Федір Конюхов першу свою експедицію здійснив у 15 років – перетнув Азовське море на рибальському човні. Зараз в активі мандрівника - 5 навколосвітніх плавань, 40 унікальних експедицій і сходжень. Він 15 разів перетнув Атлантику. Успіх йому переважно ні з ким ділити: в дорозі він, як правило, один.

Заслужений майстер спорту. Член Спілки письменників. Почесний академік Російської художньої академії. 

Зараз Федір Конюхов готується до нової великої експедиції «Великий шовковий шлях». Про неї він розповів на прес-конференції в УНІАН. А ми скористалися можливістю - і взяли інтерв`ю у великого мандрівника.

Пане Федоре, з ким цього разу йдете в мандрівку?

В експедиції «Великий шовковий шлях» братимуть участь зоологи, географи, археологи. Команда складатиметься з 15-ти осіб. Стартуватимемо зі столиці Монголії Улан-Батора. Пройдемо через Монголію, захопимо половину пустелі Гобі, зайдемо в Китай через провінцію Цзин Сянь, тому що там багато общин та діаспори калмикської. А у нашій експедиції беруть участь калмики.

Найбільший шлях пройдемо через Казахстан.

Весь час їхатимемо на верблюдах і конях. Навіщо ми беремо з собою коней? Аби більш динамічно рухатися. Бо верблюди йдуть лише караваном, а на конях ми можемо від’їхати кудись в сторону, щось сфотографувати. Потім швидко наздогнати караван.

Скільки коштів маєте на експедицію?

Бюджет експедиції - 120 тисяч доларів. Нам президент Калмикії виділив 90 тисяч доларів.

Верблюд у Монголії коштує 2 тисячі доларів, кінь – 800. Відповідно, і сідло, упряж, продукти.

30 тисяч фінансує нам сучасна гуманітарна академія, де я вже 11 років працюю і маю свою лабораторію. Саме за ці гроші ми хочемо придбати верблюдів.

Ми надіємося, що Україна підтримає нас, щоб ми пройшли «Шовковим шляхом» через Запорізьку область, Київ, на Захід – у Європу. Адже шлях колись так і проходив.

Ми б хотіли вже восени наступного року заїхати в Україну.

Ось саме з цією пропозицією я приїхав до Києва зараз.

Хотів би також, щоб брали участь в цій експедиції українці. Я хочу взяти український прапор, і я це можу зробити, проте хочу зробити це офіційно. А для цього повинен бути учасник у експедиції.

Ви - громадянин Росії, але уродженець України. Чи не хотіли б змінити громадянство на українське?

Ні, не хотів би. Я хочу мати подвійне громадянство – російське та українське. Тому що перша половина мого життя пройшла в Україні, тут живуть мої рідні: батьки, яким по 92 роки, брати, сестри, однокласники. А другу половину мого життя я прожив у Росії. Моя дружина з Сибіру, квартира і майстерня мої знаходяться в Росії.

Яка ціль Ваших подорожей?

Коли я був маленький, то хотів бути таким, як Григорій Якович Сєдов. Коли я підріс, то хотів бути таким як Нансен. Тому зі школи я вже знав, що мандруватиму. Коли почав малювати, то запитав себе: «А чому ж мені не намалювати Еверест?». Коли підійшов до Евересту, то запитав себе: «А чому би не зайти на Еверест?».

Бог таку прекрасну землю створив!

Ще в дитинстві я думав про себе: «Якби я родився на триста років раніше, я був би погоничем верблюдів, водив би каравани через Сахару в Саудівську Аравію». А зараз, коли пройшов час, я зрозумів, що це все залишилося, що й зараз можна водити каравани.

Мені в дитинстві казали, щоб стати мандрівником, потрібно стати штурманом. Я став ним. Аби стати організатором експедиції, потрібно бути юристом. Я став ним.

Коли я дійшов до Північного полюсу, то зрозумів, що моя дитяча мрія здійснилася. Проте я вже став іншим... У 2002 році мені виповнилося 50 років, я переплив Атлантичний океан.

Завжди є якийсь інтерес: спортивний, марнославство, цікавість. Зараз цікавість пройшла, марнославство теж. Хочеться знову вернутися в дитинство, до романтики… Бо всі великі наукові, географічні відкриття робилися там, де були романтика, авантюризм.

Візьміть будь-якого вченого – Ломоносова чи Мендєлєєва – вони також були романтиками і авантюристами. Маю на увазі, у хорошому розумінні.

Великі відкривачі – Магеллан, Кук теж були романтиками і авантюристами.

Що повинна мати з собою людина, яка  мандрує сама?

Це залежить від експедиції. Наприклад, якщо я йду на яхті кругом світу, то можу навіть взяти з собою бібліотеку, комп’ютер і так далі. Якщо я йду в гори на Еверест, то не можу взяти з собою книжки, хоча в мене в кишені завжди маленьке Святе письмо. Це такий собі талісман.

Зараз для альпіністів є спеціальні продукти, вони називаються сублімовані. Наприклад, сублімоване м`ясо. Його заморожують при температурі сто градусів, а потім висушують при температурі десь 200 градусів тепла. Потім м`ясо стає легке, у ньому немає води. Таким самим чином роблять і кашу.

А ось в океан я можу собі дозволити більше, на яхті можна щось і приготувати.

От зараз у подорож по «Шовковому шляху» вестимемо з собою газові балони на верблюдах, бо ж у пустелі немає дров.

Розкажіть, будь ласка, про якусь найекстремальнішу мандрівку.

Найекстремальніша мандрівка завжди та, яка була остання.

Під час кожної мандрівки є небезпечні ситуації…

Коли людина каже, що вона піднялася на Еверест, то вже зрозуміло, що там були екстремальні ситуації, часто трагічні.

Статистика каже, що кожна третя людина гине під час сходження на Еверест. Коли я піднімався на Еверест, у мене було багато пригод.

Коли йшов на Північний полюс, відповідно також було багато пригод – відкрита вода, тонкий лід, білі ведмеді, які можуть прийти до тебе в палатку. Також мороз 50 градусів і більше, зустрічний вітер. Коли підходиш до Північного полюсу, там гігантські тріщини – по три кілометри глибиною. Ці тріщини замітає весь час снігом, ти йдеш і не бачиш куди ступаєш. Можеш провалитися на всі три кілометри.

В Антарктиді пощастило, там немає білих ведмедів. Але там надзвичайно сильний вітер. Коли розкладаєш намет, треба його міцно закріпити, бо як його вітер забере, ти замерзнеш. А догнати ти його не зможеш.

Наприклад, коли йду круг світу на яхті, то загрожують айсберги. Яхта ж йде день і ніч. Коли ще гігантський айсберг можна побачити, то маленький аж ніяк, бо вся його частина знаходиться під водою. Яхта як вріжеться у такий хоч і невеликий айсберг, у яхті зробиться пробоїна, почне тонути. При тому холоді, ти довго на воді не протримаєшся. Туди навіть ніхто не долетить тебе рятувати.

Від китів теж можна чекати сюрпризів. Яхта йде без шуму, а кит спить на воді, яхта може в нього врізатися. Вона має 30 тонн і кит має 30 тонн. Уявіть собі, яке це буде зіткнення.

Я вже мовчу про урагани й вітри, гігантські спрути, восьминоги вночі піднімаються, а в них щупальці по тридцять метрів.

Тут багато чого можна розповісти.

Я ходив п’ять разів кругом світу, причому в одиночку. Тож можете собі уявити, скільки на шляху у мене було небезпек.

Кажуть, Ви дружили з Жаком Кусто?

Ми дружили з Юрієм Сенкевичем. Він вів передачу «Клуб кинопутешествий», він тридцять років був на телебаченні.

А Сенкевич дружив з Жаком Кусто. Я був трохи молодший за них, проте часто спілкувався з Кусто. Я був у нього вдома в Парижі, зустрічався з мадам Кусто. Коли Кусто приїжджав у Москву, то й у Москві з ним зустрічалися. Проте я не можу сказати, що ми дружили. Я тоді ще не був тим, ким є зараз.

Я зустрічався з Едмундом Хіларі, який першим піднявся на Еверест. Також зустрічався з Туром Хейердалом. У нього я був вдома у Норвегії, також на Канарських островах (він останнім часом там жив)

І ось ті ідеї Хейердала та Кусто, які вони за життя не встигли втілити, я б хотів втілити.

Де Ви ще не були?

Знаєте, Господь Бог придумав нашу землю такою, що вона вся абсолютно цікава.

Я був десь у 120 країнах. Мені цікаво все абсолютно, мені хочеться все пройти. А особливо хочу піти по святих містах України – монастирях, святих джерелах. От куплю ослика в Криму і піду по Україні.

Світ настільки великий, що людського життя не вистачить, аби його пройти. Як би ти не старався.

Скільки мов Ви знаєте?

Ми раніше знали одну мову – російську, а зараз ми розділилися і я знаю три мови. Я виріс в Україні, і коріння моє українське, відповідно, я вчився в українські школі. Я люблю Тараса Шевченка і співаю своїм дітям на ніч «Реве та стогне Дніпр широкий», «Швачку». Тичину також добре знаю. Раніше я ще на гітарі грав, зараз уже старий став.

Я вчився у Білорусі. Коли я на флоті ходив, я ж малював і хотів вступити в інститут мистецтва у Києві. Але мені запропонували їхати вчитися в Білорусь. Вирішив поїхати туди, бо в Києві мене ніхто не чекав. Тож я там вчився і люблю ту країну. Я в Білорусі отримав першу художню освіту, потім я вже вчився в Парижі. Тож я також можу розмовляти й білоруською.

Скільки освіт у Вас всього?

Ой, мені стільки надавали тих почесних звань, що усі й не перелічити.

А про дипломи скажу… Я закінчив морське училище на штурмана і морське училище на механіка. Художнє училище на художника, також дипломований юрист.

Юридична освіта мені була потрібна, бо я почав був проводити експерименти. Тим більше, що моя дружина Іра - доктор юридичних наук з Конституційного права. Я дипломну роботу писав на тему "Конституція острова Піткерна у Тихому океані". Там живуть 72 людини – полінезійці. А дисертацію я писав у МДУ про дослідника–мандрівника минулого століття Миклухо-Маклая.

Повертаючись з мандрівки, скільки Ви можете витримати в місті?

Знаєте, я хотів би оселитися біля якогось монастиря, писати картини, писати книжки, ходити молитися Богу.

Я так вам по секрету скажу – я в житті такий собі практичний. Я своє життя детально розписую: скільки книжок прочитати, скільки здійснити експедицій… Але життя так складається, що я вибиваюся з графіку.

Наприклад, я собі планував, що мандруватиму лише до 45 років, потім на десять років зупинюся і малюватиму, робитиму виставки, тобто планував стати великим художником. І поселитися в маленькому селі й стати священиком, молитися за тих, хто мандрує.

Але, як бачите, я до цих пір не зупинився, не пишу картини. І священиком не можу стати, бо не маю права – я дуже грішний, я два рази женився.