Хоча й говоримо ми, й пишемо про те, що надто повільно все змінюється в нашій державі, що Україна топчеться на місці, але якщо озирнутися років на 10-15 назад в історію, то зміни все ж помітні. Візьмемо хоча б таке актуальне для нашого аграрного регіону явище, як фермерський рух.
Чого гріха таїти, не сприймали на Кобеляччині фермерів, як однозначний позитив. Сільські ради намагалися віддати їм землі в найвіддаленіших куточках, керівники колгоспів дивилися на нових господарників навіть не як на конкурентів, а як на нахлібників, а то й злодіїв. Не жалували фермерів і звичайні селяни.
Дійсно, було всього. І техніку колгоспну нові хазяїни часто-густо використовували, і вкрадену колгоспними трактористами солярку в свої трактори заливали. І збитки несли, і власні домівки під кредит закладали. А той, хто умудрявся обробляти 200-300 гектарів землі, вважався ледве не аграрним олігархом.
Що ж зараз? Вже нікого на Кобеляччині не здивує наявність у фермерів новеньких американських, німецьких, фінських комбайнів та тракторів, якими вони успішно працюють на тисячах гектарів. І вже вони, ці нові господарі, готові допомагати, а не лише просити про допомогу. І допомагати не лише колегам по хліборобській праці, а й владі, котра колись їх не надто жалувала.
Про успішну і плідну співпрацю місцевих фермерів та сільської влади і йшла мова під час візиту до Орлика голови районної фермерської асоціації Григорія Казиріда і начальника управління агропромислового комплексу Василя Шинкаренка.
Орлицька сільська рада має свою специфіку. Тут надзвичайно мало землі, придатної до обробітку. Взагалі, тут із 11250 гектарів території лише 2683 займає земна твердь. Все інше – водойми. Тому говорити про появу в Орлику орендарів, які оброблятимуть тисячу і більше гектарів ріллі, було б наївно. Найбільшу кількість орлицької землі, як не парадоксально, має в обробітку немісцеве господарство. А саме – СБК «Радянський». Микола Андрієнко зі своїми працівниками трудиться на 447 гектарах. Із орлян конкурувати із «Радянським» в цьому компоненті може хіба що фермерське господарство «Меркурій». Та це не означає, що фермерський рух на орлицькій землі не прижився. Досить успішно тут працюють Леонід Бранціра, Володимир Омельченко, Валентина Лось та інші. Відзначаючи під час розмови їх досягнення, Григорій Казирід націлював колег на розширення господарств. Адже при збереженні нинішньої тенденції в сільському господарстві в недалекому майбутньому комфортно відчуватимуть себе лише великі і середні землевласники. Їм і кредити банки більш охоче дають, і можливості для застосування потужної техніки у них кращі.
Та й сівозміну на 50-гектарному полі витримати практично неможливо. Тому, щоб і в подальшому почувати себе впевнено орлицьким аграріям потрібно розширятися. Або об’єднуватися у щось на зразок кооперативу.
 Сільський голова Олександр Наухацький теж підтримує ідею укрупнення місцевих фермерських господарств. Владі це теж вигідно. Адже саме вони, аграрії, першими відгукуються на заклик влади про допомогу. Грошей у сільському бюджеті не надто густо, от і доводиться звертатись до спонсорів. Опалювальні котли в школу придбати – до фермерів, дітей на екскурсії звозити, подарунки на свята придбати – до них же. Ремонтували місцеві аграрії і машину «швидкої допомоги», встановлювали на околицях села хрести-обереги, робили ще чимало добрих і корисних справ. І все це без урахування сплати податків. Без будь-яких заперечень згодились місцеві фермери і платити 5 гривень з гектара на розвиток соціальної сфери села. Вони ж, орляни, свої, місцеві. Кому ж як не їм рідне село розвивати.