Всього: 3485 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 0 Із них: Новачків: 1110 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 752
Є такий відомий, аж до банальності, вислів: «Світ тримається на диваках». Якщо розібратися в ньому глибше, то дійсно доходиш до висновку, що людей, здатних на гарні вчинки, на відкриття і подвиги, можна сміливо називати дивакуватими. Адже часто-густо вони нібито йдуть всупереч здоровому глузду, тенденціям часу і розвитку суспільства, навіть нехтують елементарним інстинктом самозбереження. Це вже потім, пізніше, про них пишуть книги, складають вірші і знімають кінофільми, а спочатку земляки, так звані пересічні громадяни, дивлячись на своїх неординарних сусідів, посміюються, а то й крутять пальцем біля скроні. В селі Червоні Квіти, що на Кобеляччині, живе сім’я Надії і Володимира Жовтяків. Вона також має серед декого з односельців репутацію дивакуватої. Чому? Та тому, що в 2007 році зважились Жовтяки на неординарний, як для українського сьогодення, вчинок. А саме – вони взяли на виховання дітей із спеціалізованого будинку-інтернату. І не одного-двох, а чотирьох дітлахів. І сталося це в сьогоднішній Україні, в звичайному, досить типовому в своїй бідності селі. А зважилась на цей вчинок звичайнісінька родина, в якій глава працює трактористом, а господиня – кухарем. Дивина та й годі! Це в США численні бездітні родини стають в чергу, щоб усиновити чужих діток. Там своя специфіка. По-перше, дуже багато американців не мають здатності до дітонародження, а по-друге, вони в абсолютній своїй більшості не мають матеріальних проблем. В Україні ж – все навпаки. Народжувати українці можуть, а ось потім… потім в результаті різних причин сиротинці заповнюються новими й новими юними вихованцями. Брати ж на утримання чужих дітей українці поки що не поспішають. Більшість земляків і власних, рідних дітей поставити на ноги не в змозі. Які у них статки? Особливо у селі. Та напевне не лише в статках, в грошах справа. Так Надія Жовтяк, до якої в гостину завітали журналісти «ЕК», категорично заперечує вирішальне значення матеріального фактора. Вона говорить: «Головне – любити дітей, а все інше є вторинним». У сім’ї Жовтяків, в принципі, є все. Вони мають великий, добротний будинок, прекрасно умебльований, з сучасною побутовою технікою. Чоловік Володимир з весни до пізньої осені трудиться у місцевого фермера, приносячи в сім’ю нехай і невеликий, але гарантований прибуток. Надія Степанівна до взяття в сім’ю прийомних дітей працювала кухарем. Крім того, в хлівах у Жовтяків мукає, рохкає, гелгоче і кудкудаче всяка живність. Тобто на хліб і до хліба в них було, є і буде завжди. Ось так, трудячись, виховали Надія і Володимир двох дітей, виростили їх і випустили в світи. Донька має власну сім’ю і живе в Полтаві, син також на порозі одруження, але залишився у Червоних Квітах. І все у Жовтяків нормально, здається – живи і радій. Та раптом почала Надія Степанівна якийсь дискомфорт відчувати. Говорить: Заходжу у величезну хату, а вона пуста. І якась незатишна без дитячого сміху. А взимку – взагалі каторга. Ну нічого робити, немає турбот. А лежати на дивані, втупившись у телевізор – це ж з глузду можна з’їхати». Ось так, щоб не нудьгувати, не скніти без роботи і турбот, і вирішила жінка взяти в сім’ю прийомних дітей. Чоловік Володимир спочатку був проти. Закликали подумати, перш ніж зважитись на такий крок, і батьки Жовтяків, котрі проживають поряд у Червоних Квітах. Але Надія Степанівна не з тих, хто змінює свої рішення. І розпочалася для Жовтяків складна і болюча епопея. Мова йде про збір паперів, потрібних для створення прийомної сім’ї. Майже рік збирали вони документи. Аж доки Надія Іванівна, образившись на кобеляцьких і полтавських чиновників, зателефонувала прямо в Київ. І виказала все, що думає. І сталося диво. Буквально за кілька днів всі погодження і узгодження були отримані. Про ту бюрократичну тяганину Надія Степанівна згадує із сердитими нотками в голосі: «У нашому відділі в справах сім’ї та молоді на мене дивилися, як на ворога народу. По-моєму, думали, що я на прийомних дітях нажитися хочу. Так брали б самі і наживалися». Сердита жінка на чиновників і сьогодні. За її словами, їм байдуже, як виховуються діти у прийомній сім’ї. За 9 місяців з моменту, коли Юля та Сергійко Горбаті та Оксана і Валерій Тимошенки стали членами сім’ї Жовтяків, ніхто так і не навідався в Червоні Квіти. Навіть вітальної листівки не надіслали на День Матері чи Новий рік. З Кременчука Автозаводський виконком вітає, із маячківської школи, котру відвідують діти, вже зараз цікавляться, де вони будуть влітку відпочивати. А з Кобеляк – анічичирк. Та в цілому Надія Жовтяк щаслива. Вона знову має турботу, котра їй в радість. Їй в радість допізна сидіти з дітками за уроками, в радість готувати сніданки та обіди для нової великої сім’ї. «А які вони в мене помічники, - хвалиться Надія Степанівна. – Вже й картоплю смажать, і яєчню вміють готувати, і в хаті приберуть, і білизну зняти допоможуть». Прощатися з журналістами вийшли всі. І залюбки фотографувалися разом – мама Надія і її Юлечка, Оксанка, Сергійко та Валерик. Такі рідні і такі щасливі. І зовсім не дивні, а навпаки – нормальні. Шкода лише, що не типові. … у відділі в справах сім’ї Кобеляцької РДА заперечили відсутність контактів із сім’єю Жовтяк. І навіть трішки образились на закиди Надії Степанівни. Та нічого – помиряться. Особливо в разі, якщо влітку діток відпочити на море відправлять.
Головна 
