Сухинівську сільську раду важко віднести до розряду престижних чи багатих. Тамтешні майже стовідсотково піщані землі не приваблюють інвесторів, не дають змоги заробити і місцевим фермерам. Підприємств ні в Сухинівці, ні в Лісному немає. На роботу люди їздять або за 10км в Кобеляки, або працевлаштовуються у психоневрологічному будинку-інтернаті, розташованому поряд, в сосновому лісі. Ті, кому не пощастило знайти постійне місце роботи, живуть за рахунок городів та корів.
Два роки тому в Сухинівці закрили початкову школу, на той момент вона вже вважалася комбінатом. Тобто в одному класі навчалися і семи-, і дев’ятирічні діти. І директором, і вчителем, і завгоспом в одній особі працювала в школі Катерина Скрипай.
49-річний приватний підприємець Іван Чичка був одним із тих сільських депутатів, хто проголосував за закриття школи. «А що було робити, - говорить чоловік. – Всі вже знали, що воно йде до загибелі. Жалко було. Мій батько навіть плакав. Він же все це в селі збудував – і школу, і клуб, і тік. Немає вже нічого».
Свою доньку Вікторію Іван Чичка віддав на навчання у навчально-виховний комплекс №1, що в Кобеляках. У пору навчання вона разом з іншими сухинівськими дітьми їздить туди на шкільному автобусі. Перший рейс здійснюють о сьомій ранку, другий - о 7: 45. Повертаються діти додому хто о 15-ій годині, хто о 16-ій.
Іван Чичка вважає, що у подібній ситуації, коли школярі їздять на навчання до Кобеляк, більше мінусів, аніж плюсів. Він говорить: «Ми ж дитину не бачимо. Спілкування із вчителями – лише через щоденник. Побачили, що оцінки стали гірші, - значить нада в школу їхати. Ні на гуртки, ні на факультативи в дитини часу немає. Зараз вона танцює, а стане більше уроків - вже не встигатиме.
Другий мінус - це здоров’я. Гроші ми їй даємо. Але що вона там купить в столовій – борщ чи якусь єрунду, не знаємо».
До плюсів батько відносить високий фаховий рівень вчителів та оснащеність школи. Комп’ютерні класи, спортзал, бібліотека – все це є в містечку і відсутнє в школах, подібних до сухинівської.
Одинадцятирічній Віті Чичці влітку не до танців. Хоча гурток у Кобеляках і діє, але до міста не наїздишся. Вона, як і більшість її однолітків, зайнята звичними для сільських дітей клопотами. Допомагає бабусі на городі, купається в річці. «Як мені в новій школі, та всьо равно», - говорить дівчина.
В розмову охоче включається і її двоюрідний брат Дмитро Чичка та його товариш Коля Литвин. Більш багатослівний Діма розповідає: «Я в першу школу (НВК №1, що в Кобеляках) пішов з першого класу, а ось Колько з п’ятого. Нам однаково, де вчитися. У школі новий директор класний (директор НВК №1 Яків Постольник). Він для нас старається. І у футбол граємо, і конкурси різні проводять. Он і кришу в школі підрихтував».
Основна розвага для хлопців влітку – рибалка і купання. Побачивши, що їх фотографують, вони сміються: «Так ми ж в тапочках драних. Дайте я хоч вила приберу».
Сухинівський сільський голова Іван Попруга вважає, що ліквідація школи була правильним кроком. І аргументує: «Чому б вони в селі навчилися? Вони ж у нас змалку відстають від міських діток. А в Кобеляках – і комп’ютери, і спілкування, і курси англійської. А будівлю школи ми доглянемо».
За словами керівника, сільські діти охоче їздили в Кобеляки на навчання навіть в часи, коли діяла й місцева школа. Адже проблем із підвезенням школярів вже давно немає. Зараз на території сільради проживають 65 дітей шкільного віку і 28 дошкільнят.
Впевнений у необхідності централізації навчальних закладів і голова Кобеляцької РДА Олег Решетило. Він вважає, що для цього в районі створені всі умови: «Зараз у нас їздять 11 шкільних автобусів, – говорить чиновник. – Ми ними перевозимо 1280 учнів із 87 населених пунктів. В районі 43 школи, але лише 13 мають статус середніх. Хто ж винен, що у нас район великий і в ньому багато малих сіл? А довезення дітей до шкіл - це не наше ноу-хау. Так робить вся Україна. І в Штатах дітей автобусами довозять».
Та попри свою впевненість у необхідності централізації Олег Решетило не збирається наполягати на закритті протягом 2008 року малонаповнених сільських шкіл. Він говорить: «Давно назріло питання про закриття Котовської, Фрунзівської, Лучанської шкіл. В одній із них 14 школярів вчать 11 педагогів. Але остаточне рішення – за громадою. Не бажають в селі школу закривати? Що ж, будемо фінансувати її, хоча це й економічно недоцільно. Самі посудіть. Навчання однієї дитини в такій, навіть не школі, а комбінаті, обходиться бюджету в 11 тисяч гривень. А в міських – 2, 5-3 тисячі».
Наталія Таранушич, жителька Кобеляк, колись працювала в Сухинівській початковій школі. Без сліз згадувати про ліквідацію школи не може. Та й сьогодення в неї не надто веселе. Зараз професійний педагог продає овочі з власного городу. «Плакала я, коли сухинівську школу закривали. Не втрималась від сліз і на цьогорічному випускному», - говорить жінка. Два роки після Сухинівки вона їздила в Бродщину, що за 20 кілометрів від Кобеляк. Лише там їй вдалося знайти роботу за фахом. А в 2008 році потрапила під скорочення. «Літом хоч овочами поторгую, – зітхає Наталія. – А що взимку робити? Роботи за спеціальністю в райцентрі немає».
Сама сухинівська школа, яка вже 2 роки стоїть пусткою, ще має досить пристойний вигляд. Навіть бруси та турник на спортивному майданчику на металобрухт на розібрали. На всіх сторонніх, хто підходить до школи, кидається із сусіднього двору величезний чорний пес. Довжелезний ланцюг дозволяє йому вибігати аж на пішохідну доріжку, що веде до навчального закладу. Господарі спеціально подовжили прив’язь. А що? Діти ж тут не ходять.