Рок-музикант, лідер групи “Акваріум” приїхав до Києва в рамках свого “Місячного туру”. На прес-конференції БГ розповів журналістам, що думає про протести ченців Тибету, політизування людей мистецтва і рок.

Вас називають батьком-засновником радянської рок-музики. А як би Ви охарактеризували сьогоднішню ситуацію з українським роком?

Ж*па! І не тільки в Україні. Рок помер, він розкладається. Він навіть вже не смердить, він давно вже знезаражений. Рок - це те, що грають у Кремлі. Все. Рок і Кремль йдуть разом, як масло і сендвіч, музикою останні 10 років рулюють голубі. Ніхто більше. Чому - незрозуміло.

Хороша музика - яка вона для Вас?

Коли вставляє. Якщо вставляє - значить вставляє. Ніяких питань.

Люди на пострадянському просторі дуже політизуються. Ви аполітичні чи активно цікавитеся політикою?

Я ніяк не можу збагнути, чим там можна цікавитися? Коли йде щуряча боротьба людей (я не говорю про конкретну країну, про конкретних людей або конкретну фракцію), як правило, борються люди сумнівних моральних принципів і сумнівного минулого. Якщо мене не цікавлять розборки між тамбовськими і рязанськими, то чому мене повинні цікавити розборки тих самих людей, тільки які знаходяться вгорі?

Я зараз з насолодою читаю про одного депутата, який довічно засуджений, - за все, за що тільки можна засуджувати. У мене відразу виникає питання: у нас всі депутати такі чи бувають інші? Я розумію, що, швидше за все, всі депутати такі. І не тільки в Росії.

Чи може людина мистецтва без шкоди для свого іміджу відкрито підтримувати ту або іншу політичну силу?

Люди мистецтва, якщо вони підтримують якусь політичну силу, то стають заангажовані. Якщо ви за мою партію - я за вас гратиму, якщо ви не за мою партію - я для вас грати не буду. Мені здається, це не терпить розбіжностей.

До аптекаря приходить білий і говорить: “Дайте мені ліки”. А він йому відповідає: “Ні, ви білий, я вам не продам”. Погано. Тому що аптекар всім повинен давати ліки. Лікар повинен лікувати всіх. Принаймні, так було раніше. Чим у даному випадку людина мистецтва відрізняється від лікаря? Вона не має права навіть думати про те, щоб когось підтримувати. Підтримуючи одних, вона стає проти інших. Яка вона на х*р людина мистецтва?!

З приводу іміджу. Я не зрозумію як слово “імідж” співвідноситься з мистецтвом. Якщо у людини є імідж, значить, вона торгує не мистецтвом, а собою. Значить, вона називається по-іншому.

Яка аудиторія приходить на Ваші концерти?

Як правило, в багатьох містах люди не дуже звикли ходити на концерти, тому вони приходять і до ладу не розуміють, що потрібно робити. Вони про всяк випадок сидять і не ворушаться. Це дуже добре, я цілком поділяю думку цих людей. Тільки нам важко: ми хочемо знати, у нас в залі живі люди чи не дуже. Коли люди виявляють зацікавленість в нас, то, звичайно, грати веселіше. Найвеселіше грати в клубах - ти бачиш, що люди живі.

А в Україні яка публіка?

Ніжна.

А Ви пам`ятаєте, як заробили свої перші гроші за допомогою співу і на що їх витратили?

Перші, присягаюся, не пам`ятаю. Свій перший концерт, який я пам`ятаю, звичайно, був безкоштовний. І в якийсь момент нам все-таки заплатили гроші - я не пам`ятаю. Але пам`ятаю, що у якийсь з перших концертів я одержав 10 рублів, і їх вистачило якраз, щоб добратися на таксі туди і назад до місця, де проходив концерт. І залишилося десь три рублі - це на трьох. На ці гроші ми випили.

Вам пощастило виступати на сцені Королівського Альберт-холлу Лондона - одного з найпрестижніших концертних залів Великої Британії. Які були відчуття?

Це честь до початку концерту і після концерту... Під час концерту - це концерт. Я вам присягаюся, що в селі Нова Кирєєвка концерт буде таким самим, як в Альберт-холлі. Але до цього відчуття того, що це офігенна честь і після - відчуття того, що це офігенна честь... Мені було дуже приємно.

Звідки виникла ідея стати радіоведучим? (БГ веде музичну передачу “Аеростат” на “Радіо Росії”).

В одному з інтерв`ю я мав необережність сказати: якби мені дали можливість вести передачу, я б, нарешті, протиставив цьому загальному г*вну, яке подають на радіо, хорошу музику, яку насправді перестали передавати взагалі, а не тільки у нас. Наступного дня мені подзвонив начальник радіо і сказав: “Хочете у нас вести передачу?” І мені нікуди було відступати. Я думав, що у мене нічого не вийде. Але коли я все-таки зробив першу передачу, зрозумів, що можу зробити другу, і подумав: півроку протримаюся. Третій рік закінчується і стає все цікавіше. До речі, в Харкові вона транслюється, а у вас ні. Мені здається, ви щось втратили.

На одному з концертів Ви сказали, що за Вашою бородою доглядають четверо японців. Чи правда це, і в яку суму Вам це обходиться?

Обходиться доволі дорого, але за це платить «Газпром». Але залишилося тільки двоє японців, тому що двоє вже померли від старості.

Не секрет, що Ви захоплюєтеся східною філософією і навіть зустрічалися з Далай-ламою. Яке враження він на Вас справив?

Я зустрічався з Далай-ламою двічі. Одного разу навіть була особиста аудієнція. Чарівна абсолютно людина, я його дуже люблю. Він дипломатичний геній. Я схиляю голову перед ним. Я зрозумів, що важливіше не ставити питання, а просто бути поряд з ним. Знання передаються без слів.

Як Ви ставитеся до нинішніх протестів ченців Тибету?

Моя особиста думка (хай вибачать мені китайці), що після того, що було в Тибеті за останні 40 років, ченці можуть робити все, що завгодно. Масові вбивства, згвалтування, розкрадання майна монастирів у таких масштабах дає їм якусь підставу протестувати.

Як Ви відпочиваєте?

День, коли я відпочиваю, починається з того, що я прокидаюся. Але якщо я відпочиваю, замість того, щоб бігти до комп`ютера, я виповзаю на лужок. Хоча насправді я брешу. Тому що коли я виповзаю на лужок - там теж є комп`ютер, у який я заглядаю. Я нічого не можу поробити з цим. Медитую? Я щодня все одно медитую. Відпочинок, як правило, полягає в тому, що за вікном сонце і можна виповзти під дерево. Можливість сидіти під деревом, як Будда, це відпочинок. Нічого нового придумати не можу.

ПІСЛЯ ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ її організатори відвели Гребенщикова в сусідній кабінет, де був організований невеликий фуршет. Журналісти розійшлися. У коридорі залишилися тільки охоронець БГ, дівчина, що чекала квитки на концерт і я. З кабінету вийшла пані і запитала, чого ми чекаємо і чи потрібно нам щось.

Дівчина, яка сиділа поряд, повідомила про свої плани, а я відповіла, що чекаю БГ, щоб дорогою до авто поставити йому ще декілька запитань. Тут у розмову втрутився охоронець Гребенщикова.

- Прес-конференцію закінчено, здається, ви вже встигли задати три, якщо не більше, запитання. Вам вистачить, - заявив він мені.

На моє зауваження, що мені самій вирішувати, скільки ставити запитань, послідувало істеричне:

- Я вам кажу, він не відповідатиме на ваші запитання. Ваші службові повноваження закінчилися, йдіть чекати на вулицю.

Цей охоронець передпенсійного вигляду, з тих, яких зірки влаштовують служити собі скоріше з жалю, всіляко демонстрував свою значущість, він не вгамовувався, намагаючись мене видворити. Моя спроба пояснити, що Україна - не Росія, тут так з журналістами не розмовляють, успіху не мала.

- Йдіть звідси, я сказав! - шипів цей злобний, але ще доволі сильний, дідуньо. Оскільки я не погоджувалася, він схопив мене за руку і потягнув у під`їзд. По дорозі він бризкав слиною в обличчя: «Журналюга...»

За деякий час мені подзвонили організатори прес-конференції і вибачалися за інцидент. Співробітниця сказала, що сама була шокована, коли про те, що сталося, їй розповіла колега, яка випадково стала свідком хамства.