25 липня о сьомій ранку на тракторній бригаді агрофірми «Довіра» було незвично людно і гамірно. Комбайнери звично «гайкували», готуючи свою потужну техніку до виходу в поле. А їх колеги трактористи перекурювали і з неприхованою цікавістю спостерігали за незвичним дійством, яке розгорталося біля в’їзду на територію машинно-тракторного парку та біля дверей адмінбудиночка.
В цей час п’ять чи шість жіночок пенсійного віку своїми веломашинами блокували в’їзд і виїзд із господарства. Поряд з ними, присівши на землю, тихенько перемовлялися двоє чоловіків.
- Нехай нам наше віддасть і робить що хоче.
- Правильно. Заберу і піду до Жука, він вже за паї розплатився.
Головні ж дійові особи в цей час з’ясовували стосунки в «конторі» «Довіри». Біля дверей стояло зо два десятки селян. Ще десять чоловік гаряче сперечалися з керівником «Довіри» Олександром Копельцем.
Олександр Копелець, який орендує в Жуківській сільській раді 1000 гектарів землі, ледве встигав «перемикатися», відповідаючи на закиди своїх опонентів. Найбільше його «діставав» Олександр Дорош, військовий пенсіонер.
- Ти бандіт. Ти січас зерно продасиш, а людям нічого не дістанеться?
- Сан Санич, дай пайовикам зерна. Нам курей годувати нічим!
- Стидоба! На базарі пшеницю купляємо. А Жук своїм вже дав!
Такі вигуки лунали на адресу Копельця. Олександр Олександрович вже охриплим голосом відбивав аргументи селян.
- А ви перестаньте бігати туди-сюди. В кого ваша земля, у мене, чи в Жука? Ось ти, Сашко, (звертається до свого тезки, місцевого жителя Олександра Копельця), ти кому свій пай віддав?
- Жукові.
- А договір у тебе заключений з ким? Правильно, зі мною.
Присутні починають лементувати ще голосніше.
- Так Сашкові і не давайте зерна. А наші ж паї ви обробляєте!
Поступово в ході розмови стає зрозумілою суть взаємних претензій. Дійсно, керівник «Довіри» на той момент ще не почав видавати зерно в якості розрахунку за користування землею. Він аргументує свою позицію тим, що, по-перше, згідно із договором розрахунок може відбутися і восени, і взимку, по-друге, селяни першими почали порушувати договірні умови. 68 жителів Жуків і Рубанів, землю яких орендує Копелець, не очікуючи закінчення строку договору (31 грудня 2008 року), подали заяви до іншого місцевого господарника Сергія Жука.
Через годину безплідної дискусії до адмінбудинку підходять жуківський сільський голова Сергій Рубан та керівник фермерського господарства «Громада» Сергій Жук, котрий орендує на території сільради 800 гектарів землі. Градус розмови миттєво підвищується і доходить до точки кипіння.
- Не вірте йому, люди! Він вас обдурить. Блокуйте комбайни, а то без нічого залишитесь! – з місця в кар'єр починає Жук.
- Ти що собі дозволяєш? Ану покинь територію. Це приватна власність, – «загоряється» й Копелець. – Прокурорську «кришу» привіз? Де вона, в кущах сидить?
Сергій Рубан намагається втихомирити і двох керівників, і людей, які зібралися біля «контори». Врешті-решт йому це вдається. Сергій Жук покидає двір «Довіри», а Олександр Копелець згоджується розпочати видачу зерна.
- Готуйте список і починайте видавати по 300 кілограмів пшениці,» - дає він комірникові команду. І тут же попереджає селян, що на цьому процес розрахунку припиняється. Аж доки в Жуки «з району» не приїде спеціальна комісія по спорах і не врегулює ситуацію.
Щодо закидів на свою адресу про несплату податків, Олександр Копелець пояснює: «Тут взагалі цікава ситуація, про яку районні «правдолюбці» мовчать. Я вже тричі направляв листи в податкову, в яких повідомляв про своє бажання і готовність сплатити фіксований та інші податки. І прохав допомогти мені зробити це чітко в межах законодавства. Але відповіді від податківців немає. А якщо зовсім відверто, то якщо б Копелець десь закон порушив, то його б миттєво «з’їли» «друзі» із коридорів влади. У мене ж, на відміну від них, ні прокурорської, ні іншої «криші» немає.
Сільський голова впевнений – конфлікт у Жуках на цьому не припиниться. Він коментує: «Я вже три роки безуспішно намагаюся помирити Жука і Копельця. Пробували й мої попередники. А результат – нульовий. Просто вони борються не за гроші, не за майно, а за те, хто з них «зверху» буде. Це особисте. Шкода лише, що, як завжди, «у мужиків чуби тріщать».
Першими до величезної купи зерна встигають 67-річна Марія Халява та 85-річна Марія Коломієць. Вони швиденько наповнюють мішки пшеницею, дякуючи Богові, Копельцеві, Жукові, голові сільради і комірникові. За бабусями підтягуються інші селяни. У двір в’їжджають мотоцикли і легковики інших пайовиків. А комбайни вирушають в поле – молотити ячмінь.
Спеціальна комісія «з району» не приїхала в Жуки ні наступного дня, ні наступного тижня. В Кобеляках також всім набрид безкінечний конфлікт Жука і Копельця. Їм рекомендували звертатися до суду.