Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Вислів, взятий в заголовок традиційної редакційної статті, був і є дуже популярним у вельми специфічному суспільному середовищі. Його полюбляли вживати російські інтелігенти часів хрущовської відлиги, а також люди, котрі побували у місцях позбавлення волі. Хоча цілком можливо, що виник він і не в середовищі дисидентів чи ув’язнених. Надто ж влучним і актуальним для всіх часів і народів є цей вислів. Не вір, не бійся, не проси. Гарний девіз і для сьогоднішніх українців, чи не так? Якби ж лише вони взяли його на озброєння. Якби ж… Та на жаль, більшість громадян багатостраждальної держави на ймення Україна воліють просити, боятися і вірити. Тільки не плутайте останнє з вірою в Бога. Чому українці вибирають страх, поклоніння перед сильними світу цього та віру в солодці обіцянки. Напевне тому, що так жити легше. Легше злякатися, заховатися у кущі, промовчати, витертись рукавом, аніж дати здачі, сказати правду. Легше попросити, принизитись, стати на коліна, дати невеличкого хабаря, аніж мати мужність відстоювати свою позицію. Легше вічно чогось просити – пільг, субсидій, дешевого газу чи кредиту, підвищення пенсії чи зарплати, аніж трудитися день і ніч «до сьомого поту», щоб ні від кого не залежати. Або вимагати свого кровного, вступаючи в поєдинок із сильними, нахабними і хитрими. Напевне це в нас, українців, в крові. Напевне все через те, що все нам давалось «на шару». А що, не так? Першу державу створили нормани, релігію принесли візантійці, сучасна незалежність взагалі, як сніг на голову впала. А інші народи, ті, що зараз сильні і могутні, за все це платили. І платили найстрашнішою ціною - кров’ю. Ми ж ні за що платити не хочемо. Боротися – теж. Ось тому, швидше за все, так і не дочекаються справедливості колишні працівники фабрики «Зоря», про проблеми яких мова йтиме в цьому номері «ЕК». Так і литиме сльози нещасна жінка зі Чорбівки, котра майже півроку чекає виплати страховки від однієї із компаній. Про цей випадок ми ще повідомимо. Як і напишемо та оприлюднимо чимало інших кричущих прикладів несправедливості із нашого сьогодення. А можливо, справедливості? Адже – віримо, боїмось і просимо.
Головна 
