Городоцький виправний центр знаходиться у п’ятнадцяти кілометрах від Рівного. Це так званий курорт для в’язнів. Адже потрапивши сюди з колонії суворого режиму за хорошу поведінку, в’язні отримують шанс за кілька років отримати умовно-дострокове звільнення. Загалом у Городку перебувають здебільшого жителі Рівненської та Волинської областей, які відбували покарання в установах суворого режиму та зарекомендували себе добре, а також засуджені до обмеження волі за легкі злочини. Та й працювати у виправному центрі також набагато легше, аніж в інших установах. Так, порівнюючи роботу тут та у Катеринівській виправній колонії, Городоцький виправний центр самі службовці називають “піонерським табором”.

Територія самого центру поділяється на два сектори — виробничий та житловий. Перший нічим не відрізняється від території будь-якого заводу чи фабрики: гул вантажівок та працюючих верстатів. Єдине, що одразу кидається в очі — це сукупність на невеликій території таких різних цехів. Тут кузня, ось столярний цех, а он звідти вивозять готові бетонні блоки. Трохи далі — карбідний цех... Є тут і пекарня, і текстильний цех, і власне підсобне господарство. Спеціальних учителів тут не потрібно. Самі засуджені вчать один одного: хтось приходить у підсобники та дивиться, як тутешній “майстер” працює. Коли ж “майстер” звільняється, його місце займає учень, і так постійно.

— Кожен вибирає ту роботу, яка йому до душі, — розповідає начальник відділу нагляду і безпеки центру Тарас Долінський. — Та й зарплату за роботу отримують. Її величина залежить від обсягу роботи, але менше мінімальної нікому не нараховують. Частину грошей відраховують як компенсацію за утримання, а решту засуджений може витрачати.

Зробити це можна, “не відходячи від каси”. Так в одному з магазинів, які працюють на території центру, можна купити продукти “на вексель” — їх вартість потім вирахують із зароблених грошей. Отримати зарплату можна й готівкою — це у Городоцькому центрі не заборонено.

Перехід у житлову зону від виробничої обмежується сітковим парканом та замкненими дверима. Далі сама територія житлової зони чимось й справді нагадує піонерський табір: усе охайно пофарбоване у яскраві кольори й навкруг чистота та порядок. Ось тобі кілька бесідок для паління з урнами для сміття, майданчик з сіткою для гри у волейбол, клумба з квітами...

Мешкають засуджені у двох і триповерхових гуртожитках. На кожному поверсі обладнані спальні приміщення, побутові кімнати, кімнати для прийому їжі, кімнати виховної роботи, гардероб, сушарня та кімнати для зберігання особистих речей, а також є туалет та кімната для умивання. В установі працює їдальня для засуджених та організована лінія самообслуговування. Їжу готують семеро засуджених з числа господарчої обслуги. Засуджені, які не бажають харчуватися в їдальні установи, мають змогу готувати їжу у відділеннях в спеціальних приміщеннях, обладнаних електроплитками, холодильником, необхідним посудом та кухонним інвентарем. Продукти можна купити у тих самих магазинах на території центру.

Сам житловий корпус чимось нагадує дитячий табір. На стінах малюнки: різноманітні пейзажі, портрети чи навіть репродукції відомих картин. Це все робота ув’язнених. Усе, що має відношення до зовнішнього вигляду корпусу — зроблене власноручно самими ж “мешканцями” центру, і мова не лише про розмальовані стіни, а й про численні таблички з вирізьбленими узорами, написами, адресами, дерев’яні ручки, фігурні люстри, справжні картини, написані олією та звичайними акварельними фарбами... Так само власноруч облаштували ув’язнені й церкву.

— Весь розпис церкви зробив один з наших ув’язнених, — розповів старший інспектор групи соціально-виховної та психологічної роботи Валентин Марач. — Щоправда, доля у нього трагічно склалася. У той же день, як звільнився, його машина збила. Врятувати лікарі так і не змогли. Кілька ікон, які тут бачите, намалювали теж засуджені, а священик їх уже освятив.

Але це не одна історія, яку у центрі пов’язують з місцевою церквою. Відзначали тут вже й перше весілля. На початку липня тут одружився бібліотекар центру, ув’язнений Петро Чорнобай.

— З дружиною познайомився, коли у лікарні лежав, — розповідає бібліотекар. — А потім вона на кілька побачень приїхала. Сподобалася мені дуже, та й я їй, певно, якщо згодилася заміж за мене піти.

Частенько відвідують ув’язнені й місцеву бібліотеку. До того ж читають усе — від класики до сучасної літератури чи наукових праць.

— У нас тут книг чимало, — демонструє повні стелажі Петро Чорнобай. — Багато купує керівництво, а ще немало самі ув’язнені замовляють поштою через “Книжковий клуб”. Так, вони звільняються, а книги лишаються, бібліотеку поповнюють.

Є у бібліотеці й чимало посібників та підручників — ними користуються під час навчального року учні вечірніх класів, які організовані у центрі. Тут обладнані два навчальних кабінети для занять та приміщення для вчителів. У кабінетах є дошки, парти та стільці на 50 учнів. Викладають тут п’ятеро вчителів Городоцької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Працівники установи вже давно не фіксують фактів суїциду чи їх спроб. Кажуть, що в цьому заслуга психологів, які працюють у центрі. Для бесід та полегшення такої роботи тут навіть обладнана кімната психоемоційного розвантаження.

І якщо поговорити з психологом можна чи не щодня, то проконсультуватися у лікаря — лише у визначений термін. Адже медпункт чи присутність будь-якого медичного персоналу у закладі не передбачена законодавством. Як зазначив старший інспектор групи роботи з особовим складом Олексій Самчук, прийом засуджених зі скаргами на стан здоров’я та надання їм консультацій тут здійснюється щосереди медичним працівником з управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області, або з СІЗО №24 Рівного або ж із Городищенської виправної колонії Рівненської області. Засуджені направляються на консультації до медичних закладів нашого регіону. В екстрених випадках сюди викликають швидку допомогу з пункту невідкладної швидкої допомоги в селі Городок.

Зустрічі з близькими у Городоцькому виправному центрі, як і у більшості подібних закладів, проходять під наглядом. Цим опікуються дві жінки (представниці прекрасної статі працюють ще й у бухгалтерії центру, решта особового складу — чоловіки — авт.).

— Працювати тут не страшно, адже справу маю найбільше з родичами засуджених, — розповідає молодший інспектор відділу нагляду і безпеки Оксана Гудовсек. — У мої функції входить обшукати візитера та бути присутньою при розмові, якщо це короткотривале побачення (до трьох годин). На довготривалих побаченнях, а це три доби, засуджені з візитерами лишаються сам на сам.

Для таких побачень у центрі передбачено кілька кімнат з ліжками, тумбами та іншими необхідними речами. Душова та кухня — спільні. Перебування відвідувача у такій кімнаті коштує 12 гривень на добу. Щоправда, є тут і “номер люкс”, який складається з двох кімнат, має свою кухню, холодильник та телевізор. Доба у такому “номері” коштуватиме відвідувачу 55 гривень на добу.

Поговорити з близьким засуджені можуть щодня по мобільному телефону. Апарат знаходиться у черговій частині. Кожен дзвінок та його тривалість фіксуються, а його вартість вираховується із заробітної плати засудженого.