80-річна Валентина Кушніренко майже все життя прожила у Кобеляках. З містом пов’язано у літньої жінки багато спогадів. Пригадує, що зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася одного літнього дня на Ворсклі.
- Оце читала статтю в "Ехо Кобеляк" про те, що молоді хлопці наводять порядок на пляжі Рибалки, то й подумала, які молодці! Ми ж із чоловіком там познайомились, - розповідає Валентина Яківна. – Я там в молодості кози пасла біля берега, а Саша мій покійний з друзями своїми відпочивав на пляжі, що називають Рибалками. А на тій стороні Ворскли тоді теж був гарний пляж напроти Рибалок. Погода надворі була хороша, тому я вирішила покупатись, коли бачу - хлопець гарний назустріч пливе. Домовились зустрітись увечері. Гуляли по вулиці Шевченка. Раніше кобелячани завжди вечорами полюбляли прогулюватись від перехрестя вулиць Леніна-Шевченка до теперішньої почти, а раніше в тій будівлі була школа і дитбудинок. Пам’ятаю, що цегла на тротуарі по Шевченка була стерта на чверть підошвами людей.
Довгий час Валентина і Олександр дружили. Потім його забрали в армію, брав участь у війні з Японією. Після демобілізації направили конвоїром засуджених у Південний Сахалін, де йому довелось пробути вісім років. Коли у 1954 році повернувся у Кобеляки, одразу запропонував Валентині одружитись. Прожили разом 47 років.
- Моя сім’я дуже любить природу, особливо відпочивати на річці, - говорить Валентина Кушніренко. – Та найтепліші спогади в мене пов’язані з Рибалками, де я зустріла свою долю. До речі, раніше трішки далі за пляжем був млин, там ми теж любили купатися з однокласниками. З друзями раніше ходили в походи, готували шашлики. Дуже любили співати, особливо пісню "Стенька Разін".
Хлопці, що впорядковують пляж Рибалки, роблять дуже добру справу, і їм всіляко треба допомагати й підтримувати, вважає бабуся.
- Вони ж кожен вечір прибирають, а на ранок знову на березі й у дерев’яному будиночку купи сміття, - каже вона. – Ще й машинами заїжджають. Люди, не треба цього робити! Я днями ходила на Рибалки, зустріла там Славу Іванова, подякувала йому за нелегку працю. Хлопець розповів, що вони збираються розширити пляж. І я подумала, добре було б, якби міський голова та депутати зробили суботник і допомогли тим хлопцям на Рибалках.
У подружжя Кушніренків народилось два сини – Віталій та Юрій. Батьки привили любов до природи й своїм дітям, а ті – уже внукам. У Віталія двоє дітей – Роман та Ірина, у Юрія також двійко – Денис та Оксана.
- Ми завжди ходили з синами в походи, відпочивали на річці, - сивочола бабуся занурюється у спогади. – Вже о п’ятій годині ранку хлопці з батьком наловлять риби, потім варять кашу чи уху. У вільний час чоловік ходив на риболовлю, приносив судаків. А зараз нема вже ні риби в річці, ні пляжів упорядкованих. Вважаю, що спілкування з природою сприяє вихованню дітей, завдяки цьому діти виростають добрими, уважними. В цьому році старший син Віталій зі своєю сім'єю провів відпустку у нас на Ворсклі. На резиновому човні вони пливли з Біликів до Кишеньок, потім відпочивали на березі. Внук Рома ліг на пісок, охопив його руками і все повторював: "Мій рідний пляж…"
У вільний час Валентина Кушніренко любить вишивати, її будинок прикрашає безліч вишитих картин. А ще Валентина Яківна чекає. Чекає приїзду дітей, внуків, щоб знову всією сім'єю спілкуватись з природою, відчути, що ти з нею – єдине ціле.