«Ехо Кобеляк» знайомить читачів району з творчою людиною нашого краю Євгеном Михайловичем Гущиним.


Місту-Любистку присвячую:
Поліський краю мій лелечий,
До тебе наші душі кличе
Свята від Бога благодать.
Надію й Віру відродити,
Де знову буде щастя жити
Під дахом затишних осель…
І щезне чорний біль з землі,
І плуг добра це поле зоре,
Й любові море неозоре
Заллє нас, браття-українці.
Стократно, аж по самі вінця:
Любистком ніжним проросте.
І ми забудемо про те,
Що є у світі темні сили,
Котрі нам муки породили
Й зневіру на майбутній час.
Тож закликаю, друзі, Вас
В молитві душі відродити
І в Бога зцілення просити
Під сяйвом вічного Хреста.
І прийде, здійсниться мета:
В любистку – лиш любові жити,
Щоб щастю не осиротіти.
А я кажу: «Прийшов цей час
І словом помолюсь за Вас!

Цей вірш буде викарбуваний на камені обеліску на честь заснування міста Любисток в Чорнобильській стороні. Дійство, освячене отцем Борисом (УПЦ КП), було ініційоване Академіком геології при представництві з усієї України і показане по телебаченню.
Гущин Євген Михайлович народився на Львівщині. Дитячі і юнацькі роки пройшли в селі Сокілка Кобеляцького району Полтавської області. Тут закінчив з медаллю середню школу, далі Львівський університет (географ), Харківський університет (геолог). Працює за фахом, член спілки геологів України, член спілки письменників. А національна Всеукраїнська музична спілка атестує його так: Є.М.Гущин – видатний український поет-пісняр і просвітитель, музично-громадський діяч.
Отакий він – наш земляк. Випустив з десяток збірок віршів, в яких не вживає карколомних словесних викрутасів. Мова його творів проста і прозора, зміст їх взятий з життя і часто – з власного. Дуже любить свою рідну Кобеляччину, Сокілку, у всіх збірках по 3-5 віршів про Ворсклу, Сокілку. А які у творах почуття до його донечок, а які до дідуся й бабусі (які його й виростили) – це треба тільки прочитати, щоб пройнятися його любов’ю до описуваних. Але буває й сердитий, описуючи суспільні чи людські негативи.

* * *
Не виклює очі нам сором, як крук,
Із поля борні – ані зойку, ні муки.
Тепер теє дійство цинічне й тонке,
Де влада і бруд з криміналом росте.
Це вам не Європа з цивільним нутром,
Тут вибори скуплять за гречку з пшоном,
Потужно розкажуть, що владні Вовки,
Напружують ради усіх нас мізки.
І вдень і вночі лише дбають за Вас,
Тому й голоси вдячно просять у нас.
Й ця схема живе вже 16 років,
І ми обираємо тих же Вовків.
Вже вкотре граблям підставляємо лоб,
А хто бунтував - під колеса і в гроб.
«Миле… как би»
Говорили про життя дві діви,
Щебетали голосно в метро,
Про інтим занадто аж сміливо
І про хлопців підлеє нутро.
Між словами й матюки водились,
Й слово «типа» теж сюди ввійшло,
Головне ж – це «как бы» всі любились,
«Как бы» їли й спали, як «фуфло».
А ще «как бы» хтось когось не слухав,
Хтось «прикид» по хаті розкидав,
І в людей почали в’януть вуха,
Бо вонючий сморід напливав.
Тут і я розгублено подумав:
- Хто ж це їх проносному навчив?
І згадав, що їм прийшла фортуна
Від «зірок» й телевізійних дій.
Це вони в московськую говірку
Заплели те «типа» й «как бы» вщерть.
І формують бідну просторіку,
Мову перемелюючи в дерть.

22 квітня цього року Євгену Михайловичу виповнилося 60, а Полтавщина і район не знають його й досі. Шану свою покійним і живим талантам ми віддаємо (талантам 90-річного і вище віку), пора вже знайомитися із молодшими талантами-земляками.
Тому й роблю спробу рекламувати одного з таких. А взагалі цікаво, яка інстанція в районі займається цим питанням. Тільки з Сокільської школи вийшли: цей Євген - поет, Начос Євстахій – поет, головний редактор Тамбовської газети, Соляник Микола – заслужений співак у Дніпропетровську. І ще є артисти, академіки та ін. А з інших шкіл району скільки їх вийшло в люди?