Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу України. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані стосунки все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки.
Це повною мірою стосується України, наявність корупції в якій визнано її політичним керівництвом, законодавчим органом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями.
В Україні у сфері протидії корупції зроблено досить багато – прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, розроблено спеціальну антикорупційну програму, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому злу, запроваджено систематичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції тощо.
Однак, ці та інші здійснювані в державі та суспільстві заходи не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Причин тому багато – як об’єктивних, так і суб’єктивних.
Одна з них полягає у тому, що протягом існування України як незалежної держави антикорупційні процеси не мали належного наукового забезпечення. Власне, на сьогодні проблему протидії корупції визначають три аспекти, співіснування яких є досить парадоксальним фактом:
• по-перше, вона є надзвичайно актуальною для соціального життя загалом і для юридичної науки і практики зокрема, що визнається і підкреслюється усіма;
• по-друге, про неї надзвичайно багато говорять політики, журналісти, інші категорії громадян;
• по-третє, вона характеризується низьким рівнем наукового дослідження, що не відповідає потребам антикорупційної діяльності.
Ця ж діяльність є комплексом правових, адміністративних, виховних та інших заходів, що здійснюються з метою забезпечення законності функціонування органів державної влади, професійного і чесного виконання службовцями своїх повноважень, недопущення встановлення корумпованих зв’язків, виявлення фактів корупційних діянь, притягнення до відповідальності винних осіб, мінімізації наслідків такого роду діянь, усунення причин та умов, які сприяють корупційним правопорушенням.
Слід також зауважити, що одними з основних причин та умов, що сприяють вчиненню кримінально-карних та адміністративних корупційних діянь, є неналежна кадрова робота, зокрема щодо перевірки ділових, особистих та моральних якостей кандидатів на зайняття посад державних службовців, працівників правоохоронних органів, суддів, співробітників державних установ, низький рівень правосвідомості населення, викликаний неналежною правороз’яснювальною, виховною роботою тощо.
Водночас, низький рівень оплати праці державних службовців, ситуація залежності певних управлінських дій – дозвільних, контрольно-наглядових, інформаційних, консультаційних, повідомних – від окремої посадової особи та переважання в адміністративних процедурах управління не системно-управлінських, а персональних і одноособових методів прийняття рішень, недостатня прозорість, відкритість, правова й громадська підзвітність, підконтрольність діяльності органів влади та конкретних посадових осіб – всі ці фактори в комплексному прояві та взаємодії створили системні умови для збереження й поширення корупції у відносинах громадян з органами влади.
Практика підтверджує таку закономірність: що складнішим є регуляторне середовище на центральному й регіональному рівнях – дозвільно-погоджувальні, митні процедури, оподаткування, оренди, землекористування – то більше підстав отримують представники органів влади для вимагання хабарів у тій чи іншій формі та вчинення інших корупційних дій.
 На даний час в Україні в цілому створена достатня законодавча база для ефективної протидії корупції, яка передбачає цілий комплекс правових засобів, застосування яких дозволяє притягти до юридичної відповідальності практично будь-яку посадову чи службову особу органів державної влади чи місцевого самоврядування, котра допустила те чи інше адміністративно чи кримінально карне діяння (бездіяльність).
Не останнє місце у здійсненні протидії корупційним проявам посідає і наша область.
Так протягом 2007 року правоохоронними органами області направлено в суди 164 протоколи, складені відповідно до вимог Закону „Про боротьбу з корупцією”. З них :
- Органами прокуратури області – 56;
- ГУ МВС України в області – 55;
- УСБ України в області – 41;
- Податковою міліцією - 12
Судами області розглянуто 157 протоколів, притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу 132 особи.
Найпоширенішими порушеннями Закону України «Про боротьбу з корупцією» стало вчинення винними особами корупційних діянь, передбачених:
• ст.5 ч.3 п.«г» Закону – надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень;
• ст.5 ч.1 п.«г» Закону – відмова фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисне затримування її, надання недостовірної чи неповної інформації;
• ст.1 ч.2 п.«а» Закону – незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
• ст.5 ч.1 п.«б» Закону – зайняття підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконання роботи на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).
Таким чином, переважну більшість становлять протоколи про порушення держслужбовцями та особами, уповноваженими на виконання функцій держави, спеціальних обмежень, спрямованих на попередження корупції.
Якщо подивитися на склад осіб, які притягуються до відповідальності за порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією», можна зробити висновок про те, що його вістря спрямоване на низові ланки державного апарату та місцевого самоврядування.
Аналіз стану виконання антикорупційного законодавства засвідчив певні проблеми, що виникають у застосуванні Закону України «Про боротьбу з корупцією».
Так особливо гострою залишається проблема оптимізації шляхів виявлення таких діянь і притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності, що через специфіку їх прояву становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень латентності корупційних дій та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспільно небезпечною.
 І наостанок. Ефективна боротьба з корупційними проявами не може бути здійснена в результаті разових і короткочасних акцій будь-якого ступеня активності та суворості на будь-якому рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень. Ця діяльність повинна базуватися на поєднанні профілактичних і репресивних заходів. При цьому пріоритетна роль має надаватися саме профілактичним заходам на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівні.