Криза на Кавказі не просто стала активною фазою протистояння між Росією і Грузією на території Південної Осетії. Вона дає підстави вважати, що найближчим часом на карті Європи можуть відбутися серйозні зміни, і Україні варто бути до них готовою як на дипломатичному фронті, так і у внутрішньополітичних аспектах.

Дипломатичні особливості

З формального погляду і Грузія, і Росія є стратегічними партнерами України. Більше того – кораблі російського Чорноморського флоту, які висуваються до грузинських морських кордонів, діють зі своєї бази в українському Севастополі. Україна (мабуть, на правах доброго друга) спробувала звернутися до Росії із закликом вивести війська з Південної Осетії, але у відповідь одержала звинувачення в підштовхуванні Грузії до етнічних чисток. Звинувачення – вивірене і жорстке, сперте на надумані звинувачення, але має широкий резонанс. Російському обивателеві на тлі кадрів кровопролитних бойових дій важко пояснити, що продана Грузії українська зброя була поставлена туди на законних підставах: ніяких санкцій до уряду Саакашвілі міжнародне співтовариство не водило. До того ж дуже непросто знайти відмінності між спробою повернути Південну Осетію під владу Тбілісі з недавнім «наведенням конституційного порядку» в Чечні.

Значно цікавішою виглядає аргументація російського військового втручання з вуст керівництва РФ. Прем`єр Володимир Путін назвав абсолютно законним втручання підрозділів 58-ої армії в бойові дії, аргументувавши його миротворчими функціями російських військових, які взяли під захист Південну Осетію. Про «примус до миру» розповів і президент Дмитро Медведєв, немов змавпувавши американські пояснення про наведення ладу в Іраку. Знайшла в Москві офіційну версію також наявність російських паспортів серед переважної більшості жителів Південної Осетії: за словами глави російського зовнішньополітичного відомства Сергія Лаврова, вони одержали їх як колишні громадяни СРСР, правонаступницею якого стала Росія. Напевно, в контексті військової присутності Росії в Криму офіційному Києву не зайвим буде з`ясувати, скільки тамтешніх жителів одержали книжечку з двоголовим орлом.

Схоже, давно очікувана реакція Росії на проголошення незалежності Косово здійснилася. Кремль відповів нелінійно, розмашисто, маніпулюючи різними інструментами – від наступальної позиції в Раді Безпеки ООН до масштабного використання збройних сил.

При цьому російські підрозділи не збираються залишати територію Південної Осетії, а Володимир Путін пообіцяв виділити 10 мільярдів рублів для відновлення зруйнованого Цхінвалі.

Відрядження Віктором Ющенком до Тбілісі заступника міністра закордонних справ Костянтина Єлісєєва в ранзі своєго спецпредставника, а слідом за ним – і самого Володимира Огризка, навряд чи принесуть офіційному Києву лаври миротворця. Та й майбутні газові переговори між Москвою і Києвом значно обмежують простір для маневру нашого МЗС. Куди ефективнішою була б участь українських дипломатів у складі місії ОБСЄ, а не спроба зайняти неспівставну з реальним впливом позицію.

Сьогодні зрозуміло, що незалежно від того, чим закінчаться бойові дії в Південній Осетії, Грузія спробує одержати гарантії швидкого входження в НАТО. Її лідери докладуть для цього максимум зусиль, заразом прокладаючи шлях до Альянсу Україні. Щоправда, бойові дії помітно ускладнюють перспективу приєднання до ПДЧ: НАТО не зацікавлене в прийомі держав, які конфліктують з сусідами. Показово, що за всієї неоднозначності дій Михайла Саакашвілі (у Цхінвалі в результаті бойових дій загинули сотні мирних жителів) навколо грузинського президента об`єдналися навіть його політичні супротивники. Така консолідація української еліти навколо Віктора Ющенка (Юлії Тимошенко, Віктора Януковича) виглядає сьогодні неймовірною. Максимум, на який може розраховувати президент – активізація контактів усередині ГУАМ, який за десять років існування так і не перетворився на реальну альтернативу СНД.

Оскільки кораблі ЧФ Росії фактично здійснюють морську блокаду Грузії, Україну чекає нелегка розмова з Кремлем щодо майбутнього перебування Чорноморського флоту. Наївно розраховувати, що ЧФ залишить кримські порти до 2017 року, але спробувати позначити його перебування цивілізованими рамками необхідно.

Внутрішньополітичні уроки

Про нездатність «державної еліти» України до консолідації сказано вище. Мабуть, нашу країну чекають і серйозні бюджетні потрясіння – черговий виток зростання асигнувань на озброєння. Події на Кавказі довели, що країні необхідна мобільна і боєздатна армія, яка може виконувати різноманітні завдання. Незалежно від температури відносин з НАТО, Україні знадобиться реальна військова реформа, і розуміння цього може спричинити заміну Юрія Єханурова на посаді міністра оборони на фахового військового прозахідної орієнтації.

Очевидно, на порядку денному – формування групи професійних парламентерів, здатних вести діалоги по кількох напрямом. Один з них – ціна газу для України і вартість його транзиту українською територією. Друге – перспективи освоєння чорноморського шельфу міжнародними енергетичними компаніями. Третє – активізація нашої країни як держави-транзитера. На жаль, наявність достатньої кількості чиновників з державним мисленням і здатністю до виразного діалогу викликає сумнів. Важливий момент: офіційному Києву не варто надмірно покладатися на допомогу Вашингтона, який, наприклад, не послухав заклики Тбілісі про конкретнішу допомогу, хоча Михайла Саакашвілі і називали провідником американської політики на Кавказі.

Ще не острів

Безумовно, «потішили» припущення Леоніда Грача. Лідер кримських комуністів не тільки пообіцяв вихід Криму з України у разі вступу нашої країни в НАТО, а й не виключив повторення на півострові південноосетинського сценарію. З цього галасування треба видобути користь: Україна має переглянути свою кримську політику. Якщо говорити точніше: сформувати її, оскільки позиції офіційного Києва на півострові слабшають день у день.

Автономна Республіка Крим і в Москві сприймається як «слабка ланка» української державності, часто слугуючи за трибуну для антиукраїнських заяв московських політиків. Надалі на них необхідно реагувати максимально жорстко. Жорсткі відповіді сумнівам в приналежності Криму Україні необхідно поєднувати з серйозними економічними змінами на півострові. Центральній владі необхідно не тільки розвивати його інфраструктуру, навести лад з використанням землі, а й пустити в Крим представників великого західного туристичного бізнесу. Радянські підручники суспільних наук недарма писали про здатність західного капіталу захищати свої інтереси – її Україна має використовувати у власних інтересах.

Ефективна політика щодо Криму стає для української влади запорукою того, що південноосетинський сценарій не повториться в Україні. Утім, Віктору Ющенку і іншим політикам варто зняти рожеві окуляри щодо ступеня свого впливу на події і подбати про створення ефективної системи безпеки. Разом із створенням сучасних боєздатних підрозділів Збройних сил це буде запорукою збереження суверенітету і територіальної цілісності нашої країни.