Час від часу, читаючи «ЕХО Кобеляк», натрапляю на публікації, які викликають певні емоції, міркування. Хочу поділитися деякими з них. Можливо, це стане початком дискусії небайдужих людей на сторінках газети.
У першу чергу мою увагу привернула стаття в одному з останніх номерів газети про здобутки директора НВК №1 Постольника Я.Г. Мені б хотілося з’ясувати, яка сума з бюджетних коштів була виділена на ремонт цього навчального закладу. І для порівняння - навести суми, виділені на інші школи нашого міста. І тоді відразу ж стане все зрозумілим. Бо, на мою думку, стаття взагалі носить замовний характер.
Публікації про свято Першого дзвінка теж не залишили мене байдужим. Проведення цього свята на стадіоні «Колос», кажуть, стало доброю традицією. А чи дійсно доброю? Якщо відверто, то хотілося б одного - щоб перші особи району 1 вересня встали раненько, пішки (!) прийшли до одного з навчальних закладів нашого міста (наприклад, від магазину «Два кума») і разом з усіма пройшлися до стадіону. Бажано, щоб взули новеньке і недороге взуття (саме в такому більшість діток йдуть до школи). А потім, простоявши 40-50 хвилин під сонцем і подивившись на широкі спини чиновників та їх гордий профіль, галопом вернулися знову до школи. Думаю, що після такого безглуздого марафону можливо б вони дещо змінили б свої погляди. На цьому святі я почув слова студентки-п’ятикурсниці, яка говорила сестрі-школярці: «А мені повезло - в мене ще було свято Першого дзвінка!» Більша частина діток з жалем і сумом згадували часи, коли у день свята не потрібно було бігати по місту, а потім ще довго приходити до тями, потираючи натерті новеньким взуттям ноги. Думаю, що зі мною погодяться ще багато батьків. Просто вони досі не наважувалися сказати про це вголос, відкрито, оскільки про демократію ми тільки говоримо. А кому хочеться неприємностей?
І ще одне. Неодноразово я був свідком, коли до проведення районних заходів залучалися (примусово!) учні міських шкіл. З одного боку - неначе добра справа: виховання патріотизму, активної життєвої позиції, милосердя. Тільки тут знову є одне «але»... Якщо вже районне керівництво залучає до проведення заходів школярів, то будьте ж людьми, потурбуйтеся про їхнє здоров’я і життя. Відомо, що підліткова психіка нестійка, здоров’я у сьогоднішніх дітей слабке, кожна дитина по-різному реагує на те чи інше явище. Неодноразово я ставав свідком, коли діти під час проведення таких заходів втрачали свідомість (відкриття алеї Слави, 9 Травня). Не стало винятком і 6 вересня цього року. Саме в цей день проводився захід біля пам’ятного знаку жертвам голодомору. Коли якась дівчинка знепритомніла, з’ясувалося, що поруч немає жодної швидкої допомоги. Продовжуємо забезпечувати масовість за рахунок дітей, ризикуючи їхнім життям? Дійсно, діток було багато, а от працівників РДА можна було перелічити на пальцях. Не видно було, до речі, і голови райради Жукова В.В. Добре, що до цього часу все обходилося без фатальних наслідків. А може, не потрібно їх чекати? Чи все-таки спрацьовує принцип: «Доки грім не вдарить, мужик не перехреститься». Тільки це буде, думаю, надто дорога ціна «наполеонівським витівкам» чиновників.