Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 1 Нових за тиждень: 1 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Назва нашої вулиці – Робітнича. Живуть на ній працьовиті люди, які вміють творити красу власними руками. Не можна не захоплюватися вишиванками Олени Потало, плетінням Світлани Іващенко, Галини Підопригори, Тетяни Решетило. А які квіти вирощують Любов Делія та Лариса Шовкопляс! Їх двори нагадують Нікітський ботанічний сад в мініатюрі! Подвір’я Івана Кучугури теж особливе: вздовж паркану – купи лози, бо мій сусіда займається лозоплетінням. З великою повагою ставлюся до майстрів, захоплююся їх вмінням, вправністю, тому й поспішаю суботнього дня на гостини до дядька Івана. Саме застала його за роботою. - З четвертої ранку працюю, - обізвався на вітання сусід. – Поспішаю виконати замовлення до жіночого дня… Кімната, де трудиться дядько Іван, - то справжня майстерня. Верстат для виготовлення стрічки з лози він зробив сам із старенької пральної машини. Поряд – прилад ручної роботи «щимілка», як сам називає – для обшкурювання верболозу. Цікавлюся : хто ж передав вміння працювати з лозою, виготовляти не просто потрібні речі, а витвори мистецтва. Може, батько, дід чи прадід зналися на цьому? - У сина молодшого навчився, - відповідає дядько Іван. Пригадує, як вони із Сашком (той навчався у п’ятому класі) рибалили. Поряд ріс верболіз. Нарізав хлопчина лози, а по приїзду додому розібрав старенький кошик, потім прутик за прутиком - сплів свій. Синову науку пригадав, як вийшов на пенсію. Часу вистачає, та й без діла не сидиться. Улюблена справа – то справжня насолода для душі, до того ж і матеріальна підмога. Дружина Ліна Олексіївна теж допомагає чоловікові. - Ми з дідусем удвох ходили по лозу, - приєднується до розмови онук Вадим. – Як одну гілочку зріжеш, то на тому місці виростуть три, так мені дідусь казав,- повідомляє хлопчик. Матеріал для роботи дядько Іван постійно заготовляє в одному місці. Акуратно вирізує кущі, а, дивись, через рік їх ще більше наростає. Однорічна лоза сягає до двох метрів. Уважно слухаю умільця, милуюся чудовим зразками його вигадливої творчості. Яка ж це копітка праця! - Верболіз якісний, як без листя, - розповідає майстер. – Заготовляти краще з пізньої осені і так до весни, доки немає росту. Пагони зберігає у сухому місці, перед плетінням вимочує у воді, щоб лозі надати гнучкості й еластичності. Виявляється, потрібно, щоб шелюг добре прокипів годину, а верболіз – чотири або й п’ять! - Найкращий – ротанг, - продовжує Іван Юхимович, - але він росте на берегах Тихого океану… Не дістатися заморських країв, але й наша новосанжарська земля щедра на природу, на талановитих людей, здатних дивувати світ красою. Ведеться так з діда-прадіда… Батько дядька Івана чоботарював, мама шила. Та й сини, Олег і Сашко, - хороші будівельники, старший до того ж столярує, молодший займається лозоплетінням. В оселі Кучугурів, як в музеї народної творчості : плетене крісло-гойдалка для внуків Вадика і Настусі, кашпо для квітів, цукерниці, вази для фруктів, кошики, короб для білизни, навіть ємкості для пляшок вина. Чимало виробів стали улюбленими речами багатьох жителів, гостей селища. Мали змогу побачити їх, познайомитись з майстром під час самобутніх свят – Дня сала, Дня селища. Побували його творіння і на першій Міжрегіональній виставці-турсалоні «Відпочивайте на Полтавщині». Свою майстерність Іван Юхимович не ховає «на дні скрині» - навпаки, щедро ділиться нею з тими, хто хоче навчитися справі. Особливо небайдужий до дітей, тому й поспішає щонеділі до районної станції юних натуралістів, що діє при Будинку дитячої та юнацької творчості, де керує гуртком «Захоплююче лозоплетіння». …Цю людину я знаю з дитинства. Нехай не вдалося йому зажити світової слави, та й не прагне він її. Але переконана – саме такі, як дядько Іван з вулиці Робітничої, відроджують Україну, бережуть нашу духовність, культуру.
Головна 
