось так. Сучасні технології діють не лише в Німеччині чи Японії, а й у Марківці та Григоро-Бригадирівці.
Ще й який «Шанс» У фермерському господарстві «Шанс», котре обробляє солошинські землі, також звикли працювати в колективі. Головою господарства є Володимир Струк. Та Олександра Ткаченка важко назвати його помічником чи підлеглим. Швидше – компаньйоном. Ось так, в компанії почавши, як і всі, з кількох десятків гектарів землі, «доріс» «Шанс»до сотень. А потім… Потім одним махом був подоланий певний психологічний бар’єр і станом на сьогоднішній день в обробітку в господарстві Володимира Струка знаходиться 1200 гектарів землі. Техніки, щоб її вчасно зорати і засіяти, більш ніж достатньо. На «озброєнні» у «Шансу» три потужних «Т-150» з «краківськими» двигунами і вісім «МТЗ» та «ЮМЗ». Частина техніки придбана у минулому та поточному роках, тобто є новенькою. Поряд із «свіженькими» тракторами красується і сівалка «Кльон», котра теж ще поля не бачила. Нею солошинські господарі планують сіяти ярий ріпак. Готові до роботи і старенькі, але «бадьорі» сівалки «Супи». Пожалкував Струк, що ми не приїхали на кілька днів пізніше і не побачили новеньку американську сівалку, яка «доїжджає» до Солошиного. В дорозі і комбайн «Джон Дір». Так що, напевне, трішки злукавив Володимир Струк, коли зустрічаючи гостей подібкався: «Куди нам до вас, багатіїв, на наших землях не надто розженешся». Дійсно, землі у Солошиному супіщані, і не надто багаті на поживні речовини. Та придбана нова техніка, бадьорий настрій Струка, Ткаченка та робітників, котрі працюють у «Шансі» красномовно свідчать – можна успішно працювати і на бідних землях. До них лише праці і розуму потрібно докласти. Побачене і почуте в Григоро-Бригадирівці та Солошиному налаштовувало виключно на оптимістичний лад. Таки народжується в Україні справжній самодостатній середній клас. Це люди, які вже не бідують, не думають, як звести кінці з кінцями, але водночас не казяться з жиру, не дивляться на інших, як на бидло. Вони свої гроші не вкрали, вони їх заробили. А заробивши фінансову незалежність власними руками, не втратили відчуття колективізму, вміння разом працювати і відпочивати. У владу б таких людей. Але то вже – інша історія.
Головна 
