Родич дружини приїхав із Данії. По студентській візі їздив туди на заробітки. Збирається їхати ще. І дівчину свою прихопить з собою, щоб теж світу побачила і грошенят заробила.
Володя Семеніченко, ось так звуть згаданого хлопця, звичайно ж, приїхав з далекої скандинавської країни переповнений враженнями та емоціями. І згодився розповісти про все побачене на сторінках нашої газети. Розповідь про його данське заробітчанство Ви, шановні читачі, прочитаєте в наступному номері нашої газети. Написати спробую так, як розповідав Володя, без сентенцій та журналістських відступів.
Та все ж на сентенції тягне. Надто ж вражаюче відрізняється життя в нормальних країнах від нашого. І справа навіть не у добробуті тамтешніх жителів. Сказати, що вони живуть краще, означає не сказати нічого. За словами Володі, він ніби побачив рай на землі. Скажімо, у данському сільському господарстві є лише одна велика проблема. Вони там не знають, куди подіти гній. Так просто його на поле не вивезеш. Цим займаються навіть не самі фермери, а спеціальні сертифіковані фірми. А держава за цим суворо слідкує. Не дай Боже, хтось порушить екологічний баланс.
Найбільшою загадкою залишається те, чому вони, данці, німці та інші шведи, живуть так добре. Адже ні чорнозему, ні газу й нафти у них немає.
От сіли ми з дружиною на кухні та й міркуємо на цю тему. Вона каже: «Так у них же століттями воєн не було». У данців – так. А німці? Ті ж лише те й робили, що воювали. Лише після 1954-го заспокоїлись. Та все одно живуть у тисячі разів краще, спокійніше, охайніше, аніж ми. Працюють більше? Так у Данії 37-годинний робочий тиждень. Так Уряд дбає, щоб батьки більше часу проводили з дітьми, виховували їх. Це, певно, один із секретів.
А ще всіх, хто там, в Європі, буває, вражає фантастична законослухняність місцевого люду. Уявляєте, їхні підприємці не знають, що таке зарплата в «конверті». І це при тому, що податки в них не нижче українських. Коли Генрік (фермер, в якого працював Володя) почув про таке явище, то його обуренню не було меж. «Я не заплачу податок, ти не заплатиш, а по яких дорогах тоді їздитимуть мої діти», - така точка зору данця. А ще йому привозять солярку вартістю 5 крон (майже 5 гривень) за літр. Її він використовує для опалення будинку. Поряд на заправці солярка коштує 10 крон. Але «тупий» данець навіть не думає лити в бензобак свого авто дешевше дизпаливо. Бо – не можна, так – нечесно.
По ідеальних данських дорогах машини їдуть зі швидкістю 80 кілометрів на годину. Швидше – не можна. Хоча якість авто і доріг дає можливість розганятися і до 200. Але не їдуть данці.
Вони чесні зі своєю державою, а вона – з ними. В Україні все навпаки. Держава постійно «кидає» своїх громадян, а вони нишком дурять її. І в результаті всім гірше. Можливо, в цьому весь секрет? Просто й нам потрібно не красти, виходити на роботу вчасно, їздити з дозволеною швидкістю і платити податки. І тоді ми житимемо, як нормальні люди.
Сумно зізнаватись, але… Ми так, як вони, не житимемо ніколи. І наші діти та внуки – також.