— Талончиків до отоларинголога на сьогодні немає!

— А на завтра?

— І на завтра немає, і до кінця тижня немає!

— Але в мене гострий біль у вусі, не знаю, як лікуватися! — волаю я до милосердя.

— У нас залишився всього один лор-лікар, і приймає він дві години на день. Які там талончики — під кабінетом інколи чоловік сто збирається, приходьте й ви, він добрий, доки всіх не прийме — не піде.

Я послухалася поради — пішла без талончика. Під кабінетом справді було багато людей, дехто привів на прийом маленьких дітей, бо в дитячій поліклініці отоларингологів ще менше, ніж у дорослій. Спасибі лікарю — не пішов, доки всіх не прийняв. Секрет простий — Дмитро Мефодійович дуже поважного віку, у нього своє розуміння професійного обов’язку.

Гадаєте, така ситуація тільки в Голосіївському районі столиці? Аж ніяк. За офіційними даними, у Києві вже бракує 2 700 лікарів і понад 13 500 медичних сестер. Тільки останнім часом зі столиці на заробітки за кордон виїхало понад шість тисяч лікарів. Якщо ситуація най-
ближчими місяцями не зміниться, дефіцит кадрів не просто зросте, а викличе параліч системи охорони здоров’я в столиці. Зрозуміло, не всієї, а тільки тієї її частини, яка призначена для пересічних киян.

«Куда, куда вы удалились?..»

Той факт, що проблеми дев’ятим валом накрили київські лікарні, помітили всі. Крім столичної влади. І дорослі, і маленькі пацієнти тижнями не можуть записатися ні до дільничних лікарів, ні до вузькопрофільних спеціалістів; здати аналізи — одна черга, зробити рентген — інша, потрапити на УЗД — все одно що ви-
грати в лотерею. Медики вважають, що за рівнем зарплати вони скотилися на абсолютно непристойний рівень, здається, другі з кінця після бібліотекарів. І тільки столична влада бачать усе в рожевому світлі: мер та його команда, регулярно з’являючись на блакитних екранах, підтверджують, що бюджет Києва зріс, мінімум, уп’ятеро, бюджетники — педагоги й медики — отримують 50-відсоткову надбавку до платні, а найбільша проблема столиці, виявляється, — це облік паркувань і закупівля евакуаторів.

Як казав улюблений кіногерой, «усе то воно так, але трішечки не так». По-перше, медики вже давно не отримують тієї надбавки — милість мерії скінчилася разом із передвиборною кампанією, навіть білборди, які славили нечувану щедрість КМДА, зникли з наших вулиць. По-друге, виплата горезвісної надбавки, якій заздрила вся Україна, — аж ніяк не чиясь милість, а спільне рішення двох міністерств: охорони здоров’я та праці і соціальної політики, відоме як наказ №308, який з’явився на світ ще в жовтні 2005 року. Інша річ, що ним ніхто не керується, і якби не вибори, ніхто б про нього й не згадав. По-третє, незважаючи на п’ятикратне збільшення столичного бюджету, в лікарнях за борги відключають воду й електрику. З якого б це дива? Плинність кадрів у лікарнях столиці набагато вища, ніж в інших регіонах країни. За даними відділу кадрів однієї з дитячих клінічних лікарень, укомплектованість кадрами становить менше 65%, ситуацію поки рятує те, що багато спеціалістів працюють на півтори-дві ставки. Кожна третя медсестра — пенсіонерка, більш як половина штату — з інших міст. Торік звільнилася 21 медсестра, натомість прийшло 10 новеньких. За вісім місяців нинішнього року вже звільнилося 12 осіб, взяли на роботу сім, але дві з них витримали всього тиждень.

З Аллою Анатоліївною ми познайомилися, коли вона прийшла забирати трудову книжку. Понад 20 років відпрацювала в пологовому будинку і в стаціонарі багатопрофільної лікарні для дорослих, має вищу медичну освіту. Каже, що в медицину прийшла за покликанням. Чому ж з’явилася заява про звільнення?!

— Мені запропонували відразу дві роботи — у приватній клініці та в заможній сім’ї, де виховують хвору дитину. Іти з колективу жаль, але я мушу дати освіту своїм дітям. Гадаєте, тільки я така? У нас немає жодного відділення, в якому б не відбувалися регулярні звільнення. Оскільки більшість у штаті — іногородні, для них найгостріше стоїть проблема житла. Гуртожитків немає, квартиру медсестра за троє життів не заробить, потиняються дівчата по найнятих кутах, обростуть боргами і змушені шукати, де більше платять. Звісно, всіх нас доводить до відчаю зарплата — як прожити в столиці місяць за 700—800 гривень? А навантаження? Вони не переглядалися більш як 50 років! Досі у штатному розписі враховується кількість ліжок, а не кількість виконуваних маніпуляцій. Раніше маніпуляційна сестра ставила 5—8 крапельниць за зміну, а тепер — 30—40. Тоді значно менше робили аналізів, тепер же проба крові береться набагато частіше, додалося обстеження на ВІЛ-інфекцію, а також численні проби на антибіотики. Робочий день медсестри — сім годин 42 хвилини, але, щоб виконати всі розпорядження і всі вимоги, не вистачить і доби.

Медичні сестри щодня мусять виконувати маніпуляції, пов’язані з біологічними рідинами: забір крові, пункції, крапельниці, перев’язки, — але при цьому в нас немає засобів індивідуального захисту. На робочих місцях ми повинні мати хірургічні халати, рукавички, екрани — але нічого цього немає й близько! Ніколи не отримуємо т.зв. антиснідівських рукавичок, користуємося звичайними оглядовими, часто їх термін придатності сплив, а ми мусимо радіти, що хоч якісь є. Запитайте будь-яку медсестру — ми навіть не бачили кольчужних рукавичок, які призначені для хірургічних маніпуляцій. Так, на папері лікарня може замовити все необхідне, але реально не має можливості ні вибирати, ні розпоряджатися бюджетними грішми. Відомо, що в нас є три так звані захищені статті — зарплата, медикаменти і харчування хворих. Але лихо в тому, що в статтю «медикаменти» включили все на світі — лікарські засоби, рентгенівську плівку, набори реактивів, перев’язувальний і шовний матеріали, дезінфікуючі засоби, антисептики для рук тощо. Ціни змінюються мало не щодня, неможливо чітко визначити, яка сума на що виділена й куди витрачена.

Нашим медсестрам доводиться бути справжніми силачами, тому що в лікарнях і мови немає про сучасні засоби малої механізації праці. Щоб допровадити хворого в операційну, а потім назад у палату, його потрібно, щонайменше, шість разів підняти, покласти на каталку, перевантажити. Каталки купувалися, у кращому разі, років 15—20 тому, інколи страшно, що якась розсиплеться на ходу, підлога ж теж стара — у коридорах самі тріщини та вибоїни.

— Діагностичного устаткування багато отримали останнім часом?

— Те, що є, отримали кілька років тому, нового немає. А в травмпункті, де приймають пацієнтів за швидкою допомогою, дуже старий рентген-апарат, працює він у напруженому режимі. Десять років тому за швидкою допомогою робили від 15 до 25 знімків, а тепер — від 80 до 100. Значно зросло променеве навантаження на рентген-лаборанток, але цього ніхто не хоче помічати, і тим більше — за це доплачувати.

Я багато років працювала не тільки постовою, а й головною медсестрою і впевнено можу сказати, що столичну медицину руйнують, але не випадково, не помилково, а системно. Зрозуміло, наші лікарні, а особливо земля під ними, пробуджують апетити в багатьох. Якщо найближ-
чим часом не буде вжито термінових заходів із порятунку столичної медицини — реанімувати її вже не вдасться, майже два мільйони киян залишаться без доступної медичної допомоги, — вважає Алла Анатоліївна.

Відомо, що багато медиків вважають так само. Проте, незважаючи на справедливість висловленої думки, Алла Анатоліївна не погодилася оприлюднити своє прізвище і номер лікарні — побоялася. Правда, не за себе, а за дочку, яка залишилася працювати в її відділенні.

Дивна річ — чим більше в нас говорять про демократію, тим більше людей бояться називати свої імена. Медики нарешті наважилися й вийшли пікетувати столичну адміністрацію, взяли з собою плакати, підготували звернення до мера і Київради, але назватися категорично відмовилися: «З’їдять на роботі!».

Тисячу дамо, сто тисяч тримаємо в умі

Що цікаво, підтримати своїх на Хрещатик не прийшов жоден головлікар. Злі язики кажуть, що головним, на відміну від рядових лікарів та медсестер, є що втрачати — у когось двійко аптечних кіосків і кафе розмістилися в холі на місці гардероба, а хтось здає в оренду цілий поверх. Чи варто ризикувати своїм благополуччям? Відповідь легко вгадується. Але в такому разі доводиться ризикувати благополуччям усієї лікувальної установи — вкупі з персоналом та пацієнтами. Приховуй не приховуй, однак усе місто знає, що лікарні живуть у борг — уже стало нормою постійне недофінансування з міського бюджету. На 1 вересня, за попередніми даними, кредитна заборгованість становила понад 30 млн. гривень. І це далеко не повна інформація. Бюджетній сфері, звісно, не звикати до недофінансування. Але цього разу це призвело до дуже небезпечних наслідків — 62 (!) лікувально-профілактичні установи столиці були відключені від водопостачання й електроенергії в період із 11 по 15 серпня. Уявляєте цей кошмар, коли в лікарні сухі крани — у маніпуляційній, у санвузлах, у пральнях і кухнях? Ні руки помити, ні чашку сполоснути, ні, вибачите, туалет відвідати. Чи можна уявити де-небудь у європейській країні ситуацію, коли лікар оглядає хвору дитину, не маючи можливості помити перед тим руки? Або медсестра робить енну перев’язку при повній відсутності води в крані. А взимку до відсутності води може додатися й відсутність тепла — досі не виділяються гроші на підготовку до осінньо-зимового сезону. Чи зиму скасували рішенням Київради?

Щойно «Київводоканал» продемонстрував, хто в будинку господар, до процесу підключилися «Київенерго», «Київоблгаз» та інші зацікавлені організації. Хоча «Київмедавтотранс» заборгував усього 61 тисячу гривень, енергетики погрозили з першого числа вирубати фазу, і нікому й на гадку не спало, що це може паралізувати всю швидку допомогу багатомільйонного міста. Не відстає від колег ірпінська філія «Київоблгазу», яка повідомила керівництву Київської туберкульозної лікарні №2 про намір відключити газ, якщо протягом п’яти днів не буде погашено «велетенський» борг — 23 тисячі гривень! Але якщо борг накопичувався з початку року, чи вдасться його погасити за такий стислий термін?!

Недофінансування і зареєстровану кредиторську заборгованість столичні лікарні мають чи не за всіма статтями. З початку року недоотримали тільки на оплату електроенергії: міська клінічна лікарня №6 — 78,6 тис. гривень, лікарня №9 — понад 85 тис. гривень, лікарня №4 — 102,5 тис. гривень, що становить майже третину від запланованої суми. Лідером у цій дефіцитній гонці стала міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги — їй недодали на електрику понад 124 тис. гривень. Навіть подумати страшно, що може статися, якщо якийсь особливо старанний електрик вирішить відключити цю лікарню!

Не кращі справи і з фінансуванням таких статей, як природний газ, комунальні послуги, поточний ремонт, уже не кажучи про медикаменти й продукти харчування.

Керівництво міста обіцяє киянам, а точніше — електоратові, що невдовзі з’явиться ще одна лікарня швидкої допомоги, на правому березі, бо однієї для нашого мегаполісу замало. Але до того часу, коли побудують нову, боюся, не дотягне стара. На її поточний ремонт було заплановано 246,5 тис. грн., проте отримали всього 85 тис. Де, як не в цій лікарні, мають бути завжди напохваті необхідні медикаменти й матеріали? На ліки запланували майже три мільйони гривень, на матеріали — 520 тисяч. На цей час недофінансування становить: за статтею «медикамен-
ти» — 703 тис. грн., за статтею «матеріали» — понад 450 тис. Карети швидкої допомоги стоять у черзі перед приймальним покоєм — на київських дорогах щодня трапляється понад 300 ДТП на добу, і багато їх, на жаль, закінчуються серйозними травмами й каліцтвами. Чим і як рятувати постраждалих, якщо аптечний склад напівпорожній?!

На словах у нас усі дуже активно борються з туберкульозом. Насправді ж — проблемами протитуберкульозних лікарень і диспансерів не переймається ніхто. Дитяча туберкульозна лікарня має зареєстровану кредиторську заборгованість буквально за всіма статтями — понад 430 тис. гривень. Не фінансуються з міської скарбниці навіть ті статті, котрі вважаються захищеними: на медикаменти і перев’язувальні матеріали не додано 94 тис. гривень, на продукти харчування — 122 тис. Самому Богові відомо, як і чим примудряються в такій ситуації лікувати, годувати, виходжувати хворих дітей. Адже під час захворювання на туберкульоз життєво важливо не переривати медикаментозного лікування й отримувати повноцінне якісне харчування. Який сенс нарікати з високих трибун на швидке поширення туберкульозу? Може, варто спробувати боротися з ним методом, апробованим в усьому світі: забезпечити чітке і своєчасне фінансування лікувальних установ, у яких рятують дітей та дорослих від смертельних обіймів палички Коха?

Три кити столичної медицини

— Мене «охопив страх і трепет» після того, як я зустрівся з лікарями і вислухав, що коїться в лікарнях, — каже депутат Київради, член постійної комісії з питань охорони здоров’я і соціального захисту, намісник Києво-Печерської лаври архієпископ Павло. — Мені абсолютно незрозуміло, що коїться: з телеекрану нас запевняють, що зарплата киян злетіла до небес, а медики ледве-ледве зводять кінці з кінцями. У мене зібрано чимало документів, я неодмінно озвучу їх на засіданні Київради, бо вважаю, що і лікарі, і медсестри не милостиню просять, а мають право вимагати те, що їм належить, — адже виконують складну і дуже відповідальну роботу, сплачують податки та всілякі внески. З цими питаннями я звертався до заступників мера, проте, м’яко кажучи, не був почутий. Не хочу повторювати, що прозвучало у відповідь.

— Чому ви вибрали комісію з соціальних питань, а не бюджетну чи земельну, що набагато престижніше?

— Я не дуже поривався в депутати, але було благословення, і я докладу максимум зусиль, щоб допомагати людям. Комісію не вибирав — мене туди послали. Для мене земля залишається землею, колись, як і всі, отримаю її — півтора на два метри. Не хочу брати участь у тому, що суперечить совісті, за всі земні справи нам усім доведеться відповідати.

До мене часто звертаються по допомогу люди — у когось хвора дитина і немає коштів на лікування, комусь потрібна термінова операція або гроші на ліки. Я знайомий із багатьма головними лікарями, з багатьма відомими лікарями, часто доводиться просити в них допомоги. Тому я добре знаю, як і чим лікують у наших лікарнях. Ось мені принесли пакет із одягом та взуттям, закупленими для київських лікарень, хочу все це показати на засіданні комісії. І хочу запитати — хто й за яким правом купив це за бюджетні кошти? Подивіться на цей одноразовий костюм для хірурга — мало того, що він нестерильний, він ще й маленький, приблизно 44 розміру: хто його може надіти? Чому було заплачено такі великі гроші за дешеві тапочки, халати і білизну для хворих? Одяг — мінімальних розмірів, а тапочки — як для Гуллівера. А що коїться із закупівлею ліків! У лікарнях набагато краще знають, скільки й чого їм треба закупити, а їм нав’язують те, чого не замовляли, та ще й за завищеними цінами.

Відомо, що головним лікарям під час планування бюджету обіцяють виділити три-чотири мільйони гривень. Вони починають щось планувати, але невдовзі цифри «уточнюють» до двох мільйонів, а потім «оптимізують» узагалі до мінімуму. Коли я був депутатом Київської обласної ради, там було спокійніше, можливо — там інші масштаби, інший рівень цін. Важко сказати, наскільки нам вдасться вплинути на ситуацію, але я цього питання не облишу. Як священик я мушу йти на будь-яке жертовне служіння, яке дасть користь людям, — підкреслив архієпископ Павло.

На думку медиків, катастрофу столичної охорони здоров’я спровоковано свідомо, коли рік тому міськадміністрація вирішила створити територіальні медичні об’єднання (ТМО). Всі лікувальні установи десяти районів зібрали під дахом трьох
ТМО. Мотиви начебто благородні — скорочення районних відділів охорони здоров’я і концентрація коштів, які, за задумом, мали б усе поліпшити, зміцнити, оптимізувати. Поки що з усього заявленого вдалося тільки одне — сконцентрувати кошти подалі від лікарень, а отже — й від пацієнтів. Хоча розрахунки, як відомо, проводяться на душу населення, і столиця щоразу декларує суми більші, ніж в інших регіонах.

Експерти, менеджери охорони здоров’я, вчені, міська профспілка медпрацівників тривалий час доводили владі, що така реорганізація до добра не доведе, а юристи стверджували, що це взагалі протизаконно.

— Сьогодні ми бачимо, до чого призвела ця реорганізація, — каже Лариса Канаровська, голова ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я. — Раніше про лікарні піклувалися не тільки головлікарі, а й керівники районів. Це було не тільки соціальним завданням, а й питанням престижу. Райони виділяли гроші і на ремонти, і на устаткування, і на харчування, допомагали з прибиранням території, з підготовкою до зими. Подільський район відкрив за свої кошти три амбулаторії сімейного лікаря, Печерський — побудував дві лікувальні установи, Святошинський ввів в експлуатацію поліклініку, було відремонтовано всі дитячі поліклініки. Будь-яка заборгованість, будь-яке аварійне відключення були на контролі районної влади. Я не стверджую, що все було ідеально. Але впевнена: ніхто з голів районів не допустив би, щоб через кілька тисяч гривень боргу лікарні залишалися без води й електрики. А тепер така допомога неможлива — є закон про бюджет, район не має права перераховувати гроші лікарням. Тепер усі питання — до ТМО.

Землю — під забудову, лікарні — за Окружну

Міська профспілка медпрацівників намагається привернути увагу можновладців до столичної охорони здоров’я. Але поки що — марно. Міністерство мовчить — це не його парафія. Чи не поквапилися наші законодавці з передачею всіх прав місцевим громадам? У багатьох районах країни люди давно нарікають, що місцева влада не фінансує сільську медицину, бо сільські голови просто не вбачають у цьому потреби. З Києва цього не видно, і тому здається, що ми спокійно можемо подовжити тривалість життя хоч на рік, хоч відразу на три. Щоб відчути, як лікарні живеться на місцевому бюджеті, може, варто наші елітні лікувальні установи зняти з держбюджетного забезпечення? І нехай тоді їхнє керівництво читає листи від «Облгазу» та «Обленерго» про відключення за борги. І вибір страв у меню доведеться скасувати, щоб було так, як у муніципальних лікарнях. А там інколи на кухні немає нічого, крім... солі. Медики, які вийшли на пікетування столичної мерії, розповідають, що нянечки змушені їздити на оптовий ринок, щоб купити бодай хліб, чай і цукор. Голодного хворого не можна лікувати, пацієнти мають право розраховувати на лікарняне харчування, до того ж далеко не до всіх родичі приходять тричі на день із передачами. «Інколи гроші на продукти видають головлікарі, — зізнаються медики. — Тоді меню буде прямо царське — купуються крупа, макарони і навіть яйця. А буває, що молодший медперсонал скидається на хліб, тому що неможливо дивитися на голодних пацієнтів».

Жаль, що в нас тільки перед виборами роздають гречку й соняшникову олію. Заборгованість за продукти харчування чи не найбільша у зведеній таблиці. Держлікарня №9, що за планом мала отримати понад мільйон гривень, отримала всього 517,5 тис. грн. Лікарня №4 недоотримала 572, 9 тис. грн., держлікарня №6 — 382,6 тис. грн., пацієнти лікарні №18 теж на голодній дієті — недофінансування становить 276,7 тис. грн.

У такому ж самому жалюгідному стані і стаття витрат на поточний ремонт. Медики підозрюють, що будинки лікарень не ремонтують спеціально: потім простіше буде зносити занедбані корпуси і будувати на їх місці торгово-розважальні комплекси. Хіба доля Центральної міської клінічної лікарні — колишньої Жовтневої — не про те ж свідчить? Торік виникла ідея закрити «застарілий» пологовий будинок на Печерську й перенести його кудись на околицю, ближче до Окружної дороги. Цей перелік можна продовжувати.

Коли зіштовхуєшся з жалюгідним станом лікарень, неможливо повірити, що на утримання київської медицини було виділено «2091,7 млн. гривень, що на 822,2 млн. більше за прогнозовані показники Мінфіну». Фінансове управління КМДА стверджує також, що бюджетне забезпечення на одного жителя столиці збільшене в 1,65 разу, порівняно з контрольними показниками Мінфіну. Стаття витрат на зарплату, зрозуміло, теж більша, ніж розрахувало міністерство, — на 357 млн. гривень. Правда, є й ложка дьогтю в цій бочці з медом: «За підсумками виконання бюджету м.Києва за перше півріччя 2008 року, можливості для виділення надбавки працівникам охорони здоров’я в розмірі 50% — немає». Зате все інше в повному ажурі: «Насамперед фінансувалися захищені статті витрат. ...Фінансування здійснювалося своєчасно, відповідно до поданих заявок Головним управлінням охорони здоров’я».

Навіть маючи двомільярдний бюджет, київська медицина після створення трьох ТМО дихає на ладан. Уявляєте, що буде з Києвом та його мешканцями якщо замість десяти адміністративних районів зроблять три?!

http://www.dt.ua