Не вперше в нашому місті піднімається питання про повернення йому історичного імені. І кожного разу противники і прихильники цього процесу (саме – процесу! – а не одномоментному акту) з неодмінною пристрастю і уїдливістю намагаються заперечити… хід історії. А даремно.
  
   Одразу, щоби викреслити покладання на шальки терезів лексем «дзержинський» і «камеон» з метою зважування їхньої історичної ваги, варто зазначити: причетність до назви міста міфічного козака Камеона відсутня та, зрештою, і подібного прізвиська або імені в історії козаччини не зафіксовано… Натомість, понад триста років тому, в часи активного залюднення українцями берегів Дніпра, задовго до першої відомої нам письмової згадки, засновано населений пункт, який за природними ознаками природно був названий Кам’янським. Це, при всій нашій вродженій любові до міфів і легенд, треба сприйняти як історичну аксіому.
  
   Можна собі уявити непросте патріархальне буття тодішнього сільця, з розбудовою, узаможненням і налагодженням промислових і економічних стосунків його мешканців до того часу, коли у місцевої громади з’явилась можливість заснувати церкву і запросити для служби Богу і громаді священика, який відслужив першу літургію 258 років тому, це стало причиною першої дотепер відомої письмової згадки про Кам’янське. Невпинний Час неспішно тягнув волами запряжену історію села до моменту появи індустріальної лихоманки в нашому краї. Буквально за миттєвий для історії відтинок часу все стрімко змінилось і село Кам’янське, на подив його побратимів Тритузного і Романкового, перетворилось на містечко, а вже у 1917р. набуло реальних ознак і формального статусу міста. Останній факт також можна долучити до числа історично беззаперечних.
  
   Пережити Першу світову війну, революцію та, спричинену ними, духовну і матеріальну руїну місту довелось з колосальними втратами. І факт впливу на ці процеси Ф.Дзержинського заперечити не можливо. Йому справді прийшлось разом з його більшовицькими однодумцями неабияк потрудитись, щоб «до основанья» розвалити індустріально розвинутий край і, фізично знищивши батьків, осиротити мільйони дітей. Лише згодом, зруйнувавши і пограбувавши тисячі церков, за рахунок вилучених храмових коштовностей, вони змушені були розпочати відбудову зруйнованої індустрії та ідеологічне облаштування поламаних ними безпритульних дитячих доль. Не думаю що такий хід історії варто заперечувати.
  
   Дослідники, спираючись на документи, стверджують , що перший радянський диктатор Ленін досить скептично ставився до організаторських здібностей Дзержинського і лише по його смерті, вже Сталін поцінував належним чином «таланти» наркома. Особливу увагу ним було приділено досвіду, який отримав нарком Дзержинський під час організації і проведення на теренах російської імперії «червоного терору». Проте, і в цьому досвіді був простір для вдосконалення. По смерті Дзержинського, Сталін розширив його до масового знищення не тільки неугодних і непричетних, а й колишніх соратників «залізного Фелікса». Репресивна машина створена Дзержинським, не знала зворотного ходу, але щоби приховати її нелюдську сутність, з ініціативи Сталіна теренами радянської імперії прокотилась компанія фіксації прізвища Дзержинського у безневинно репресованих топонімах і назвах промислових об’єктів. Саме в цей час «на прохання дніпропетровських і українських організацій», знехтувавши узгодженням навіть з комуністичним керівництвом Кам’янського, не кажучи вже про мешканців міста, у міста відібрали правдиве ім’я і обтяжили його душу неоковирним новотвором. Таким чином, з 1 лютого 1936р. на зубах оторопілих кам’янчан заскреготіло нове ім’я міста — Дніпродзержинськ.
  
   Розгорнуте радянською владою подальше злодійське знищення історичної пам’яті українців не знало дрібниць. Наведу лише найближчий приклад: і в свідоцтві про народження, і в паспорті мого батька, який народився в місті Кам’яському за десять років до зміни назви, місцем народження зазначалось місто Дніпродзержинськ. За тих скрутних часів воля і кошти на перекручення в головних документах особи у більшовиків знайшлись… Таким є пов’язане з нашою темою історичне тло і змінити в ньому хоча б ґудзик на френчі наркома не існує жодної можливості. Та, зрештою, і намагання робити це виглядають не переконливо. Але злодійства, ким би і коли б вони не були здійснені, мусять бути покарані. Навіть компартія вжахнулась, озирнувшись на сталінські злочини і зробила перші кроки з реабілітації безневинно репресованих. Реабілітованому Луганську без зайвої балаканини повернули історичне ім’я. Але далі справа не пішла.
  
   Вісімнадцятий рік незалежності України наше місто зустріло з репресованою назвою, ба більше – знущально (по відношенню до мільйонів репресованих) хизуючись ім’ям головного інквізитора… Воістину, не існує межі «державотворчого» абсурду!
   Як і більшості городян, мені видається дикунською ідея зміни міста на якусь штучну. Мене обурюють спроби виправлення і викривлення Історії мого міста, яка розпочинається задовго до жахливого 1936 року. Всі кращі традиції міста, його моральні, виробничі, наукові і культурні здобутки закорінені в часі, який навіть не був позначений в письмових згадках. Він просто жив у жилах і душах наших прадідів, які творили його матеріальну і духовну сутність. Переконаний, ми не маємо права покласти його під плиту радянського безпам’ятства. Назва мусить бути реабілітована і повернена місту.
  
   Здогадуюсь про найголовніший козир в рукаві противників повернення місту історичної назви: гроші на це в міській казні відсутні. Сьогодні це факт. Але коли нинішня міська влада чітко висловиться за повернення місту його імені, гроші на цю програму будуть знайдені. Досить лишень кільком десяткам найзаможніших мешканців нашого міста, не по-більшовицькому, а по-доброму в ім’я майбутнього поділитись своїм денним заробітком, з тим щоб відновити історичну справедливість і повернути правдиве ім’я нашого міста на історичну мапу України. Та що там найзаможніші, переконаний – щойно буде засновано Фундацію повернення місту історичної назви і оприлюднений її рахунок - городяни зі значно меншими статками не пошкодують своєї гривні на цю святу справу. Гадаю, імена цих людей варті того, щоби бути викарбуваними на спеціальній пам’ятній дошці та в історії міста Кам’янського.