Одного разу трапився в моїй присутності, на перший погляд, не вартий уваги випадок, який підштовхнув мене написати цю статтю. Молода жінка, перегорнувши газету «ЕХО Кобеляк», угледівши заголовок невеличкої замітки «Смерть від горілки», залилася гучним, добротним реготом: «Ха-ха-ха! Смерть від горілки. Ха-ха-ха!»… Я спочатку не придав цьому випадку належної уваги, бо зайнятий був своєю справою. Та коли вдома прочитав ту коротеньку публікацію, то був здивований чи навіть шокований. Бо не міг второпати: що могло викликати у людини радісний сміх? Чим розвеселила жінку трагедія, яка чи не щодня трапляється у нашому житті?!
На дорогах, у під’їздах і підвалах, поблизу своїх домівок ми стаємо свідками смертей. Страшних і невідворотних! Знаходимо людей, померлих від цирозу печінки, алкогольного отруєння, білої гарячки і т.п. Замерзлих, обгорілих, понівечених і забитих своїми ж «колегами» по п’янці, чи навіть рідними і близькими загиблого. І вина тих нещасть – та сама горілка! Минулого року помер від алкогольного передозування мій добрий знайомий, сусід, колишній воїн-інтернаціоналіст. Добра, чуйна людина. Помер у молодому віці. Нещодавно помер колишній талановитий музикант. Не без допомоги «оковитої» померли мої рідні брати. Та і сам я був за крок від небуття. На цей час недораховуюсь близько десятка своїх однокласників, товаришів, які «загинули у боротьбі із «зеленим змієм».
Людоньки добрі! Звертаюся не тільки до тих, хто читає ці рядки. Впевнений, серед вас мало знайдеться таких, кого не зачепила передчасна смерть рідної, близької людини, друга, чи просто знайомого, сусіда, виною якої став алкоголь! А скільки таких смертей за останні півсторіччя по району, області, країні, по колишньому СРСР? Тисячі? Сотні? Мільйони?! На нашому селищному цвинтарі бодай чи не кожен п’ятий пам’ятник померлому є водночас монументом «слави» переможниці у смертельному двобої. Так, так – отій самій горілці! Смішно?! Страшно!!! З екранів телевізорів бачимо і чуємо занепокоєння нашого Президента і керівництва держави збільшенням чисельності ВІЛ-інфікованих, процентами смертності, проблемою поширення смертоносної бацили – туберкульозу. Так, усе правильно! Необхідно терміново вживати заходи проти цих смертельно небезпечних для людини хвороб. Але постає питання: чому ми, начебто не зовсім безнадійна (?) нація, ніяк не можемо угледіти серед розмальованого яскравими фарбами і «смачно» розрекламованого спортивного товару не менш, а можливо, найбільш небезпечну загрозу розповсюдження смертельної хвороби, яка зветься алкоголізм! Чому не вживаємо заходів боротьби зі страшною хворобою? І попереду в боротьбі повинні стояти не адміністративні заходи (прикриємо, посадимо, ізолюємо), не «сухий» закон, а науковий підхід: послідовна і зважена програма психологічного виховання підростаючого покоління, молоді. Підготовка професійних, кваліфікованих кадрів, психологів для майбутньої роботи у загальноосвітніх та вищих освітніх закладах країни. Щоб позбутися хвороби, треба бути попереду неї, лікувати у зародку, а не копирсатися у болячці, підраховуючи збитки і трагічні наслідки тяжкої хвороби.
Цей самий алкоголізм поступово і невпинно переростає в трагедію нації! Ця «побєдоносна» бацила незабаром стане катастрофою, що призведе до повної деградації суспільства і, можливо, поставить під загрозу існування нації в цілому. Це не тільки моя особиста думка. Я не професор медицини і не екстрасенс. Та якщо моя стаття допоможе позбутися алкогольної залежності хоча б одній людині – вважатиму свої потуги не марними.
Так от. Маючи за плечима тридцятирічний (!) алкогольний «стаж», спробую охопити хоча б невеличку частину тієї хворобливої «духовності». Проаналізувати і охарактеризувати деякі аспекти наших «досягнень» у цій великомасштабній «галузі» людської дурості. Деякі, чи навіть більшість психологів, помиляються, підводячи під шаблон усіх питущих людей. Креслять графіки, таблиці захворювань і т.п. Вважаю, що кожна людина - це передусім особистість зі своїми болячками, стресами, депресіями, скривдженими почуттями: ...невдале кохання, сімейні чвари, негаразди в роботі, смерть близької людини, невизнаний талант і т.п. Цей перелік можна продовжити не на одну сторінку. Саме ці причини зазвичай спонукають слабкодуху людину напитись і забутись. Та хочу виділити одну. Вірніше, хочу поєднати усі зазначені в загальну: наша вроджена безпечність! Так. Саме безпечність і є основним критерієм потягу до чарки.
«Чарка для апетиту не зашкодить», «Давай, «браток», хильнемо за життя хренове!». А далі – двісті, триста, півлітра… Молодий організм поки що міцний. Та чи надовго?
Чому я наголошую на тому, що не можна усіх питущих людей мірити загальною міркою? Та тому, що фізичний і духовний стан у кожної людини різний. Кожному потрібен індивідуальний підхід. Окрема психологія.
Можливо, скажете: «Отой алкаш щось тямить? Тьфу!» Зрозумійте. Я лише хочу поділитись своїми думками, враженнями і, звісно, застерегти. Деякі науковці для того, щоб винайти противірусний засіб, піддавали себе зараженню бацилами тієї хвороби, з якою боролись. Мені цього робити не треба. Я перехворів.
Спробую поділити питущих людей на три категорії: перша: люди, які «вміють» пити. Ці люди мають силу волі, добре закусюють. Заставити напитись таку людину неможливо. Та їм цього ніхто і не пропонує.
До другої категорії належать люди з міцним здоров’ям. Така людина може «розслабитись» до повного «опупєнія», до неможливості самостійно пересуватись. Але вранці, схопившись на ноги, обливається холодною водою, іде на роботу і тягає лантухи з цукром чи цементом. І головне – ніколи не похмеляється. Чи надовго вистачить здоров’я – питання часу. Ці дві категорії пропускаю. Вони для нас «не цікаві».
І третя категорія людей (на якій зупинюсь детально) - це ті, хто під вагою лантухів одразу б «віддали Богу душу». До них відноситься і автор цих рядків. Характерні риси: слабке здоров’я (трапляються виключення), немає сили волі вчасно зупинитись. Не можуть, а здебільшого не хочуть правильно розрахувати міру спожитого алкоголю і майже не закусюють! «Допоки не похмелюсь – не їм. А як похмелюсь – їсти не хочеться» (авт.). Ці особи пити «не вміють». Тобто пити вони уміють добре, та, на жаль, вчасно зупинитись їм не вдається. Саме цієї миті починається наркотична залежність, багатьом з вас відома словосполука – похмільний синдром. Люди третьої категорії «складності», не маючи самоконтролю, через декілька днів, а то і місяців (!) регулярної пиятики мають вигляд привида: пухла, обросла щетиною пика, тремтячі руки, благальний погляд і запитання з мольбою: «Дай п’ятдесят копійок?», «Позич руб?»… Навіть похмелившись, отруєний організм відмовляється сприймати і перетравлювати харчі. Людину переслідує нудота, блювота, головні болі і гидотне самопочуття. А якби записати на кіноплівку усі «видива», що верзуться при так званих «отходняках» (зорові галюцинації), то не треба кінофільмів жаху. Хоч я і художник, але передати пензлем отой калейдоскоп фантастично-жахливої бридоти не візьмуся. І картини Франциско Гойї у порівнянні із тими жахами – миловидні цяцьки. Допікають не тільки зорові, а й звукові галюцинації, енергетичне виснаження. Зрозуміти цей страхітливий стан непитущій людині не під силу. Повірте моєму «досвіду». В такому стані неможливо спокійно дивитись на горілку, від неї верне. Але треба! Треба силоміць пропхати її в горлянку. Будь-що! Одне-єдине бажання – це позбутись цього стану, повернути більш-менш пристойне самопочуття. І усі ці «радощі» можуть продовжуватись до нескінченності, тобто до кінця – смерті!
Звісно, якщо вчасно не зупинитись. А зупинитись необхідно, бо втрачаються будь-які цінності, не кажучи вже про духовні. Не потрібна родина, не потрібні цінні речі, продукти і т.п. Усе віддається за безцінь – за горілку. Погодьтеся зі мною: зрозуміти таке ви не спроможні. У більшості людей такі «особистості» викликають зневагу, відразу, огиду. І лише у небагатьох – співчуття і бажання допомогти.
Я неодноразово лікувався, відвідав ЛТП і переконався: алкогольна болячка не перебирає людьми, ламає і слабких, і міцних, розумово відсталих і високоосвічених. Серед хворих і приречених на загибель людей трапляються обдаровані, талановиті особистості, інженери підприємств, директори клубів, лікарі, пілоти та багато інших.
Як зарадити цій біді? Як подолати невідворотність? Мене інколи питають: «Де ти лікувався?» Відповідаю: «Дуже довго копирсався у своїй голові. Аналізував життя». Я свій день народження називаю поминальним днем – поминаю даремно втрачені роки, роки юності… Як багато ми втрачаємо часу, не зрозумівши, що в юності закладаємо фундамент свого подальшого життя. І від того, яким цей фундамент буде, залежить не тільки твоя особиста доля, а й доля твоїх рідних, близьких людей і твоєї майбутньої сім’ї. Доля твоїх дітей, яких ти залишаєш напризволяще, стоячи десь під парканом з відкупореною пляшкою в руках… Втраченої молодості не повернеш! Отже, «бацилу» хвороби треба шукати в зачатку нашого дорослого життя. Чому в країнах Західної Європи алкоголізм не поширюється такими загрозливими темпами, як у нас на Сході? Та тому, що в країнах Заходу людину ще в дитячому віці привчають до самостійності. Хочеш цяцьку – зароби! І маленькі громадяни по-дорослому планують своє майбутнє. Тверезо оцінюють свої можливості і вирішують свої фінансові проблеми. Але в цьому їм неоціненну допомогу надає їхня держава! Наші діти завдяки «піклуванню» про них керівництва країни змушені сидіти «на шиї» у батьків, які здебільшого не спроможні забезпечити їхнє подальше навчання. А тому «беються» по закутках без роботи і подальших планів на майбутнє. А звідси випливає ціла низка трагічних наслідків: п’янство, наркоманія, проституція, крадіжки та грабежі. Бо на дитячі і юначі «веселощі» потрібні гроші (хай їм трясця!).
Повертаючись до теми дорослого алкоголізму, хочу наголосити – втраченої молодості не повернеш! Зрозумійте, люди: заставляти людину покинути пити, відвозити її силоміць на лікуваня – даремна трата часу і грошей. Лише з доброї волі хворого, при його твердому бажанні екстрасенсорна допомога може дати бажаний результат. Надасть, так би мовити, поштовх. А далі… Далі - повсякденна боротьба зі спокусою. При нервових розладах, депресії інколи залітає думка: «А може пивка для апетиту?» Зупиняю себе і кажу: «Вовка, а що далі? Хочеш зранку поблювати? Не обридло?» Отже, треба викреслити алкоголь із життя! Просто його немає. Для тебе – не існує взагалі. Хай там як не сутужно, при будь-яких депресивних розладах потрібно навчитись контролювати свої емоції, психіку, вчинки.
Будь-яка релігія закликає, в першу чергу, полюбити себе. Я це пізно зрозумів. Не надавав уваги тому моменту істини, що своєю поведінкою лишаюсь посміховиськом для людей. Треба піднятись над собою колишнім на декілька щаблів вище і проголосити: «Я – Людина!» Треба знайти для себе цікаву справу, заохотити себе до чогось корисного, або хоча б захопити себе до чогось корисного. Або хоча б захопитись яким-небудь хоббі. Людина повинна усвідомлювати свою приналежність до цього світу. Стати потрібним людям. Працювати над собою в режимі 24 години на добу. Можливо, у моїх словах багато пафосу, та я переконаний, що кожна слабкодуха людина врешті-решт може зміцніти духовно. Треба лише прикласти зусиль.
При важкому похмільному синдромі враз покинути пити дуже важко і небезпечно. Та вийшовши з нього – можна! За останній рік Господь мене випробовує на міцність по усіх «параграфах». Та я впевнений – вороття немає! Чого і вам бажаю, шановні мої співвітчизники, колишні «колеги» по чарці.
Головне - не пити першої чарки! Юнаки, схаменіться! Не бейтесь по задвірках. Ваші «походеньки» по забігайлівках не принесуть щастя. Не гребуйте своїм майбутнім! Будьте людьми! Як «професіонал», застерігаю молодь: небезпека - в собі!