Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 1 Нових за тиждень: 1 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Досить часто люди, далекі від полювання, в яких інстинкт чоловіка-годувальника давно і міцно спить, ставляться до мисливців із деякою настороженістю. Вони вважають всіх тих, хто полює на дичину, безжальними вбивцями, для яких незрозумілі такі поняття, як добро і милосердя. Нібито мисливцям потрібно лише єдине – вдовольнити спрагу крові, вибити, винищити все живе, що літає, бігає, плаває і рохкає в дикій природі. Насправді ж цей стереотип дуже далекий від істини. І справжні мисливці є такими ж милосердними людьми, далекими від кровожерливості. Я, маючи великий любительський досвід полювання, ще жодного разу не зустрічав на своєму життєвому шляху серед колег безжальних варварів, котрі зупиняються лише у випадку, коли скінчилися набої. І можу привести чимало фактів, які підтверджують це. Даний випадок стався не так вже й давно, теплої осінньої пори. Якраз повним ходом йшов переліт птахів у теплі краї. Особливо багато було тієї осені гусей. Їх кількість взагалі за останні роки різко зросла. Можливо, полювати на них стали менш інтенсивно, а можливо маршрути міграції гусей змінилися. Та в будь-якому разі, перелітні птахи стали не лише нагадувати про скорий прихід зимових холодів. Багатотисячні табуни гусей, сідаючи перепочити і підгодуватися на посіви озимих, почали завдавати їм відчутної шкоди. І тому мисливці, крім власне полювання, за сумісництвом ставали і охоронцями пшеничних полів. До речі, полювати на гусей зовсім не так просто, як може здатися. Це дуже обережні птахи. Як правило, спочатку на місце майбутньої посадки табуна прилітають кілька розвідників. Вони кілька разів облітають поле, щоб упевнитись у відсутності небезпеки. А вже потім, побачивши на землі своїх пернатих родичів, сідає весь табун. Знаючи всі ці премудрості, ми із моїм добрим товаришем приготувались до полювання. Для початку знайшли скошене кукурудзяне поле, на яке залюбки сідають гуси. І за день до полювання зробили на ньому кілька схованок, таких собі міні-куренів із бадилля кукурудзи. Того разу все йшло за звичним сценарієм. Ми приїхали на поле поряд із Дашківкою за кілька годин до заходу сонця. Це якраз той час, коли гуси прилітають підживитися. Залягли ми із Семеном Панасовичем у своїх засідках і чекаємо. Довго нудитися і мерзнути не довелося. Через якихось десяток хвилин над полем закружляли гуси-розвідники. А згодом на землю сіли сотні пернатих. Ми почали стріляти. Я вполював двох гусей, таким же був талан і мого напарника. Та виявилося, що він підранив ще й третього гусака. Ох і змокріли ж ми, ганяючись за підранком по кукурудзинню. Та зрештою спіймали птаха. І що б ви думали, зробив Семен Зозуля із своєю здобиччю? Думаєте, дорізав і засмажив? Та ні – помиляєтесь. Семен Панасович обробив і перев’язав рану і забрав гусака додому. Через деякий час я поцікавився долею підранка. І почув, що той майже одужав, живе разом із домашньою птицею і вважає себе ватажком нової зграї. А пізніше, підкорюючись інстинкту дикою природи, гусак все ж покинув оселю доброго господаря і відлетів. І зараз, коли бачу в синьому небі величезні табуни перелітних птахів, думаю: «А десь же серед них веде своїх товаришів і наш гусак». Чомусь я впевнений, що він став саме вожаком. І, можливо, згадує мисливців, які вміють не лише вбивати, а й рятувати.
Головна 
