Ми вже давно звикли до того, що домашні тварини живуть поряд з нами, дають продукти харчування, охороняють помешкання, проводять боротьбу з гризунами, виконують певні роботи чи задовольняють інші наші потреби. Люди з подякою і любов’ю відносяться до своїх «братів менших». Але іноді трапляються ще й такі господарі, які жорстоко знущаються зі своїх домашніх тварин. Ось і зараз надворі така спека, а вони поприпинали своїх беззахисних тварин не в затінку, а прямо на спекотному безтрав’ї. І за весь день не прийдуть ні перепнути, ні напоїти тварину. А ще трапляються люди, котрі своїх домашніх тварин, особливо кошенят, цуценят, викидають з двору як сміття. Частіше всього за міст, або в річку. На вулиці Заворскло багато підкинутих голодних, уже хворих або покалічених машинами чи собаками, кошенят і цуценят. Іноді хтось пожаліє, підгодує їх, але забирати додому вже нікуди, бо майже в кожному дворі уже є підкинуті і кошенята, і цуценята. Отак вони впроголодь підростають, потім їх на вулицях відстрілюють. Така доля у наших вірних друзів, яких ми перетворили на своїх беззахисних рабів.
Цікаво, що б ми почули про себе, якби вони уміли говорити?
Напевне, вони спитали б нас, де їм шукати захисту від нашої жорстокості і бездушності. Нагадали б нам, що ми несемо відповідальність за приручених нами тварин. І головне їхнє побажання для людей було б таким: «Щоб кожен з нас мав добре, чуйне сердце і душевне тепло, щоб поряд з нами було приємно і затишно жити і людям, і тваринам. Так може почуємо їхні побажання? Може вони мають рацію?
І добре, що вони не мають кулемета.