Всього: 3486 Нових сьогодні: 0 Нових учора: 0 Нових за тиждень: 0 Нових за місяць: 1 Із них: Новачків: 1111 Продвинутих: 2363 Журналістів: 5 Модераторів: 3 Адмінів: 4 Із них: Чоловіків: 2733 Жінок: 753
Стаття «Ляпас», надрукована в попередньому номері «Ехо», на мою думку, є не тільки і не стільки ляпасом, даним громаді міліцією, як стверджує автор, а є ляпасом вандалів громаді. Не виправдовую працівників міліції, але хочу повідомити, що про відсутність металевої зірки-решітки на місці, де горить Вічний вогонь, мені повідомили 15.03.2008р. Я відразу зателефонувала черговому РВ УМВС. Як потім довідалася, мій дзвінок-заява був першим і єдиним зареєстрованим. Всім було чи то байдуже, чи важко повідомити міліцію. На мою думку, факт вандалізму не випадковий. Він є логічним віддзеркаленням ставлення влади і більшості громадян до героїчного минулого, яке зараз щонайменше «не модно» визнавати таким. Багато хто пам’ятає про недавній інцидент, коли на місці автобусної зупинки біля Вічного вогню влада надумала спорудити генделик без відповідного дозволу і проекту (навіть фундамент був закладений), але в зв’язку з протестами громади - передумала. Були, правда, громадяни, які таке будівництво підтримували, аби за пиріжками далеко не ходити. З часом сама зупинка, яка мала неохайний вигляд, була демонтована і, мабуть, здана в металобрухт. Ще восени я зверталася до керівництва міськради з запитанням про те, куди поділася зупинка і хоч якась, але лавочка? Мені повідомили, що на цьому місці буде збудована нова зупинка. Де вона? Чому люди, чекаючи автобуса, змушені сидіти на бордюрах ? Мабуть, хтось не втрачає надію все-таки збудувати генделик. Факт планування такого будівництва на Алеї Слави - це, якщо хочете, такий самий вандалізм, як і крадіжка зірки-решітки. Тільки в першому випадку комусь ситому все мало грошей, а в другому - комусь не вистачає на пачку цигарок, чи «дозу». Всім відома в Кобеляках історія про протиправне позбавлення житла мешканців будинку по Полтавській, 32. Окрім матерів малолітніх дітей і безробітних постраждав і інвалід Великої Вітчизняної війни С.Ісаков. А хто із депутатів чи владних чиновників відгукнувся, попіклувався про його долю, не дивлячись на заклики зі сторінок «Ехо»? Навпаки, дорікають, кажучи: «Скільки вже можна про того інваліда писати». Воно й зрозуміло. Сидиш взимку «на теплій печі», відкриваєш улюблену газету, а там знову про бомжуючого інваліда війни. Мабуть, по цій причині, побоюючись втратити рейтинг, газета не передруковує статті про нашого інваліда, тепер уже зі столичних газет. В своєму листі до тижневика «2000» Ісаков пише: «Скоро буде три роки, як я по злій волі місцевої влади, яка порушила Конституцію України і Житловий кодекс, виявився бездомним». Влада, замість вирішення питання по суті, веде інтенсивний пошук неіснуючих дружин і дітей інваліда. Мені, правда, не зрозуміло, з якою ціллю. Може, кобеляцький міськвиконком разом з прокуратурою вже внесли зміни до Житлового кодексу України і будуть тепер виселяти усіх, в кого є діти з квартирами, або колишні дружини чи коханки. Як на мене, то краще вже б закон земного тяжіння відмінили, може б більше користі було. Якщо влада дозволяє собі так обходитися зі священними, на мій погляд, місцями і ще живими інвалідами війни, то чому ми дивуємося, що молодь руйнує могили, кидає в Вічний вогонь порожні пляшки та пачки з-під цигарок. Це ж дитячі пустощі в порівнянні з долею людини. От недавно звернулася до мене жінка, ветеран війни і праці, яку один із чиновників міської ради обізвав, вибачте, «старою каргою». Ну і що далі? Ніхто ні на кого не скаржиться. А чиновник нахабно стверджує, що на нього наклеп зводять. Жінка ж вважає, що я можу їй чимось допомогти і вплинути на поведінку чиновника. Одна я, а один в полі не воїн. Не підтримують мене обрані Вами депутати. На таких чиновників потрібно подавати до суду, писати заяву в міліцію, все документуючи і підтверджуючи показами свідків. Ні про яку совість тут мови бути не може. А з інвалідом у влади проблема вийшла. Виявився він за національністю і менталітетом не українцем. Гідність людську має. Про таких людей не скажеш словами Тараса : « А ми дивились та мовчали, та мовчки чухали чуби, німії, подлії раби,..» Дав би йому Бог здоров’я витримати боротьбу за свої права, порушені владою заради чиєїсь наживи, і дочекатися перемоги.
РS: Чому такий висновок песимістичний щодо української нації? Та тому, що дивлячись на пасивність і байдужість кобелячан, і навіть їх «еліти», інколи переймаюся запитанням: «а може, жити «як всі» ? І сама собі відповідаю: «Ні, не дочекаєтесь!».
Головна 
